Про досвід залежності від порнографії та мастурбації, гомосексуальних відносин і одужання від похоті, на шляху до щасливого і вільного життя з Богом розповідає учасник програми Анонімних сексоголіків.
— Ігорю, як ти потрапив до Анонімних сексоголіків і коли прийшло розуміння, що в тебе сексуальна залежність?
— Мені про це порадив один священник-монах. Я до нього звернувся, коли мені вже справді було дуже зле. Хоча довго не міг наважитися на цей крок. Знав, що він займається сексуальними проблемами серед священників і має досвід психотерапії. Я зрозумів, що маю сексуальну залежність, ще в досить юному віці, коли багато разів обіцяв собі, що не буду мастурбувати чи дивитися порнографію. Обіцяв особливо перед Різдвом або у Великий Піст, у ці 40 днів; але завжди зривався. Зазвичай за день до Різдва чи до Великодніх свят.
Це було настільки сильнішим за мене, що я просто не міг противитися. Звісно, тоді ще не розглядав це як залежність, а більше сприймав як духовну боротьбу. Мовляв, спокусник перед Святами сильніше мене спокушає. Після перегляду порнографії та мастурбації я почувався буквально спустошеним, плакав, не розумів, навіщо я це знову зробив, — адже це насправді не приносило жодного задоволення. Так повторювалося багато разів Мастурбація набирала нових форм, були потрібні більші «дози», більше часу. Я усвідомив, що не можу цього контролювати, — хоча у періоди тверезості, які тривали зазвичай тиждень-два, думав, що все під моїм контролем.
— Якщо не секрет, яке було у тебе «дно»?
— У мене хіть до своєї статі. У відеочатах почав спілкуватися з відповідними людьми, й мені якось запропонували зустрітися. Навіть думка про те, що я можу це зробити, викликала такий викид адреналіну, аж мене трусило. Під впливом алкоголю я мав сексуальний досвід із чоловіком, і після цієї дози похоті вже не міг зупинитися.
Це було справжнє пекло, дно. Коли йшов до сповіді — почувався, ніби буквально помру від сорому у церкві. Я насправді каявся, обіцяв Богові, що більше цього ніколи не повторю, адже мені справді було боляче. Але минуло кілька місяців — і нав’язлива думка знову спробувати заволоділа мною. Я почав забувати, як погано мені тоді було, як я плакав. І повторювався дитячий сценарій: спочатку каявся, але потім знову повторював. Щоправда, я намагався згадати, як це було боляче, але мало допомагало. «Солодка» хіть накривала, і я робив це знову.
Спочатку мав три місяці перерви, потім один місяць, далі — тиждень. Брав телефон, і мене просто трусило, як алкоголіка. Помічав за собою ті самі симптоми, що з фільмів. Казав Богу: «Вибач, але не маю сили терпіти». Я фактично зрікався Бога. Тоді ставало простіше подивитися порнографію чи помастурбувати, ніж відтягувати зрив. Думав: навіщо тягнути, все одно це зроблю, якщо не завтра, то післязавтра.
Коли у мене не має похоті, я нормальна людина. Це як дві людини всередині мене: Ігор, який не вживає, — й інший Ігор, у якого вселяється щось демонічне і вмикається одержимість.
Попри все, я почав зустрічатися з дівчиною. Мав огиду до своїх гомосексуальних схильностей, мріяв будувати відносини з дівчатами, одружитися, мати сім’ю. Саме бажання мати відносини з дівчиною (теперішньою дружиною) стимулювало робити щось із моєю залежністю. Адже я не міг приховувати й жити подвійним життям. Залежність була такою явною, що це впливало всю мою поведінку.
— Ти віруюча людина, католик, і напевно намагався вирішити цю проблему в Церкві. Що тобі зазвичай рекомендували священники та сповідники, й наскільки це допомагало?
— Так, я віруючий. Відвідування церкви не допомогло мені у вирішенні проблеми з залежністю; але завдяки цьому я зробив нові кроки. Це стримувало, щоб не робити іншого поганого.
Сповідників я змінював, щоб отці не знали, що я це постійно роблю. Мені було дуже соромно і я не хотів, щоб вони бачили, що я сповідаюся з одного і того ж самого й у моєму житті нічого не змінюється… Були священники, які казали: «Ігорю, ти нормальний здоровий чоловік, чому ти не можеш зупинитися?» Я теж так думав, виходив із церкви й був переконаний, що я нормальний і не буду більше так робити, — але, це на жаль, не працювало.
Перед тим, як розпочати програму в АС, я був на релігійному фестивалі. Там я потрапив на сповідь до священника, який першим мені сказав: «Тобі потрібно звернутися по допомогу. Тут велика проблема, і ти сам з цим не впораєшся». Не просто вислухав і розгрішив, але порекомендував відповідну терапію, щоб розібратися з коренями залежності. Це мене надихнуло піти до монаха, який дав мені Білу Книгу (офіційна література Анонімних сексоголіків, — Авт. ) і порекомендував піти на групу АС, дав її контакти.
