Сповідь — це тема, на яку можна (і треба) говорити постійно, бо щоразу в цій темі знайдеться якийсь новий нюанс. Так само, як і в кожній окремій людині є «свої нюанси». І кожній людині потрібно пояснювати окремо і заново, звідки взялися таїнства Церкви, як вони діють і для чого потрібні.
Про Таїнство покаяння і примирення розповідають о. Томаш Грабовський ОР та о. Кшиштоф Поросло.
— Часто говориться про те, що хоч багато людей вважають себе віруючими, та релігійність католиків нерідко є досить-таки поверховою. Так, ми приступаємо до таїнств; але насправді то не так уже й добре знаємо, що вони означають. А деякі таїнства, буває, в певних людях навіть спротив викликають — зокрема, сповідь.
Отець Томаш Грабовський ОР: Трапляється, що люди уникають сповіді, бо бояться священника, який сидить у конфесіоналі. Але ж те, що сповідь відбувається за посередництвом іншої людини, власне, є її перевагою. Це додає об’єктивності, захищає нас від самообману. Ми насамперед боїмося того, що правда про нас буде відкрита й оцінена. У Євангелії від св. Йоана читаємо, як Ісус пояснює Никодимові, що люди більше полюбили темряву, ніж світло, і тому не прийняли Божого Сина (див. Йн 3,19). Ці слова надалі актуальні: ми воліємо темряву більше за світло — призвичаїлися до своїх гріхів, здатні їх дуже гарно пояснювати, виправдовувати і раціоналізувати.
— Але яке, власне кажучи, значення має те, що ми визнаємо гріхи перед Богом у Таїнстві сповіді? Чим є таїнство?
Отець Кшиштоф Поросло: Найближче мені визначення таїнств міститься у Катехизмі Католицької Церкви: таїнства є «‘силами, які виходять’» із завжди живого і оживляючого Тіла Ісуса (ККЦ 1116).
Катехизм наводить сцену з Євангелія від св. Марка, в якій жінка, що страждала на кровотечу, торкається шати Ісуса, і тоді Він «відчув негайно у собі, що з Нього вибуло сили» (пор. Мк 5, 21-34). Ця сама сила зцілила жінку не лише від фізичного недомагання, але й повернула її до соціального життя — бо через свою хворобу вона була «мертвою» також і в міжлюдських зв’язках. Закон забороняв контактувати з «нечистою» жінкою, а такою в тодішній культурі вважали цю хвору. Тож таїнства це сили, що виходять із тіла Христа, яке нас надалі зцілює та переображує.
Отець Томаш Грабовський ОР: Бог може діяти багатьма різними способами, також і поза таїнствами; але у випадку таїнств ми маємо певність, що Бог уділяє нам свою благодать і уподібнює нас до себе. В інших випадках нам залишається тільки сподіватися, що Він нас вислуховує і діє. В таїнствах ми маємо справу з видимим знаком духовного діяння Бога, знаком, який завжди є дієвим уділенням Його сили.
— А що саме ці сили змінюють в людині?
Отець Кшиштоф Поросло: Кожне таїнство вводить нас у життя Ісуса Христа. Святе Письмо каже нам про те, як Господь Ісус навчав: якими словами, якими знаками, якою силою. Тож таїнства для нас є таким самим способом діяння Бога.
— Це так, якби Ісус був тут із нами фізично і зцілював?…
Отець Кшиштоф Поросло: Коли Ісус ходив по землі, Він своєю міццю зцілював, навчав, звільняв від злого. Тепер ми робимо те саме за посередництвом таїнств. Відмінність така, що тоді Він був доступний для обмеженої групи людей що були близько біля Нього, слухали Його і торкалися, а сьогодні кожен може скористатися Його міццю.
Отець Томаш Грабовський ОР: Я дуже люблю отаке пояснення таїнств: Христос це Голова, а Церква — Тіло. Те, що відбувається у голові, ми можемо пізнати лише тоді, коли воно якось буде виражене через тіло. Церква, звершуючи таїнства, відкриває те, що Христос робить для нас.
— А таїнства діють незалежно від стану «тіла»?
Отець Томаш Грабовський ОР: Церква — грішна, але в межах літургії та служіння таїнств ми можемо бути впевнені, що діє Голова, тобто Христос. Однак щоби так сталося, мають бути виконані певні умови, а щодо матерії та форми таїнства вимагається відповідна готовність і того, хто його служить, і того, хто його приймає. Наприклад, неможливо миропомазувати неохрещеного. Навіть якби ми у такому випадку застосували всі формули, мали відповідного служителя і миро, то все одно миропомазання би не відбулося. І якщо у Таїнстві покаяння я свідомо затаю якийсь гріх, то не будуть виконані умови таїнства — воно не відбувається.
— Але священник, який сповідає, сам може мати гріхи?
Отець Томаш Грабовський ОР: Не повинен, але може. Це велика благодать — що Христос не поставив дієвість таїнств у залежність від святості служителів! Між іншим, можна також згадати про те, про що мало хто знає: певний гріх сповідника може зробити так, що священник підпаде під церковну кару, якщо уділить розрішення. Ідеться про розрішення спільника у гріху проти Шостої заповіді. Таке порушення означає екскомуніку (виключення зі спільноти Церкви) latae sententiae — «силою самого вчинку».
Отець Кшиштоф Поросло: Дієвість таїнства не залежить від святості чи гріховності служителя. Загалом то святість служителя певною мірою пов’язана з цією благодаттю, але не в розумінні дієвості, а радше у плідності. Людині легше прийняти таїнство і жити ним, коли вона бачить побожного священника!
*
Отець Томаш Грабовський, домініканець, нар. 1978 року, у 2005-2010 роках — директор Домініканського літургійного центру, а від моменту перетворення центру в Фундацію — Президент (2010-2016). Від вересня 2016 р. — керівник Видавництва «W drodze», від 2022 року — Провінційний промотор засобів суспільної комунікації Польської провінції Ордену Проповідників, опікун катехуменату дорослих.
Отець Кшиштоф Поросло, священник Краківської архідієцезії, нар. 1988 р., літургійний аніматор Руху Світло-Життя, доктор догматичної теології Університету Памплони (Іспанія), викладач догматичної теології в Університеті Йоана Павла ІІ (Краків).