Життя єпископа-мученика Олександра Фрізона як Хресна дорога священника

Серед мучеників Католицької Церкви, чиї життя були пов’язані з Україною, є також ім’я Олександра Фрізона — Апостольського адміністратора Одеси, якого російська радянська влада розстріляла в Сімферополі у 1937‑му році.

Майже 10 років тому із тоді ще вільної української Ялти ми публікували інформацію про день зосередження для священників і сестер, які душпастирюють у Криму. Тоді, 10 вересня 2015 року, єпископ Броніслав Бернацький говорив про героїчне свідчення католицьких священників у Криму, зокрема про єпископа Фрізона. Його життя і свідчення згадане також у книжці о. Павла Вишковського ОМІ «Переслідувана Церква. Католики України в часи комуністичного режиму».

Життя і героїчне священницьке служіння єпископа Олександра можна не лише пізнавати, але й промолити, як справжню Хресну дорогу.

Стояння І. Щоденне життя у суспільстві без Бога

10 жовтня 1935 року для єпископа Олександра і його товаришів розпочалася Хресна дорога. Він перший із заарештованих був звинувачений у такому «злочині», як виконання єпископського служіння в Сімферополі.

Від 15 до 26 жовтня священника утримували в одиночній камері без їжі та сну. Від нього вимагали зізнань, що він був шпигуном і мав зустрічі з єпископом Неве у Москві.

Як розповідають очевидці тих часів, НКВС у 1923 році змусило юдеїв-мешканців Сімферополя дозволити католикам звершувати Євхаристію в їхній синагозі. Таку умову їм висунули, щоб їхня святиня ще якийсь час була для них відкрита як місце молитви.

Отця єпископа Олександра, такого «незручного» для місцевих комуністів, заарештували за статтями Кримінального кодексу СРСРС: 58‑4, 58‑10, 58‑11 (політична діяльність і шпигунство).

Він не втікав від труднощів і переслідувань. Наскільки міг, залишався зі своїми вірянами, аж до самого арешту.

Стояння ІІ. Голод

Голод Бога, прагнення Його святої і справедливої любові до людини допомагало єпископу Олександру Фрізону не втікати від труднощів. Він добре знав, що вороги Бога і Церкви зроблять усе, щоби знищити його людський авторитет. Єпископ був незламний. Перебуваючи в одиночній камері, голодний і невиспаний, він у молитві присвячував час Богу. Це страшенно злило охоронців, бо ж вони хотіли цим його зламати.

Важливим було для отця-єпископа вистояти, не зламатись, бути по стороні справедливості й вірності Богу. Йому вдалося це зробити. Не зрадив нікого. Усі 9 томів слідчої справи проти нього не містять жодних зізнань.

Мужнє мовчання багато говорить про стійкість і мужність — коли тебе принижують, катують, хочуть зламати і знищити, а ти стоїш твердо по стороні Ісуса Христа і Його вічної любові.

Стояння ІІІ. Сім’я

Радянська ідеологія особливо ненавиділа сім’ю як таку. Ціла мережа інструкцій і таємних документів були спрямовані проти авторитету батька й матері. Партія, комсомол, школа, голова сільської ради, голова колгоспу мали замінити людям батька й матір. Мовляв, сім’я — це «пережиток минулого».

В один і той самий час заарештували єпископа Олександра Фрізона, його матір — жінку похилого віку, Єлисавету Шванн-Фрізон, і його племінницю. Далі у Сімферополі НКВС арештувало 22‑х його парафіян. Арешт кожного вірянина — це окрема історія страждання, перенесеного за віру в Бога. Від 1935 року кожного заарештованого страшно били. Той, хто потрапляв у лабети комуністів, мав відписати все, що пропонували кати. Варіантів не було ніяких. Ті заарештовані, на чиїх свідченнях будувалося слідство проти отця-єпископа, дали передусім свідчення віри і стійкості у стражданні.

