«Вірні потребують ясності в питаннях віри і моралі. Йдеться про те, щоб папа чітко висловлював свою позицію, а не ‘підморгував’ чи тим, хто по ліву, чи хто по праву сторону», — сказав у розмові з Catholic World Report голова польської Конференції єпископату.
Архієпископ Станіслав Гондецький підкреслив, що запровадження дияконату жінок було би не розв’язанням проблеми, а тільки розпалюванням суперечки про священницькі свячення для жінок. Також він захищав обґрунтованість целібату, який, на думку ієрарха, є виразним знаком, що Бог для людини є тією «дорогоцінною перлиною» з Євангелія.
Ієрарх підкреслив, що Німеччина чинить тиск у питанні дияконату жінок. Ця тема тричі повторюється в заключному документі Синоду. Однак при цьому не наведено жодних теологічних аргументів, натомість є посилання на заборону дискримінації з огляду на стать і потребу розширення прав жінок. Таке обґрунтування теми підводить до висновку, що тут ідеться не про дияконат, а радше про становище жінок у Церкві. Саме тому запровадження дияконату жінок було би не ров’язанням проблеми, а тільки розпалюванням суперечки про свячення для жінок: бо історично дияконат жінок відрізнявся від дияконату чоловіків.
Жінки були дияконисами з огляду на хрещення через занурення, яке приймали в ранній Церкві. Голова польської Конференції єпископату нагадує: скромність вимагала, щоб чоловіки не асистували при цьому дійстві. Потім диякониси були введені в маронітську Церкву в 1736 році. Однак праця дияконис (diaconissarum opera) відрізнялася від служіння дияконів (diaconi officium). Вона стосувалася благодійницької діяльності. А жінкам-дияконисам було заборонено, зокрема, наближатися до вівтаря та уділяти Святе Причастя, навіть у разі відсутності диякона.
«Я не вважаю, що жінки, які сьогодні домагаються свячень дияконату, були би задоволені такою перспективою. Без дияконату їм у Церкві дозволено набагато більше, ніж маронітським дияконисам», — зауважує митрополит Познанський.
Читайте також:
«Недопустимі й некатолицькі тези». Архієпископ Гондецький написав листа до Папи Франциска
Архієпископ Гондецький нагадує, що Папа Франциск нещодавно висловив цю позицію, ствердивши: «Чому жінка не може бути висвячена? Тому що в “принципі Петра” для цього немає місця». (…) Але вона має право на “принцип Марії”, який є важливішим. (…) Отож той факт, що жінка не має доступу до міністеріального життя, нічого її не позбавляє, оскільки її місце — набагато важливіше. В нашій катехизі ми припускаємося помилки, пояснюючи ці питання, і зрештою повертаємося до адміністративного критерію, який у віддаленій перспективі не діє».
Атеїзм — повна інвалідність у житті
Митрополит Познанський підкреслює, що другою важливою темою, яку розглядали на Синоді про синодальність, є питання священницького целібату. В підсумковому документі написано, що було висловлені «різні оцінки».
«Якщо йдеться про целібат — ми повинні усвідомлювати, що ті, хто говорить про ‘добровільність’ целібату, насправді висловлюються за його скасування. Целібат – це один із найважливіших знаків, що хтось істинно вірить у справжність Бога. Це скарб нашої Церкви. Можливо, тому стародавні християнські письменники називали целібат ‘білим мучеництвом’. Подібно як мучеництво, це чіткий знак віри в абсолютний примат Бога у житті», — зазначає голова КЄП.
Справжнім — і остаточним — каліцтвом у житті є не целібат, а безбожність, життя без Бога, атеїзм. Бог є всім, чого ми потребуємо. Радикальність відмови від найпрекраснішої форми людського кохання — подружжя та сім’ї — є знаком, бо Бог це абсолютна доконечність для нас усіх, щоб нам виконати своє людське призначення. Хто ж має показувати цю істину, якщо не душпастирі спільнот? Той факт, що останніми роками деякі священники створювали скандальні ситуації, не становить достатньої причини, щоб Церква полишала священницький целібат. Попри все, молоді люди по всьому світу зі щедрою душею беруться за це зобов’язання. Тисячі священників розглядають самого Христа, Первосвященника, який не створив сім’ї, як приклад для служіння іншим.
