Це рідкісний випадок, коли слово «безпрецедентний» можна вжити стосовно Церкви, історія якої налічує понад два тисячоліття. Але 10 вересня у польському селі Маркова відбулося дещо безпрецедентне: було беатифіковано цілу сім’ю, включно з ненародженою дитиною.
Здається не зовсім правильним називати нових блаженних традиційною формулою «Блаженні Юзеф та Вікторія Ульми і сподвижники», коли сподвижниками є шестеро живих дітей Ульмів та їхнє ненароджене немовля. Натомість давайте подумаємо про блаженну сім’ю Ульмів і про те, що вони можуть означати для нас.
Починаючи з кінця 1942 року, Юзеф і Вікторія Ульми прихистили на горищі свого дерев’яного будинку вісьмох євреїв, що було злочином під час німецької окупації Польщі. 24 березня 1944 року до будинку прийшли німецькі жандарми, вбили євреїв, а потім розстріляли Юзефа та Вікторію, яка була на пізньому терміні вагітності. Переляканих дітей — Станіславу (8), Барбару (6), Владислава (5), Францішека (4), Антонія (3) і Марію (1,5) теж застрелили. Тіла скинули в яму, а потім перепоховали на церковному цвинтарі.
23 липня я відвідав Музей поляків, які рятували євреїв у Другій світовій війні, і мав змогу помолитися біля могили Ульмів при їхній парафіяльній церкві святої Доротеї. Це змусило мене поміркувати про науки для католицизму ХХІ століття.
Перша наука стосується джерел християнського героїзму. Хоча й Юзеф, і Вікторія Ульми були добре освіченими за стандартами сільської Польщі середини ХХ століття, вони не були мудрецями-богословами. Вони читали притчу про доброго самарянина не як загальний наказ любові до ближнього, який можна пристосувати до обставин, а як конкретну вказівку від Господа Христа — якщо ви зустрічаєте людей у біді, ви повинні їм допомогти, незалежно від їхньої етнічної чи релігійної приналежності та незалежно від того, чого вам це коштуватиме.
Деякі сучасні католицькі лідери вважають таке буквальне прочитання слів Господа незручним; моральний кодекс, який випливає з такого біблійного «фундаменталізму», здається їм надто «жорстким», «ідеологічним» і недостатньо пасторальним. Однак це те саме «жорстке» відчуття біблійно обґрунтованого морального обов’язку, що спонукало Ульмів до героїчного надання притулку переслідуваним євреям; що спонукало отця Максиміліана Кольбе віддати своє життя в Аушвіці в обмін на життя засудженого в’язня; що покликало Мати Терезу присвятити своє життя служінню найбіднішим із бідних, яких вона вважала «Ісусом у Його найболіснішій подобі»; що змусило капелана ВМС США отця Вінсента Каподанно пожертвувати своїм життям, втішаючи поранених і вмираючих морських піхотинців у В’єтнамі. Ані Ульми, ані отець Кольбе, ані мати Тереза, ані отець Каподанно не вдавалися до «пропорційного» зважування моральних зобов’язань, яке знову у фаворі під час нинішнього понтифікату. Вони пережили притчу про милосердного самарянина буквально — ті, хто вважає це надто «жорстким» та «ідеологічним», мають подумати ще раз.
Друга наука стосується природи мучеництва, до перегляду якого запрошують Церкву ХХІ століття смерть Максиміліана Кольбе і драма сім’ї Ульмів.
Традиційно мучеником вважали людину, вбиту in odium fidei, тобто через ненависть до віри. Чи самопожертва отця Кольбе відповідала цьому визначенню, роблячи його мучеником, а також сповідником віри? Чи були вбивці Ульмів мотивованими odium fidei? Протягом останніх десятиліть у моду увійшла гібридна категорія «мученик милосердя» — відколи Папа Павло VI застосував її до Кольбе. Але здається, що жертва Кольбе та Ульмів відповідає традиційному визначенню.
Деякі сучасні політичні теорії вчать радикальної зневаги до гідності та цінності людського життя або, принаймні, до гідності та цінності деяких людських життів. Так було, безперечно, з німецьким націонал-соціалізмом: для нацистів євреї та поляки, які давали їм прихисток, були нижчими формами життя, що підлягали знищенню. Хіба це не ненависть до біблійної віри, яка навчає, що кожна людина створена, як Адам і Єва, на Божий образ і подобу? Хіба ненависть до створених на образ і подобу Божу не є ненавистю до Бога? І чи odium Dei (ненависть до Бога) не є формою odium fidei (ненависті до віри)?
Синод, який відкриється наступного місяця, закликає нас бути Церквою «спілкування, участі та місії». Блаженна родина Ульмів жила у сопричасті з переслідуваними євреями Підкарпатської Польщі та брала участь у Таємниці Хреста, живучи місією милосердного самарянина, до якої була покликана у Хрещенні. Нехай їхній приклад надихне Синод-2023 на таке ж радикальне прийняття католицької віри.
Переклад CREDO за: Джордж Вайґель, First Things
фінансово.
Щиро дякуємо!
