Часто кажуть, що майбутнє Католицької Церкви — за Африкою, де процвітають покликання, є жваве парафіяльне життя, а загальна кількість католиків незабаром перевищить європейську.
Але чи готова Католицька Церква, зокрема — керівництво Ватикану, до того, щоб Африка відігравала провідну роль у Вселенській Церкві?
Судячи з того, як Ватикан поставився до своїх нещодавніх суперечливих вказівок про благословення пар, які перебувають у неврегульованих зв’язках, сигнали явно неоднозначні.
З одного боку, рішуча об’єднана реакція африканських єпископів на можливість благословення одностатевих пар, викладену в декларації Дикастерію віровчення «Fiducia Supplicans», дала негайні та виразні результати: Дикастерій швидко опублікував роз’яснення, після чого вищий африканський прелат зустрівся з префектом Дикастерію Віктором Мануелем Фернандесом у Ватикані, щоб скласти ретельно сформульовану заяву африканського єпископату за допомогою самого Папи Франциска, де викладено їхні незмінні застереження.
З іншого боку, є сама «Fiducia Supplicans», яка була підготовлена таємно, коли Синод про синодальність ще тривав, без будь-яких офіційних консультацій з африканськими єпископами і будь-яких очевидних міркувань про те, як цей документ сприймуть в Африці.
Цей епізод висвітлює виклики, з якими стикається Церква, яка досі перебуває під впливом західних перспектив і пріоритетів, навіть якщо центр її тяжіння зміщується на південь.
«Для Церкви в Африці майбутнє вже настало, — сказав отець-домініканець Ентоні Акінвале, видатний нігерійський теолог, який зараз викладає в Університеті Августина поблизу Лагоса. — Але як Вселенська Церква з цим впорається?»
Зростання впливу Африки
Африка вже давно визнана ключовою складовою майбутнього католицизму, значною мірою завдяки швидкому зростанню та динамізму віри на континенті.
У 1910 році в Африці проживало менше мільйона католиків, тепер їх уже 265 мільйонів. За даними Ватикану, у 2021 році на Африку припадало 19% усіх католиків, що трохи відстає від європейського показника у 21%.
Однак два континенти рухаються у протилежних напрямках: торік католицьке населення Європи скоротилося на 244 000 осіб, тоді як в Африці зросло більше ніж на 8 мільйонів. Згідно з Всесвітньою базою християнських даних, до 2050 року очікується, що частка Африки у світовому католицькому населенні зросте до 32%.
Відвідування Мес — ключовий показник релігійності — також значно вище в африканських країнах, ніж у середньому по світу. Наприклад, 94% із 30 мільйонів католиків Нігерії щонеділі відвідують Месу. На противагу цьому, лише 5% католиків таких європейських країн, як Німеччина і Франція, регулярно ходять на Месу.
Ці демографічні показники вказують на важливість африканського католицизму, сказав єпископ Еммануель Бадехо з дієцезії Ойо, Нігерія.
Він також додав, що африканська реакція на «Fiducia Supplicans» демонструє зростання впливу Католицької Церкви в Африці як провідного голосу у Вселенській Церкві, особливо коли йдеться про «збереження отриманого нами депозиту віри».
«Африка краще усвідомлює свою роль, стає більш залученою в життя Церкви, і тепер у неї є церковні лідери, також готові вирішувати питання, які стосуються віри в усьому світі порівняно з нашою культурою», — сказав єпископ Бадехо.
Лідери африканської Церкви — не новачки у цій ролі. Наприклад, під час Синоду про сім’ю 2014 року африканські єпископи виступили проти пропозицій західних прелатів лібералізувати вчення Церкви про сексуальність. На минулій жовтневій сесії Синоду про синодальність у Римі африканські єпископи відіграли важливу роль у блокуванні включення суперечливого терміну «ЛГБТК» у підсумкову доповідь.
Але потужний суспільний розголос, викликаний «Fiducia Supplicans», знаменує значний зсув у залученості Африки до вселенських церковних дебатів — і, ймовірно, є ознакою того, що буде далі.
Реакція Африки
Заперечення африканськими єпископами декларації «Fiducia Supplicans» почали лунати майже одразу після публікації документа.
Першим відреагував єпископат Малаві, що значною мірою задало тональність подальшим подіям. У своїй заяві від 19 грудня єпископи південно-східної африканської країни підтвердили, що вчення Церкви про сексуальність і шлюб у «Fiducia Supplicans» не змінилося, але у Малаві не будуть дозволені запропоновані документом благословення, «щоб уникнути плутанини серед вірних».