Небезпечне слово — «інклюзивність»
Хоча слово «інклюзивність» часто лунало в синодальній залі, зазначає Голова КЄП, однак мало хто замислювався, що воно означає. Тим часом же цей термін, перш ніж дістатися Ватикану, набув чіткого визначення в мові світської політики.
«Ми не повинні асоціювати його виключно зі святами ‘олл інклюзів’ — але також із Міжнародною федерацією Planned Parenthood та Планом дій ООН стосовно жінок. Документи цих інституцій однозначно ставлять під сумнів бінарний поділ статей і визнають усі форми вираження статевості рівнозначними. Стосуються вони також скасування або ослаблення чинних критеріїв вступу до різних груп, із Церквою включно. Коли лютеранство було панівною Церквою у Швеції, атеїст висунув вимогу прийняти його до церковної спільноти без хрещення. Він виграв справу в суді, який постановив, що вимога хрещення — це дискримінація», — каже архієпископ.
Голова КЄП стверджує, що за цим слідує питання: вчення Господа Ісуса було інклюзивним чи когось виключало?
Архієпископ Гондецький каже: Ісус залишив своїм учням чітке послання — «ідіть, зробіть учнями всі народи, хрестячи» (Мт 28,19). Він чинив добро і помер на хресті за всіх, також і за найбільших грішників; але розп’ятий був зокрема тому, що поставив питання ясно, сказав правду, також і ту, що була незручна для тих, хто Його слухав. «Диявол вам батьком» (Йн 8,44) — то не були випадкові слова!
«Радикальна інклюзивність не була Його найвищим пріоритетом — що видно, коли багато учнів відійшли від Нього після мови про Хліб Життя (Йн 6,66). Хто вірує у Христа — нікого не посилає до пекла. Віруючі моляться про спасіння кожного — що не означає, ніби вони легковажно сприймають людські позиції, вибір та дії. Тому св. Павло велить християнам у Коринті виключити зі своєї спільноти осіб, які опускаються до кровозмішення, кажучи: ‘Видати такого сатані на погибіль тіла, щоб спасся дух у день Господній’ (1 Кор 5,5). А потім додає: щоб ‘не мали зносин’ із таким братом (1 Кор 5,11). Безсумнівно, Євангеліє Ісуса було запропоноване всім, чоловікам і жінкам, юдеям і поганам. Однак запрошення Господа Ісуса не означало, що кожного раду приймуть на його власних умовах. Запрошення Ісуса означало заклик до навернення і покути», — вказує архієпископ.
Митрополит Познанський приходить до формулювання, що слово «інклюзивність» безсумнівно не відповідає християнській теології.
«Воно почерпнуте з суспільних наук. І тут з’являється проблема. Церква визнає догмат про непомильність папи. Водночас можна дістати враження, що частина теологів і єпископів вірять у непомильність суспільних наук, причому навіть не наук як таких, а деяких соціологів і теорій головного напрямку, про які за кількадесят років згадуватимуть хіба що в підручниках історії», — критично оцінює Голова польської єпископської конференції.
Архієпископ наголошує, що такі фрази, як «вироблені нами антропологічні категорії — недостатні для вираження складності елементів, які випливають із досвіду чи наукових знань» виникають або від неусвідомленого комплексу меншовартості, або з забобонного підходу до науки. Він доводить, що таке ствердження суперечить переконанням, вираженим, наприклад, в енцикліці «Redemptor hominis» (Відкупитель людини»), п. 10:
«Людина, яка бажає зрозуміти себе до кінця — не згідно з будь-якими лише випадковими, частковими, іноді поверховими чи навіть гаданими критеріями і на міру власної сутності, — повинна зі своїм неспокоєм, непевністю, а також слабкістю й гріховністю, зі своїм життям і смертю наблизитися до Христа. Вона повинна немовби увійти в Нього, увійти всією собою, повинна ‘засвоїти’, асимілювати в собі саму дійсність Воплочення й Відкуплення, щоби знайти себе. Якщо відбудеться в людині цей глибинний процес, тоді він принесе плоди не тільки прославлення Бога, але й глибокого розуміння себе самої».
фінансово.
Щиро дякуємо!
