Декалог парафіяльної спільноти в умовах війни

Християнська служба порятунку пропонує своє бачення Декалогу парафіяльної спільноти в умовах війни. Адже кожна християнська спільнота сьогодні покликана стати справжнім бастіоном Божої любові та милосердя, простором дії на шляху служіння країні у часи доленосних випробувань, реальною відповіддю на заклик Христа бути сіллю для рідної землі та світлом для свого народу.

Саме до цього нас закликає Святе Писання, Апостольська Традиція та соціальне вчення Церкви.

Чи не занадто рано ми вирішили, що вже перемогли? Звідки у нас впевненість, що такі поняття, як «блекаут» чи «техногенна катастрофа», більше не є актуальними в сьогоднішніх реаліях країни? Чи усвідомлюємо ми, з якими викликами й загрозами зіткнеться нація у повоєнний період? Чи готові ми як Церква взяти на себе відповідальність за долю співвітчизників, які страждають від наслідків війни? Чи маємо ми намір стати активними учасниками процесу відбудови держави та новітнього націотворення українців?

Отже — Декалог парафіяльної спільноти від ХСП.

1.Центр духовного заступництва: парафіяльна спільнота покликана стати місцем постійної молитви і посту за країну й народ, подібно до Мойсея, Хура та Аарона на полі битви ізраїльтян з амаликитянами (Вихід 17: 8-16), безперервно супроводжуючи в духовному просторі боротьбу нашої «армії Ісуса Навина», що здійснює свою місію у просторі фізичному

2.Народний тил для фронту: постійна духовна, моральна, фінансова, матеріальна та логістична підтримка бойових підрозділів. Систематична та комплексна опіка над такими підрозділами у зоні бойових дій, на ротації чи за постійним місцем дислокації. Пріоритет варто надавати тим підрозділам, які формуються та базуються у відповідному регіоні або ж є місцем служби для власних парафіян.

3.Антикризовий гуманітарний хаб: ресурсна та командна готовність до надання необхідної гуманітарної допомоги, зокрема, харчів, медикаментів, засобів особистої гігієни, одягу тощо — людям, які цього невідкладно потребують в силу поточних екстремальних обставин: бойових дій, окупації, природних катаклізмів, техногенних катастроф, енергетичних колапсів, інших надзвичайних ситуацій. Готовність до надання такої допомоги може бути актуальною як за місцем знаходження парафіяльної спільноти, так і в інших регіонах та секторах, де відбуваються зазначені вище події.

4.Антикризовий центр цивільного захисту: навчання цивільного населення правил виживання в екстремальних умовах, тактичної медицини та першої психологічної допомоги. Готовність надати тимчасовий притулок людям, які силою обставин змушені будуть залишити свої домівки. Здатність до розгортання в разі потреби «пунктів незламності» у своїх територіальних громадах. Наявність мобільних команд волонтерів-рятувальників, які мають у своєму розпорядженні відповідний транспорт, обладнання та інвентар.

5.Центр відновлення і зцілення: психологічна підтримка та зцілення душевних ран, медична допомога й фізична реабілітація, звільнення від залежностей та запровадження здорового способу життя. Все це актуальне вже зараз для ветеранів війни та їхніх сімей, родин загиблих і полонених воїнів (батьків, дружин, дітей), людей, які пережили окупацію та знаходилися у зоні активних бойових дій, біженців, які втратили дім та надію на майбутнє. А надалі ця актуальність лише зростатиме у геометричній прогресії. Церква зобов’язана бути спроможною відповісти на ці виклики через свої пункти психологічної допомоги, реабілітаційні центри, мобільні клініки тощо.

6.Центр миробудування: війна і пов’язані з нею обставини неминуче породжують різноманітні розлами і розділення у лоні родин, спільнот, громад, регіонів, соціуму загалом. Сьогодні націю єднають біль утрат і прагнення перемоги. Однак уже завтра ці розлами та розділення проявляться в усій своїй глибині й токсичності. Озброївшись методиками  ненасильницького спілкування (ННС), трансформації конфліктів та антикризової медіації, служителі парафіяльної спільноти покликані зробити вирішальний внесок у справу миробудування на рівні своїх територіальних громад.

7.Центр соціальної адаптації: сотні тисяч ветеранів війни та мільйони  вимушених переселенців дедалі більше потребуватимуть підтримки у процесі їх соціалізації та інтеграції в життя професійних спільнот і місцевих територіальних громад. Професійна орієнтація та підготовка, створення робочих місць і розвиток соціального підприємництва, утворення соціальних ветеранських хабів — все це та багато іншого може стати справою парафіяльних спільнот уже зараз і з особливою силою — у повоєнний період.

8.Центр соціального просвітництва: парафіяльна спільнота покликана бути центром громадського та соціального життя своєї територіальної громади. Ora et laborа —– молися і працюй: це гасло святого Бенедикта Нурсійського знову має стати нашим провідним девізом на зламі епох і цивілізаційних потрясінь. Настав час відродити традиції та принципи соціальної діяльності Церкви часів митрополита Андрея Шептицького. Сферами для здійснення парафіяльною спільнотою свого соціомісіонерського служіння можуть стати економічна та фінансова грамотність, екологічна і правова обізнаність, енергоефективність, локальна господарська кооперація, самоорганізація життєдіяльності місцевих громад, соціальна взаємодопомога, навики ведення органічного сімейного господарства, розвиток традиційних ремесел тощо.

9.Центр захисту родини і життя: демографічна яма, яка уже найближчими роками очікує країну внаслідок багатотисячних воєнних втрат та багатомільйонної міграції українського населення. Криза багатьох українських родин, розділених війною. Процвітання абортивного вбивства ненароджених дітей. Посилений наступ гендерної ідеології. Є безліч інструментів, які можуть бути задіяні для протистояння цим драматичним викликам. І кожна парафіяльна спільнота просто зобов’язана стати справжньою Божою фортецею у сучасній есхатологічній війні за родину та життя.

10.Місійний центр: Ось уже дві тисячі років покликання Христової Церкви залишається незмінним — проповідувати Євангеліє Царства всім народам до країв землі. Саме це і є головним завданням нашої «християнської армії Ісуса Навина». Саме це означає бути голосом волаючого пустелі та вирівнювати дороги Господу, який приходить. Саме для цього готують основу наші дії в процесі реалізації попередніх пунктів Декалогу. Християнські капелани, миротворці, цілителі, волонтери, домобудівники — всі вони перш за все є новітніми апостолами та благовісниками. Наше місце — не в затишних храмах, де ми пасивно очікуємо на духовне пробудження нашого народу, а за його стінами: там ми призначені у конкретних справах омивати кров, зцілювати рани, осушувати сльози, відновлювати зруйноване і повертати людям надію, являючи Христа. Отож нехай кожна парафіяльна спільнота стане справжнім польовим табором пілігримів зі Святим Вівтарем у його центрі. Хай із цього табору у світ відряджаються місіонери, а натомість прибувають чоловіки і жінки, які завдяки нашим діям пізнали Боже Милосердя та знайшли дорогу до Дому Небесного Отця.

Андрій Оленчик, програмний координатор ХСП