У неділю, 10 вересня 2023 року, у Польщі відбулася беатифікація сім’ї Ульмів — мучеників, убитих нацистами за переховування євреїв.
До ґрона блаженних зарахували всіх членів сім’ї, включно з малими дітьми і ненародженою дитиною, яка почала з’являтися на світ у момент смерті матері.
Видання National Catholic Register опублікувало інтерв’ю з кардиналом Марчелло Семераро, префектом Дикастерію у справах канонізацій, який вивчав справу Ульмів і рекомендував Папі проголосити їх блаженними. У ньому кардинал розповів про унікальність цієї беатифікації і про те, що робить свідчення Ульмів таким важливим у сучасних реаліях.
— Ваше Високопреосвященство, чи це перший випадок в історії Церкви, коли вся родина була беатифікована разом?
— З точки зору сучасної канонічної процедури це новація, хоча в історії Церкви вже були випадки беатифікації й канонізації родин. Але у цих випадках беатифікація була індивідуальною, згідно з принципом, що першочерговим критерієм є героїчність чеснот, аспект, що є унікальним і особистим для кожної людини, хоча завжди залишається елемент стосунків. Кажуть, що «жодна людина не є островом» — і це тим більше стосується святості. Святі живуть разом, зустрічаються, і впливають одне на одного; святість у позитивному сенсі «заразна».
— Отже, історія Ульмів, замучених і беатифікованих разом, як батьків, так і дітей, це справді унікальний випадок.
— Так, справді. Таких беатифікацій не було. Є родини, проголошені святими, але з персональними канонізаціями. Згадайте батьків святої Терези з Лізьє: її батьків канонізували разом [18 жовтня 2015 року], але доньку канонізували раніше. А у випадку з Ульмами йдеться про мучеників. У давнину були подібні випадки чи ситуації; про них згадує Римський Мартиролог. Але для останнього часу це щось абсолютно нове, зокрема через процедуру, яку застосували до всієї сім’ї разом. Це навіть спонукало нас [у Дикастерії] до роздумів саме над «спільнотним виміром» святості, починаючи саме з родини Ульмів.
— Справа Ульмів немов відкрила нову «колію» в історії святості…
— У певному сенсі так, бо маємо родину, яка зазнала мученицької смерті; потім проводився розгляд їхнього спільного беатифікаційного процесу; потім було затверджено спільний указ; і їх беатифікували разом.
— Окрім ненародженої дитини, були ще маленькі брати й сестри. Чи можна вважати їх мучениками? Марисі було півтора роки, іншим трохи більше. Ймовірно, вони не могли свідомо обрати мученицьку смерть.
— Мучеництво не обирають. Мученицької смерті завжди зазнають як насильства заради любові до Бога. Стародавня формула говорить, що мучениками стають через ненависть до віри.
— Але, можливо, у тому віці вони ще не мали повного усвідомлення своєї віри?
— Вони були християнами, і загинули через акт милосердя, який здійснила вся родина разом. Усі дев’ять Ульмів були християнами: це той самий спільний вимір святості, унікальний для цього випадку.
— Ульмів беатифікували як мучеників, але повідомлялося про чудеса, які нібито сталися через їхнє заступництва. Чи ви їх розглядали?
— Ні. Згідно з чинною церковною дисципліною, для визнання мучеництва не вимагається чудо. Однак воно буде потрібне для майбутньої канонізації.
— Рідне село Ульмів Маркова знаходиться за 60 км від кордону з Україною. Українці — жертви війни та ненависті, повторення тієї ж історії. Що ми можемо зробити, щоб не забути?
— Молитва — найцінніше, що у нас є. Вона завжди доступна, вона все для нас. Є такий латинський вислів: «amor vincit omnia» («любов перемагає все»). Ця беатифікація за кілька кілометрів від «кордону з війною» змушує нас замислитися. Папа завжди вживає вираз «світова війна по частинах» — тобто, вона триває всюди. Зараз Папа під час молитви «Ангел Господній» постійно закликає до молитви і вживає вислів «мученицька Україна». Але він також нагадує нам про інші вогнища чи конфлікти по всьому світу. Ми зосереджені на цій болючій ситуації, тому що вона здається ближчою, але скрізь є так багато насильства та війни.
Є автор, не пам’ятаю його імені, який каже, що ми втратили жертовний дух. У таких болісних ситуаціях, як війна, ми надаємо допомогу, економічну чи військову підтримку. Про це багато дискутують навіть в Італії: ми вважаємо, що завдяки матеріальній допомозі зробили все можливе. Ми відчуваємо мир, і тому більше не відчуваємо цієї здатності залучатися особисто: здатності до співчуття та співстраждання.
— Співчуття, яке натомість засвідчили Ульми, відкривши свої двері…
— Так, вони є справжнім прикладом співчуття; вони ризикували життям, щоб півтора роки переховувати вісьмох євреїв. Йдеться не лише про допомогу; саме співчуття дає нам змогу страждати з іншою людиною, щоб допомогти їй. Емоційно залучитися легко, але співчуття — це щось зовсім інше.
— Як ви представили Папі історію Ульмів?
— Особисто я був дуже захоплений цією історією. Це була прекрасна сім’я, чоловік і дружина кохали одне одного, за дев’ять років шлюбу вони народили шістьох дітей і чекали ще на одну. Вони захоплювалися своєю роботою, вони займалися сільським господарством, а ще у них були хобі — фотографія та бджільництво. Вони були дуже милими і сумлінними у виконанні християнських обов’язків. Дружина була активісткою у парафіяльних групах, а чоловік був дуже енергійною та популярною у селі особою. Це справді хороша сім’я; це зворушило мене і змусило мене багато думати про цей спільнотний вимір святості.
— Який аспект святості Ульмів особливо виділявся у вашому спілкуванні з Папою?
— З Папою ми говорили про дві особливості цієї беатифікації: про важливість спільнотного виміру, а також про дітей і немовля, яке було у лоні матері, і яке почало народжуватися від страшного шоку у момент її мучеництва.
— Чи стає ваше життя кращим від постійного перебування у компанії святих?
— Я думаю, так. Я маю багато історій, які допомагають мені бути добрим священником і добрим християнином.
фінансово.
Щиро дякуємо!
