«Сповідь — це для дитини джерело страждань», «Не посилайте дітей до сповідальниці. Чутливіші діти можуть отримати травму на все життя», — галасують заголовки зарубіжних сайтів. Чи справді є підстави забороняти дітям приступати до Таїнства сповіді?
Мої герої не стверджують, що в питанні Таїнства покаяння і примирення у Церкві все райдужно. Мало того: дехто з них має важкі чи навіть травматичні спогади зі сповідальниці.
Попри це, Таїнство покаяння сьогодні становить дуже важливу складову їхнього життя. Таку важливу, що вони приступають до нього регулярно, плануючи цю подію завчасно — так само, як зустріч із друзями чи візит до лікаря. І справа не в силі пустої релігійної звички.
Ці сім’ї стають навколішки перед ґратками сповідальниці не тому, що «так треба» чи «так склалося», чи «так було завжди». Вони роблять це зі справжньою готовністю та щирим бажанням, а також через тугу за близькими стосунками з Богом.
Читайте також: Діти і сповідь
Не лише стрес і сором
Чи означає це, що вони не відчувають страху перед сповіддю? Звісно, ні! Але вони розуміють, що крім напруження це також — місце радості, легкості й почуття полегшення.
«Мій наймолодший син після своєї першої сповіді буквально “злетів” із місця, де сповідався, а коли знову сів на лавку, то прошепотів мені на вухо: “Я б хотів іще раз!”» — розповідає Анна, мама трьох дітей, які готувалися до Причастя.
Проте позитивний досвід Таїнства покаяння в їхній сім’ї не був випадковим чи їм пощастило. «У сповідальниці ми зустрічаємося не тільки з Ісусом, а і з іншою людиною — священником. Ми вибираємо найкращих лікарів, найкращі школи та найкращі позакласні заняття для наших дітей; то чому б нам не приділити час та увагу пошукам найкращого сповідника для них?» — запитує Анна. Тим більше, що в цьому разі ціна за помилку може бути справді високою, додає жінка.
Іспит совісті зі змарнованих талантів
Діти 13, 11 та 9 років. На катехизах вони стикалися зі стандартною програмою, де вивчали правила, молитви та істини віри — що не до кінця було тим, чого б хотіли їхні батьки, якщо йдеться про приготування до Першої сповіді та Причастя. Бо ж саме мама й тато (незалежно від рівня їхнього релігійного розвитку) є насамперед тими, хто має передавати дітям віру. Сьогодні ці батьки діляться досвідом приготування до Першого причастя та сповіді у групах, в яких батьків скеровують і підтримують у сімейному приготуванні дітей до Першого причастя.
«Ми показали дітям сповідь у перспективі добра, не наголошуючи на гріху. Здебільшого ми говорили про любов, таланти, стосунки з Богом та іншими людьми. Лише потім, у контексті цього добра, ми поговорили з ними про Таїнство покаяння та примирення, — пояснює Анна. — Сам іспит совісті полягав не в тому, щоби проставити галочки в списку гріхів. Ми дивилися на свої таланти, а потім задавалися питанням, якими з них ми знехтували чи використали неправильно. Так ми перевіряли, як ділимося своєю добротою та отриманими від Бога багатствами зі світом та іншими людьми».
Читайте також: Чому в Католицькій Церкві є сповідь дітей?
Сповідь як обійми
Деякі діти, особливо сором’язливі та замкнуті, неохоче йдуть до сповіді. У таких ситуаціях буде допоміжною розмова зі священником, який, посповідавши інших, може підійти, обійняти та виявити розуміння.
«Сповідь пов’язана з деякими труднощами та вимагає зусиль. Людина має зробити крок. Визнавати гріхи перед священником може бути некомфортно навіть для деяких дорослих, не кажучи вже про дітей, — каже Анна. — Тим більше важливо добре підготуватися до цього таїнства. Для нас було дуже показово, що можна зробити це інакше. Ми побачили, що сповідь — це обійми; це як упасти в обійми милосердного Отця, який із великою тугою чекає на нас; це таїнство не віддаляє, а наближає нас до Бога і поглиблює наші стосунки з Ним. Через такий погляд на сповідь дітям просто сподобалося це робити».