Я не вірив, що опустився так низько, аж маю ходити на такі групи, як у Анонімних алкоголіків! У мене були стереотипи, що там сидітимуть бідні-нещасні чоловіки, майже бомжі… Але я зрозумів, що якщо цього не зроблю, то буде соромно перед цим отцем, бо він рано чи пізно запитає, як мої успіхи в одужанні.
— Ігорю, чи одруження розв’язало твої проблеми з сексоголізмом?
— Ні. Дякувати Богу, що не одружився перед тим, як вступити до АС! У мене ще до того були стосунки й бажання «замаскувати» свою проблему в шлюбі. З досвіду інших сексоголіків бачу, що це була би справжня біда, тому що одруження не вирішує проблеми сексоголізму. Те, що радять деякі сексологи чи блогери — що потрібен стабільний секс, партнер і виділення тестостерону, — мене би просто вбило. Я не був би щасливим у шлюбі. Дякую Богові, адже без АС це рано чи пізно точно було би розлучення! Я й нині завдаю кривди своїй дружині, — але до програми я був сліпим, не бачив своїх недоліків. Шлюб без одужання від залежності перетворився би на пекло. До шлюбу зустрічався з іншими дівчатами, але був до такої міри сліпий до своєї поведінки, що тепер я в шоку, як вони взагалі могли тоді бути зі мною.
— Що нині тобі допомагає бути тверезим та одужувати від цієї хвороби?
— Спільнота АС, Бог, якого я віднайшов у програмі, інструменти одужання, телефонні дзвінки іншим сексоголікам, література, кроки, досвід, який отримую від спонсора та всіх братів і сестер, — це все підтримує мене у тверезості. Найбільше допомагає живе спілкування, самоаналіз у повсякденному житті. Коли я перестаю підключатись до груп, то моментально забуваю, хто я є. Мені хочеться жити, як звичайна людина, і тоді я наближаюся до зриву, бо хіть мене накриває, і назовні виходять недоліки. Стаю нестерпною людиною. Я впевнений, що без програми жодна терапія мені б не допомогла. Я маю досвід психологічної терапії.
Якщо я не житиму на щодень по програмі й не буду застосовувати інструменти, то обов’язково зірвусь. Мені кожного дня треба пам’ятати, хто я такий: що я сексоголік, що це невиліковна хвороба. Тут необхідне повне усвідомлення і прийняття, дотримання меж, що мені можна, а чого — ні.
— Як ти можеш оцінити своє життя до програми й зараз?
— «Зачепитися» за програму мені допомогла… заздрість. Коли чув на групах розповіді, що люди щасливі, що вони говорять вільно, у їхніх голосах є щось таке, чого я хочу і про що все життя мріяв, але тоді цього не мав… Вони вірили в те, що говорили. Я відчував, що їхні слова йшли від щирого серця й у них було присутнє світло, яке я теж хотів мати. Вони розповідали, як їхнє життя змінилось у матеріальному стані: хтось купив машину, квартиру: одружилися, народились діти; розпочали бізнес, отримали підвищення на роботі, життя стало прекрасним. А я розумів, що у мене цього не було.
Тепер моє життя сильно змінилося, багато людей сказали, що я змінився. Це співробітники, дружина, друзі. Наприклад, я позбувся цієї подвійності життя, зараз нічого не приховую. Не маскуюся, не граю ролі. Отримав те, про що завжди мріяв. Вільно говорю і вірю в те, що кажу. Мені не потрібно нічого придумувати, воно лине саме зсередини. Я знайшов Бога в АС, і цей Бог усередині наповняє мене і допомагає говорити й діяти.
Кардинально змінилися мої реакції, слова та вчинки — якими були до того і які тепер. Без Бога і програми я б ніколи не наважився відшкодувати кривди, завдані ще з дитинства. Наприклад, що вкрав у першому класі. Я став вільним, справді вільним: від одержимості, образ і нав’язливих думок. Також отримав «зовнішні», матеріальні підтвердження здоров’я: два підвищення на роботі, одруження. Маю кошти на утримання сім’ї, купили з дружиною автомобіль, хочемо починати свою справу — і таких речей дуже багато. Я розумію, що без внутрішніх змін і роботи по програмі я б цього всього не отримав.
Я вдячний Богу за цей шлях. І за те, що я сексоголік, — бо якби я не ним не був, то, мабуть, ніколи би не прийшов до того, що маю зараз! І я дуже вдячний Богові за мою історію.
Гаряча лінія АС (безплатно і конфіденційно):
+380630485369 – для жінок;
+380990446306 – для чоловіків.
Електронна адреса:
info.sa.12steps@gmail.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