У цьому стоянні молимось Богу за репресованих, які проходили у справі єпископа Олександра Фрізона:

1. Гудайтіс Матвій, народжений 1873 року, заарештований 10.10.1935 р., настоятель парафії св. Климента у Севастополі.
2. Гек Петро, народжений 1896 року, заарештований 15.04.1936 р.
3. Вадер Фрідріх, народжений 1909 року, заарештований 15.04.1936 р.
4. Буб Филип, народжений 1903 року, заарештований 15.04.1936 р.
5. Годзелих Федір, народжений 1894 р., від 02.04.1936 р. утримувався в особливому корпусі Сімферопольського НКВС.
6. Годзелих Йосиф, народжений 1882 р., від 03.04.1936 р. утримувався в особливому корпусі Сімферопольського НКВС.
7. Вендкель Йосиф, народжений 1893 р., від 08.04.1936 р. утримувався в особливому корпусі Сімферопольського НКВС.
8. Фукс Август, народжений 1884 р., від 02.04.1936 р. утримувався в особливому корпусі Сімферопольського НКВС.
9. Фаут Франц, народжений 1900 р., від 29.04.1936 р. утримувався в особливому корпусі Сімферопольського НКВС.
10. Гаук Йосиф, народжений 1873 р., від 29.04.1936 р. утримувався в особливому корпусі Сімферопольського НКВС.
11. Келиш Филип, народжений 1908 р., від 27.04.1936 р. утримувався в особливому корпусі Сімферопольського НКВС.
12. Гернер Климентій, народжений 1909 р., від 27.04.1936 р. утримувався в особливому корпусі Сімферопольського НКВС.
13. Пооль Карл, народжений 1896 р., заарештований 12.04.1935 р.
14. Гашек Антон, народжений 1899 р., заарештований 30.03.1936 р.
15. Нейбауер Філомена, народжена 1888 р., заарештована 30.03.1936 р.
16. Гугельман Іван, народжений 1891 р., заарештований 27.03.1936 р.
17. Рукгабер Рафаїл, народжений 1891 р., заарештований 01.04.1936 р.
18. Енес Антон, народжений 1877 р., заарештований 01.04.1936 р.
19. Фітерер Олександр, народжений 1877 р., заарештований 01.04.1936 р.
20. Нейхум Ігнат, народжений 1876 р., заарештований 01.04. 1936 р.
21. Нейхум Йосиф, народжений 1899 р., заарештований 01.04.1936 р.
22. Фаут Филипина, народжена 1880 р., заарештована 06.04.1936 р.
23. Фаут Марія, народжена 1874 р., заарештована 06.04.1936 р.

(Дані зі слідчої справи, т. 1, лл. 415-420).

Репресивна система НКВС нікого з них не пощадила. Ніхто із них на волю не вийшов живим. А скоїли вони лише один «злочин»: вірили в Бога і допомагали своєму єпископу.

Стояння IV. Школа

Отець-єпископ Фрізон для комуністичної системи був особою страшенно небезпечною. Чому саме? Тому що мав вищу богословську освіту; тому що після закінчення навчання у Саратовській вищій духовній семінарії ще шість років навчався у Римі. 1902 року повернувся до своєї рідної дієцезії. Від 1910 року був ректором у семінарії. До призначення на Апостольського адміністратора південної частини Тираспольської дієцезії був настоятелем у м. Керчі. Коли 1926 року він став єпископом, деякий час проживав в Одесі. Органи ОГПУ змусили його залишити Одесу і переїхати жити до Сімферополя в Криму.

Для усіх своїх вірян отець-єпископ був прикладом доброго пастиря. Це вочевидь сильно нервувало ОГПУ. Комуністи намагалися повністю знищити його авторитет серед мешканців міста Сімферополя. Та зробити це вони не зуміли. Варто лише згадати, що єпископ Олександр вчив людей, дітей і молодь молитов і катехізису, — що й стало у 1935 році головним звинуваченням його самого в антирадянській діяльності у Криму, зокрема в Сімферополі.

Стояння V. Священники

Священник — найнебезпечніша особа для радянського суспільства. Адже він навчає, що віра в Бога має бути розумною та усвідомленою. Дар віри людина приймає свідомо і добровільно. А як виконувати це служіння, якщо тебе — священника, принижено до статусу психічно хворої людини?

Відповіддю на це запитання може бути багаторічне служіння отця єпископа Олександра у Саратові, Керчі, Одесі, Сімферополі. Одне зі звинувачень, яке йому висунуло НКВС, полягало саме на тому, що до нього, як до священника, а потім єпископа, віряни приходили просити про сповідь.

Багатотомна слідча справа подає багато відомостей про єпископа Фрізона та його антирадянську діяльність, яка полягала в тому, що у мешканців Сімферополя він мав великий авторитет. Цього йому місцеві комуністи не могли забути. Більше того, він не покинув свою паству. Залишився з ними до кінця.

