Постать Папи Бенедикта XVI стала незмінно асоціюватися у масовій уяві з найвищим інтелектуальним рівнем — настільки високою духовністю, що вона здається майже недоступною «простим смертним».
Це поширене переконання, яке часто плекалося міжнародною пресою, мало тенденцію затьмарювати фундаментальний аспект особистості німецького понтифіка: віри, настільки глибоко досвідченої і вкоріненої, що вона спонукала його бачити Бога і все Його творіння з чистотою та відвертістю дитини; з тією дитячою смиренністю, яка проходить крізь вузьку браму, щоби стати «найбільшою в Царстві Небесному».
Ця лагідність, смиренність і майже дитяча невинність, характерні для Бенедикта XVI, вражали всіх, хто мав можливість із ним спілкуватися: спершу як зі священником і професором, потім — як з кардиналом на чолі Конгрегації віровчення, і, зрештою, як із Верховним понтифіком.
Сім’я Ратцінґерів у 1938 році. Зліва направо: 11-річний Йозеф Ратцінґер, його брат Ґеорґ, мати Марія, сестра Марія і батько Йозеф
Одна зворушлива розповідь релігійної громади, яка жила з ним у Ватикані протягом багатьох років, ілюструє цю реальність краще, ніж безліч різних свідчень.
Бенедикт XVI дуже любив Різдво, яке вважав «найлюдянішим святом віри», яке пробудило «наш внутрішній зір». Чи то в Апостольському палаці під час свого понтифікату, чи то під час усамітнення в монастирі «Mater Ecclesiae» у Ватиканських садах, він зазвичай проводив цей час зі своїм особистим секретарем, архієпископом Ґеорґом Ґенсвайном, іноді — зі своїм братом, монсеньйором Ґеорґом Ратцінґером, якщо той міг приїхати з Реґенсбурга, і завжди — у компанії своєї вірної спільноти «Memores Domini», чотирьох богопосвячених мирянок з руху Сопричастя і Визволення, які жили поруч з ним.
«Memores Domini» не лише відігравали ключову роль у повсякденному житті Бенедикта протягом усього його понтифікату і супроводжували його до самого дня його смерті; вони також завжди виявляли велику розсудливість і смирення, через які ці жінки донині тримаються подалі від уваги медіа. Однак вони люблять розповідати людям, близьким до своєї спільноти, про те, як чоловік, якого вони вважали святим, щодня жив згідно зі своєю вірою.
Один із таких заповітних спогадів — це переддень Різдва в Апостольському палаці незадовго до закінчення його понтифікату. У той час як члени спільноти, як завжди, рано лягли спати, щоб розпочати свій день на світанку, Святіший Отець насилу стримував глибоке радісне зворушення, яке викликала у нього традиційна відправа Вігілійної Меси о 22:00 у базиліці Святого Петра. Його радість від святкування пришестя Сина Божого на землю і наполегливе бажання повідомити про це своїм найближчим і найдорожчим спонукали його близько опівночі стукати в усі двері, щоб передати кожному особисто свої побажання і висловити свою прихильність.
«Memores» з любов’ю згадують, як прокинулися від звуку його приглушених кроків у коридорі та його голосу, який весело шепотів за дверима: «Auguri, auguri!» («Найкращі побажання!»)
У день Різдва «сімейна» зустріч невеликої громади відбувалася після обіднього благословення Urbi et orbi на площі Святого Петра, даючи можливість насолодитися смачною їжею і обмінятися подарунками — цей момент, як розповідав архієпископ Ґенсвайн, особливо подобався Папі.
Сам він дарував Папі спільний з «Memores» подарунок — як правило, це був гарний одяг, книга або об’єкт для його наукових досліджень. Інше джерело, близьке до спільноти, розповідає, що для особливих випадків, таких як великі християнські свята або день народження, «Memores» запрошували до нього артистів на вечірні приватні концерти, адже Папа страшенно любив музику. Бенедикт XVI був великим шанувальником неаполітанських пісень, тож одного разу вони запросили до нього неаполітанського співака Джанні Аверсано, що стало для нього великою радістю.
Та він не міг уявити собі Різдво без співу традиційних німецьких та італійських колядок — у першу чергу, «Stille Nacht» («Тиха ніч»).
«У нас є велика книга німецьких та італійських колядок. Ми також можемо послухати кілька компакт-дисків із різдвяною музикою», — казав у 2014 році архієпископ Ґенсвайн, додаючи, що Папа-емерит також «дуже любить вертепи і різдвяні прикраси». «У нашій каплиці стоїть прикрашена ялинка і гарний вертеп. Ще одна ялинка і вертеп стоять у його вітальні», — розповідав він.
Ці свідчення найближого оточення покійного Папи, нагадують зворушливий різдвяний лист, який він написав до Дитятка Ісуса у віці семи років, де вже виявилося його дивовижне благородство серця і жага святості.
Глибоке почуття маленького Йозефа, зачудованого пришестям Спасителя на землю, резонує зі словами Папи Бенедикта XVI під час загальної аудієнції у 2010 році — словами, які ще виразніше ілюструють його духовну близькість до віруючих всього світу та унікальну здатність торкатися самого серця християнської таємниці:
«У ніч світу будьмо й надалі здивовані та освітлені цим абсолютно несподіваним Божим діянням: Бог стає Дитям. Дозвольмо собі бути охопленими подивом, осяяними Зіркою, яка заповнила всесвіт радістю. Нехай Дитятко Ісус, прийшовши до нас, не застане нас непідготовленими, відданими тільки прикрашанню зовнішньої реальності».
Переклад CREDO за: National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