З того часу понад 20 африканських єпископських конференцій дали свої відповіді. Хоча конференції єпископів Північної Африки, Кенії та Південної Африки були більш поміркованими у своїх реакціях, більшість відповідей пішли шляхом Малаві.
Колективна відповідь африканських єпископів на «Fiducia Supplicans» справила значний ефект — не лише на Церкву в Африці, а й на Рим.
Лише через два тижні після публікації декларації кардинал Фернандес, архітектор документа, опублікував безпрецедентне роз’яснення, у якому визнав відмову африканських єпископів «зрозумілою» та підтвердив право місцевих єпископів виконувати вказівки так, як вони вважають за потрібне, включно з забороною благословляти одностатеві пари.
Та незважаючи на це, католицьке керівництво Африки продовжило детальний розгляд вказівок декларації.
11 січня кардинал Фрідолін Амбонго Бесунгу, президент Симпозіуму єпископських конференцій Африки та Мадагаскару (SECAM), оприлюднив узагальнену відповідь різних місцевих Церков Африки.
Підкреслюючи, що єпископи Африки залишаються в сопричасті з Папою Франциском, кардинал-архиєпископ Кіншаси в Демократичній Республіці Конго, який також належить до «ради кардиналів» Папи, підкреслив, що благословення одностатевих пар, запропоновані Ватиканом, не будуть дозволені в Африці, і що такі союзи «суперечать Божій волі».
«У родині Божої Церкви в Африці ця декларація викликала шок, посіяла хибні уявлення та занепокоєння в умах багатьох мирян, богопосвячених осіб і навіть пастирів, а також спровокувала сильну реакцію», — написав кардинал Амбонго.
Заява була охарактеризована багатьма засобами масової інформації як непрямий докір «Fiducia Supplicans». Але, можливо, більш примітним був спосіб написання самого тексту.
За словами кардинала Амбонго, він прилетів до Рима на початку січня, щоб отримати аудієнцію у Папи, на яку потрапив того ж дня. Конголезький кардинал сказав, що Папа «дуже засмучений» негативною реакцією на «Fiducia Supplicans» не лише в Африці, але й в інших частинах світу. За його словами, він сказав Папі, що африканцям зараз потрібна комунікація, яка запевнить їх у тому, що вчення Церкви залишається незмінним.
Папа Франциск погодився і зв’язав його з кардиналом Фернандесом. Вже наступного дня вони зустрілися в Дикастерії віровчення, де працювали над документом під назвою «Ні благословенню гомосексуальних пар у Католицькій Церкві», постійно звіряючись із Папою, щоб переконатися, що він погоджується з формулюваннями.
В електронному листі до журналіста Едварда Пентіна кардинал Фернандес зазначив, що цей досвід дозволив кардиналу Амбонго «краще зрозуміти суть Дикастерію, а мені — набагато краще зрозуміти африканську культурну чутливість».
Багато хто сприйняв цей епізод як виразне свідчення зростання авторитету Африки в Римі.
«Відтепер не Рейн, а Конго впадатиме в Тибр», — сказав австралійський католицький коментатор Скотт Сміт, переформулювавши старе прислів’я, маючи на увазі, що Африка, а не Німеччина, матиме великий вплив на Ватикан у майбутньому.
Майже катастрофа?
Але в той час як реакція африканських католицьких лідерів на «Fiducia Supplicans» може підкреслити зростання впливу Африки, сам той факт, що документ було спершу опубліковано, може свідчити, що у Римі досі недооцінюють африканський контекст.
Хоча реакція африканських єпископів може бути ознакою зростання їхнього лідерства у Вселенській Церкві, основним мотивом їхньої реакції було уникнути пастирської катастрофи вдома.
В Африці негативне ставлення до гомосексуальних актів як таких, що суперечать природному закону та Божому плану, дуже поширене; воно об’єднує католиків, інших християн, мусульман і представників традиційних африканських релігій.
Таким чином, коли висвітлення в медіа «Fiducia Supplicans» почало поширювати думку про те, що Католицька Церква змінює своє вчення про гомосексуалізм, лідери Церкви були стурбовані не так тим, що африканські католики приймуть хибні переконання про сексуальність, як тим, що вони можуть поставити під сумнів легітимність Церкви.
Моджізола Ладіпо, колишня співробітниця Університету Ібадан (Нігерія), сказала, що була «збентежена» декларацією і описала її вказівки як дуже необачні.
Будучи католичкою протягом 45 років після переходу з методизму, вона визнала, що їй стало важко ходити на Месу і молитися за Папу, а також що їй було «ніяково» говорити про це зі своїми друзями-мусульманами.