Сама лише присутність священника серед людей у радянському союзі вважалася недопустимою. Потрібно зіпсувати йому життя, постійно мати його під контролем, постійно шантажувати, залякувати, далі — ув’язнити, познущатися з нього і вбити.

Разом із єпископом Фрізоном 11-17 березня 1937 року був також осуджений о. Матвій Гудайтіс — настоятель із Севастополя. За статтями 58‑4 і 58‑11 його засудили до 10 років ув’язнення і 5 років позбавлення громадянських прав.

Стояння VІ. Ув’язнення і допит

Скільки разів був під арештом єпископ Олександр? За даними слідчої справи — двічі. А за іншими свідченнями, арештів було набагато більше.

Уперше його заарештували ще 1923 року; потім — 1929‑го: звинувачення — у тому, що о. Фрізон був таємно висвячений на єпископа. Звільнили його у 1931 році. Далі єпископ перебував під постійним контролем служби безпеки. 1933 року його знову заарештували, за звинуваченням, що допустив неповнолітнього до служіння біля вівтаря. Від 10 до 15 жовтня, тобто після арешту і ще до висунення підозри у злочині, єпископа мучили і допитували слідчі в особливому слідчому ізоляторі міста Сімферополя. Так катували і мучили усіх його співв’язнів.

Єпископ мав «признатись», або іншими словами — слідчі самі записали у протоколі, що він займався антидержавною діяльністю у Сімферополі. До його антирадянської діяльності зараховано «контакти з посольствами інших держав» на території радянського союзу. Другим звинуваченням було те, що при обшуці в отця знайшли декілька доларових банкнот. Це стало причиною звинувачення його в «антирадянській діяльності на користь інших країн». Єпископ же стверджував, що гроші отримав від єпископа Пія Неве для потреб бідних і потребуючих.

Він багато вистраждав у сімферопольській катівні. Єпископа Олександра тримали у вологих і холодних приміщеннях; у нього погіршився зір і ослабло здоров’я.

Стояння VІІ. Очна ставка

Неймовірними тортурами для в’язня було переживання очної ставки з таким же замученим спільником страждання і протистояння злу. Отець-єпископ мав таке приниження перед своїми катами. Це сталось 4 травня 1936 року, коли слідчий організував очну ставку між ним і п. Каролем Басюком. Обоє мали підтвердити один лише злочин — домовленість організувати єпископу Олександру виїзд за кордон, у Польщу. Під вигаданими зізнаннями стоїть широкий підпис слідчого. Підписи в’язнів, що з їхніх слів усе записано правильно, відсутні. Катам ішлося тільки по одне: щоб єпископ виглядав приниженим перед іншим в’язнем. Щоби потім серед інших в’язнів пішла чутка, що єпископ заговорив й усіх видав.

Стояння VІІІ. Тортури

Саме ув’язнення стало для єпископа Олександра Фрізона тортурами, бо він знав, що разом із ним до катівні потрапили його ні в чому не винні віряни, мешканці Сімферополя. Коли багато людей утікало з радянського союзу — безбожного «раю на землі», — він залишився зі своїми вірними до самого кінця.

Очікування на арешт, постійне слідкування за ним, постійні перевірки, а потім перебування у слідчому ізоляторі, в його особливій частині, де охоронці та слідчі просто змагались між собою у звірствах над підозрюваними у злочині проти радянської влади, — ось що можна назвати найбільшими довготривалими тортурами.

Період страждання, частих допитів, проваджених переважно у нічний час, для отця єпископа Олександра тривав три роки.

Вражає і захоплює саме його стійкість і мужність, адже він своїм катам нічого і не розповів. НКВС усю його діяльність офіційно притягнув до так званої «політичної» діяльності.

Насправді дійсність була іншою. Єпископ страждав за віру в Бога і за те, що був добрим пастирем для своєї пастви.

Він міг урятувати своє життя, використовуючи дипломатичний паспорт. Та не зробив цього, залишився зі своїми вірянами до кінця, тобто до арешту.