«Тут не вимагають від дітей вчити напам’ять формулу сповіді. Таїнство покаяння ґрунтується переважно на любові та прощенні, — каже інша мама, Магда. — Якщо говорити про іспит сумління в контексті якоїсь“бухгалтерії”, то це — звіт про неналежне використання (чи невикористання) талантів, а також про перешкоди, які стоять на шляху до поглиблення наших стосунків із Господом Богом. Перша сповідь відбувається під час виставлення Пресвятих Дарів. Священник веде дитину за руку і сідає з нею на килим, за вівтарем. Батьки в цей час стають неподалік навколішки й моляться. Наприкінці сповідник разом із мамою і татом обіймають дитину й надягають на неї альбу».
Читайте також:
Як допомогти дитині підготуватися до сповіді? І чого, боронь Боже, не робити
Плідна праця
Магда та Іполит зворушено згадують першу сповідь своїх дітей. Єремія та Ада досі надають перевагу зустрічам зі священиком сам-на-сам, без сповідальниці та ґраток, що розділяють їх. Так само наступного року вони планують підготувати до Причастя свого молодшого сина.
«Сповідь, можливо, — не найприємніший з обов’язків; але для нас із чоловіком, а тепер і для наших дітей, це простір для розвитку», — каже Магда. На її думку, намагатися захистити їх від усіх можливих незручностей — не найкраща ідея. «Складні стресові ситуації — це невід’ємна частина життя, з якою рано чи пізно їм все одно доведеться зіткнутися», — каже вона.
«Сповідь — це також конкретне поле для роботи над собою. Іспит совісті дозволяє нам побачити свою слабкість, те, з чим ми боремося. Потім ми розмовляємо про це зі священником, щоб далі ми могли працювати над цією справою чи справами, — додає жінка. — Але все-таки найголовніше для мене в цьому таїнстві — це усвідомлення, що я не одна в усьому цьому, що у мене є Найкращий Союзник у цій боротьбі. Я переконана, що якби не благодать прощення, ми б донині не змогли впоратися з багатьма проблемами», — вважає Магда.
Читайте також: Чому сповідь батька є благословенням для його дітей?
Сповідь і прорив у терапії
«Сповідь передчасно знайомить дітей зі світом “добра і зла”, коли вони ще не мають повністю розвиненої здатності розуміти свої вчинки», — пишуть ті, хто закликає заборонити сповідь дітям до 16 років. «“Мамо, я теж хотів би піти до сповіді, тому що іноді я роблю щось не так, і я хочу, щоб Бог мене обійняв і простив”, — сказав мені нещодавно семирічний син, знаючи про поблизьку Першу сповідь його старшого брата», — розповідає Магда. Чи здатна взагалі така дитина грішити? — запитує дехто з сумнівом. «Спостерігаючи навіть за своїми синами та їхніми однолітками, я добре бачу, що навіть кількарічні діти вже можуть розрізняти добро і зло й чудово знають, коли їм трапляється щось накоїти», — пояснює вона.
«Наш дев’ятирічний син, який цього року готувався до Першого Причастя, деякий час проходив психотерапію. Після одного з таких сеансів його психотерапевтка сказала, що наш син останнім часом дуже змінився. Раніше він шукав винних в усіх навколо, тільки не в собі, а тепер він може свідомо роздумувати над своєю поведінкою. “Чи сталося в його житті щось, що могло викликати такий прорив у розвитку?” — недовірливо запитала психологиня. Я заплакала. Адже я знала, що це сталося завдяки добрій підготовці до першої сповіді та Святого Причастя», — каже Магда.
Хто може сповідати дітей?
Разом із чоловіком вони свідомо обрали стандартний шлях приготування до сповіді та Причастя в парафії. «Відразу видно, чи любить священник дітей. Наш священник не кричав, коли хтось помилявся під час репетиції, і завжди терпляче відповідав на всі запитання; а коли ми з синами підходили до Причастя, він із любов’ю та ніжністю благословляв їх, роблячи знак хреста на їхніх чолах», — розповідають батьки.