Отець Еммануель Саліфу з Аккри (Гана) розповів, як жінка, яка довгий час чинила спротив католицькій вірі свого чоловіка, використала «Fiducia Supplicans» як привід заборонити дітям ходити на Месу, що розкололо їхню родину.
Занепокоєння потенціалом «Fiducia Supplicans» викликати скандал загострюється ще й через те, що на континенті набирає обертів п’ятидесятництво — так пастори-п’ятидесятники мають додаткову спонуку відвертати людей від Католицької Церкви.
«Це може бути чудовим знаряддям для нападу на Церкву», — пояснив Пол Ойєбії, президент «Католицької дії» з нігерійської дієезії Осогбо.
Цією небезпекою пояснюється швидка відповідь багатьох африканських єпископів.
«Треба було негайно щось сказати, — сказав отець Акінвале. — Якби цього не сталося, це погано вплинуло б на зростання Церкви в Африці».
«Голоси зі знижкою»?
Якби публікація «Fiducia Supplicans» проігнорувала думку Африки, це був би не перший випадок, коли голоси з цього континенту були зневажені на найвищих рівнях церковного управління.
На Синоді 2014 року німецький кардинал Вальтер Каспер, колишній голова курії, якого на той час деякі називали «теологом Папи», неоднозначно сказав, що африканці «не повинні надто багато говорити нам, що ми маємо робити», маючи на увазі реформування вчення Церкви про сексуальність.
Отець Акінвале сказав, що заперечення кардиналом Каспером внеску Африки у життя Церкви, «продовжує відлунювати» у свідомості церковних лідерів на континенті.
«Я знаю кількох людей, які вважають, що це досі на порядку денному», — заявив домініканський богослов, додавши, що публікація тексту невдовзі після жовтневого Синоду про синодальність «не створює враження, що до африканських єпископів прислухалися на Синоді».
Кардинал Амбонго пішов іще далі, заявивши 25 січня, що «Fiducia Supplicans» «дискредитувала Синод і синодальність».
«Більшість людей сприйняли публікацію цього документа між двома сесіями Синоду так, ніби це був плід Синоду, хоча він не мав нічого спільного з Синодом», — сказав він.
«Стабілізація човна Петра»
Втім, африканські католики готові діяти, щоб їхні голоси були почуті Церквою поза межами їхнього континенту.
Ще до відхилення вказівок «Fiducia Suplicans» кардинал Амбонго розпочав реформування SECAM. Мета полягає в тому, щоб зробити загальноконтинентальний орган ефективнішим провідником голосу Церкви в Африці, маючи на меті більший вплив на рівні Вселенської Церкви.
Єпископ Бадехо сказав, що «підтримувати Церкву в найважчі моменти» є природною роллю для Африки. Зрештою, сказав він, саме Африка прихистила Святе Сімейство під час втечі від Ірода до Єгипту. Зараз, коли в західній культурі дедалі більше домінують світські ідеології, що суперечать Євангелію, він вважає, що Африка готова відігравати подібну роль заради всієї Церкви.
«Є певне відчуття, що багато африканців вважають, що настав час для для Церкви в Африці взяти на себе роль лідера, стабілізувати човен Петра», — сказав нігерійський єпископ, занепокоєний тим, що Католицька Церква в Європі «може втратити фокус».
Церква в Африці має свої проблеми, такі як міжплемінні конфлікти, релігійний синкретизм, полігамію, небезпеку ісламських войовничих груп, таких як Боко Харам, та ідеологічну колонізацію з Заходу. Однак африканські католики підкреслюють, що прихильність їхньої культури до громади, сім’ї, релігійності та взаємодоповнюваності статей є необхідними протиотрутами від проблем на Заході.
«Я вважаю, що Африка може бути пастирським джерелом для всієї Церкви, — сказав отець Саліфу. — Але щоб голос Африки було почуто, Церква не повинна надавати привілей голосам із Європи лише тому, що вони мають більше багатства і престижу. Якщо ми збираємося бути синодальними, то ми маємо бути рівними. Ніхто не повинен мати переваг».
Пол Ойєбії сказав, що реакція Африки на декларацію є «чудовою ознакою зростання і дорослішання». Зрештою, зауважив він, католицизм в Африці 50 років тому лише зароджувався, і багато лідерів місцевих Церков були місіонерами із Заходу. Але сьогодні «Церква втілилася в африканській культурі, і вже африканці керують Церквою, — сказав він. — Реакція була настільки сильною, що навіть Ватикан не зміг її проігнорувати».
Переклад CREDO за: Джонатан Лідл, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
