«Тільки недавно я уважно прочитав видану майже три роки тому енцикліку Папи Франциска „Fratelli tutti”. Великим здивуванням для мене був фрагмент, у якому Святіший Отець, розмірковуючи на тему суспільної моральності, став використовувати термін „народ”»…
Отець Яцек Салій ОР розмірковує про зміну історичних реалій. Враховуючи вагомі зміни, що сталися останнім часом в українському народі, який глибше став усвідомлювати себе народом, вважаємо цікавим ознайомитися з роздумами цього відомого проповідника.
У часи соціального устрою, який слушно відійшов у минуле, слово «народ» обтяжилося великим тягарем брехні й ненависті, так що більше не надається для описування соціальної дійсності. «Не ждіть рятунку ні від кого: ні від богів, ні від царів! Позбудеться ярма тяжкого сама сім’я пролетарів» — цей революційний гімн мав надихати «народ», бідноту, а ще більше — тих, хто на їхньому горбу хотів робити кар’єру, до класової ненависті. «Народ», оті «гнані і голодні, робітники» були названі «здоровою» частиною суспільства, яка з погордою і ненавистю повинна відвертатися від усіх «класових ворогів». На загальному рівні слово «народ» уже не могло викликати позитивних асоціацій, так і залишившись проблемним при виникненні чергових «народних республік».
Тому з таким почуттям, наче в задимлене приміщення вийшов на свіже повітря, я читав звичайне папське повчання, в якому термін «народ» не має жодних негативних обтяжень і вільний від таких чи інших облудних ідеологій. Зрештою, оцінімо ці слова Франциска самі:
«…якщо хочемо ствердити, що суспільство — це щось більше від самої тільки суми індивідів, то нам потрібне слово ‘народ’. Справді, є соціальні феномени, які впливають на більшу частину суспільства, є мегатренди і спільні устремління. А також і те, що можна думати про спільні цілі, незалежно від відмінностей, щоби прийняти спільний проект. Врешті, дуже важко планувати щось широкомасштабне й довгострокове, якщо воно не стає спільною мрією. Все це виражається іменником ‘народ’ і прикметником ‘народний’» (FT 157, за перекладом о. Олега Кривобочка. — Прим. ред.)
Також складно не погодитися з тим, що Папа написав в іншому місці цієї енцикліки:
«Кожен у повноті є особою тоді, коли належить до народу, і водночас нема справжнього народу без пошани до кожної особи. Народ і особа — взаємопов’язані терміни. Але сьогодні є спроби редукувати особу до індивіда, яким легко би маніпулювали сильні для своїх негідних інтересів. Добра політика намагається будувати спільноти на різних рівнях соціального життя» (FT 182).
Прошу, не сердьтеся, що мене радує врятування однієї гарної троянди, так ніби я би не помічав, що весь ліс палає. Бо, певно, навіть за комуністів мова не страждала так, як сьогодні. Вистачить згадати, що нині коїться з поняттям свободи. Її зв’язок із правдою перестав для багатьох бути очевидним, і зрештою горизонтом нашого говоріння про свободу починає бути позиція «робіть, що хочете». Знайшлися також інженери людської мови, що вигадали якісь «репродуктивні права» — які на практиці означають, що стосовно дітей, які ще не народилися, заповідь «Не вбивай» не діє. У підсумку — «скільки я зробила абортів, це моя приватна справа».
Останніми ж часами радикальні зміни в мову силкуються пропхнути ідеологи гендеру. Це великі теми. Вони напевно заслуговують на те, щоб їх розглядати частіше, глибше та рішучіше. Однак і рятуванням «троянд» теж не легковажмо. Комунізм нібито закінчився — але різні рани, яких він завдав мові, усе ще не загоїлися. Термін «народ» — це лиш один із численних інших, загарбаних «ладом суспільної справедливості».
Погляньмо на два інші терміни, які зовсім не так специфічно-комуністичні, як про них інколи думають. Це вирвані з Нового Завіту і лукаво включені до словника будівничих соціалізму терміни «товариш» і «передовик». Перший із цих термінів був почесною відзнакою, що наледала членам комуністичної партії. Звичайні люди мусили вдовольнятися назвою «громадян». Тільки ті, хто офіційно долучився до будування нового ладу, відзначали «титулом» товариша.
Вираз цей, грецькою koinonos, у Новому Завіті з’являється — не рахуючи його синонімів — дев’ять разів. У старому перекладі о. Вуйка послідовно вжито слова «товариш». Сучасні переклади цього слова не те щоб уникають, але надають перевагу «спільникам», «учасникам» та «причетним». Нам же треба знати, що це слово походить від koinonia, тобто «спільнота», «єдність», «участь». Так чи інакше, цей вираз у Новому Завіті аж ніяк не сигналізує про соціально сумнівні діяння. Такого значення слову «товариш» надали тільки комуністи, і, певно, тому ми загалом уникаємо його вживати. Шкода, бо слово справді гарне. І не його провина, що його так нещасливо використали.
Хвилинку уваги варто присвятити і «передовику» (ἡγουμένους, від якого пішло слово «ігумен» — перший, настоятель. — Прим. пер.), бо й він теж заслуговує на те, щоб видобути його з забуття, в яке це слово впало внаслідок зловживання образом Стаханова. Отож у Діяннях Апостолів читаємо, що декрет так званого Єрусалимського Собору завезли до Антіохії, що спільноти навернених поган, двоє «проводирів поміж братами». А дещо раніше свідки чуда, яке апостоли зробили в Лістрі, визнали, що Павло «мав провід у слові».
У Церкві ідея «передовика» у вірі особливо охоче застосовувана до Пресвятої Діви. Бо ж перш ніж Петро як перший з апостолів визнав віру в Христа, ще за 30 років до того Марія почула слова «блаженна Ти, що повірила». Вона була «провідницею у вірі» також у Кані Галілейській, де своєю вірою пришвидшила перше месіанське об’явлення сили свого Сина. А як нагадав останній за часом Собор, Марія «йшла шляхом віри і свою єдність із Сином вірно зберегла аж до хреста» (LG 58).
Зауважмо на завершення, що також думкою про передування у вірі енцикліка св. Йоана Павла ІІ «Redemptoris Mater» пояснює значення популярного марійного титулу: «Прославлена поруч Сина в небі, Марія (…) не перестає бути „Провідною Зорею“ (Maris Stella) для всіх тих, які ще паломничають шляхом віри» (RM 6).
фінансово.
Щиро дякуємо!