Священник теж не зосереджувався на гріху. Він сказав, що це трапляється з кожним і що Бог тільки й чекає, щоби простити нас, обійняти, виявити нам любов. Із його слів було зрозуміло, що до сповідальниці йдуть не для покарання та приниження, а для зцілення та виправдання. Що Таїнство покаяння і примирення є таїнством звільнення. Хоча він вимагав знати правила сповіді, але наголошував при цьому, що це не найголовніше; а якщо хтось помилився чи забув, то він сам обов’язково допоможе.
Отець не раз зізнавався, що сам часто сповідається і йому це теж нелегко дається. «Він зробив усе, щоб діти не боялися. Дозволяв, наприклад, зайти в сповідальню і погратися зі світлом. Лише просив бути обережними з дверима, бо хтось із попередніх дітей зірвав їх із петель, — сміється Магда. — Це були радше розмови, ніж уроки. Завдяки такій підготовці син зовсім не переживав стресу від першої сповіді. Навпаки — він підійшов до неї з великим спокоєм!» — додає мама.
Користь
Магда сама також охоче брала участь у парафіяльних катехизах сина. Якось, іще студенткою, вона пішла на сповідь до священника, який запитав її про Шосту заповідь. Жінка донині шкодує, що не мала тоді сміливості відреагувати на порушення меж і не вийшла зі сповідальні. «Я пояснюю своїм синам: якщо священник поводиться неадекватно або починає на них кричати, вони мають право перервати сповідь і піти до когось іншого. Проте, щоб мінімізувати ризик такої ситуації, я докладаю всіх зусиль, щоб добре познайомитися зі священником, який сповідає чи сповідатиме наших дітей», — каже вона.
«У своїй катехизі священник наголошував, що ми готуємо дітей не до першої сповіді, а до користування цією благодаттю протягом усього життя», — додає вона. Для Магди і Радослава це важливо, бо вони самі відчувають велику силу цього таїнства.
«Сповідь дає нам можливість зазирнути у своє серце, свої бажання та свої травми. Завдяки цьому ми отримуємо більший мир серця, стаємо уважнішими, можемо приймати свідоміші рішення. Те, що ми приходимо по допомогу до самого Ісуса, дає нам сили в повсякденному житті», — кажуть батьки.
«Спостереження священника, який готував групу сина до Першого Причастя, показують, що діти, які регулярно ходять до сповіді, мають краще сформовану совість, вони чутливіші до зла і швидше реагують на зло. Вони також демонструють меншу схильність заглушати совість. Це важливо в сучасному світі, який штовхає нас в обійми егоцентризму. Щось не так у шлюбі? — Розлучаємося! Вас хтось дратує? — Перестаньте з ним спілкуватися! Тоді як сповідь спонукає нас до роздумів, перенаправляє від пошуку провини в інших до погляду на себе, роздумів у напрямку: а що я можу з цим зробити», — пояснює Магда.
А після сповіді… квіти й улюблена піца!
«“Я вже стільки в собі змінив, а всі й надалі від мене чогось хочуть”, — скаржиться іноді наш син. Тоді ми пояснюємо, що життя — це подорож і що ми, дорослі, також перебуваємо в постійному процесі: ми йдемо до сповіді, над чимось працюємо, а потім знову і знову падаємо, — каже Магда. — Він зрозумів лише тоді, коли наш друг-священник розповів йому про гори, ями та долини, а насамперед про те, що головне — не зупинятися, бо справжній переможець — це той, хто не здається».
А якщо говорити про перемогу, то Магда і Радослав, а тепер і їхній син, мають добру звичку: святкувати їх належним чином. «Що робить батько, коли по роках до нього повертається блудний син, який розтринькав його статок? Задає покуту і каже 30 днів гарувати в полі? Ні! Вони одягають святковий одяг і йдуть святкувати!» — каже Магда. І вона намагається робити так само. «Сини можуть зробити мені зауваження, якщо я повертаюся зі сповіді без квітів», — сміється вона. І тоді чує: «Мамо, адже важливі події святкують!»
Минулої п’ятниці Янек також уперше зміг відсвяткувати. Після радісного і спокійного досвіду сповіді він з’їв удома величезну порцію улюбленої піци з часниковим соусом. Магда і Радослав чудово усвідомлюють, що це — справді дуже добрий, але все ж лише початок великої пригоди, яка, як вони сподіваються, триватиме до кінця їхнього життя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