Стояння ІХ. Святі Таїнства

Зі слів о. Потапія Ємельянова: «Єпископ Пій Неве розповів мені про хіротонію нових єпископів. Просив зберігати це у таємниці. На завершення просив мене відвезти єпископу Фрізону пакет до Криму, пояснюючи, що мене більш безпечно використати для цієї мети, бо за католицькими священиками більше ведеться нагляд і контроль». Отець Потапій був православним священиком, який 12 вересня 1927 року отримав вирок у 10 років концтаборів.

Завершування святих Таїнств, отримання допомоги від єпископа Пія Неве, молитва Розарію з вірними, сповідь хворих у Сімферополі, допущення одного неповнолітнього хлопця до служіння біля вівтаря стали для єпископа Олександра обвинуваченням у скоєнні важкого злочину проти радянської влади.

15 квітня 1937 року йому винесли смертний вирок. 19 червня він просив у своїх катів, щоб дозволили побачитися з племінницею, повернули йому Бревіарій та Біблію, і ще дозволити йому посповідатися в о. Матвія Гудайтіса, священника-литовця, колишнього настоятеля парафії св. папи Климента у Севастополі. Отець Гудайтіс у той час був так сама, як і єпископ Фрізон, під слідством.

Але у цих проханнях йому відмовили.

Стояння Х. Життя, присвячене Богу

Життя на схилку падіння російської імперії та народження нової держави були для єпископа Фрізона, як і для багатьох його сучасників, справжнім викликом долі. Він сподівався, що врешті настав час, коли багато хлопців і дівчат вільно зможуть обирати шлях богопосвяченого життя.

Сам о. Олександр був ректором і викладачем у Саратовській духовній семінарії. Добре знав і розумів цінність священницького служіння для вірних, як пастир Тираспольської дієцезії (до якої тоді належав католицький південь України). Робив усе, щоб Одеса стала духовним центром формації нових кандидатів до священницького служіння.

Все залишилося нездійсненою мрією. Зміцнивши свої позиції, більшовицька влада з особливою жорстокістю розпочала кампанію націоналізації церковного майна.

Одним зі звинувачень на адресу єпископа Фрізона було саме те, що він хотів організувати підпільну духовну семінарію в Одесі.

Стояння ХІ. Несправедливо засуджений

Єпископ Олександр Фрізон був офіційно засуджений чотири рази: вперше у серпні 1929 р.; вдруге наприкінці 1929 року, коли цілий рік він провів у в’язниці; третій раз — у 1933 році, за те, що допустив до літургійної служби неповнолітніх; четвертий — у 1935 році, «за шпигунство на користь німцям». 11‑17 травня 1936 р. відбувся закритий суд над ним і його товаришами. Постановою Особливої колегії Кримського обласного суду єпископ Фрізон був засуджений за статтями 54‑4 і 54‑11 Кримінального кодексу Української радянської соціалістичної республіки до вищої міри покарання.

15 квітня 1937 року за постановою спецколегії Верховного суду Російської радянської федеративної республіки цей вирок був остаточно затверджений. 20 червня 1937 року єпископа розстріляли в Сімферополі. За іншими відомостями, смертний вирок міг бути виконаний у Бутирській в’язниці в Москві. Більш вірогідним є те, що єпископа Фрізона розстріляли на кладовищі у Сімферополі.

Стояння ХІІ. Мученики за віру

Скільки їх було з території колишньої Тираспольської дієцезії? Більшість із них загинули у в’язницях, концтаборах, у далекому Сибіру й Казахстані. Постраждали священники, вчителі, робітники, просто люди віруючі.

Одна з репресованих жінок так свідчила: «Вважаю необхідним заявити про своє вороже ставлення до радянської влади. Я вважаю, що комунізм несумісний з християнством. Між ними є боротьба. У цій боротьбі я цілковито по стороні християнства проти комунізму. Боротьба радянської влади з релігією і релігійним дурманом, як говорять про це комуністи, також змушує мене ставитися вороже до радянської влади». Так говорила п. Нора Рубашева своїм катам у 1930 році.

Фото: відкриття пам’ятної таблиці в день 80‑річчя розстрілу єпископа Олександра Фрізона. Сімферополь, 20 червня 2017 року. Фото: Костели і каплиці України

Стояння ХІІІ. Відбудова

17 лютого 1936 року п. Антон Годзелих залишив свідчення про єпископа Олександра Фрізона: «У проповідях Фрізон вів приховану антирадянську агітацію. Майже в кожній своїй проповіді Фрізон, звертаючись до молільників, закликав своїх вірних до антирадянської агітації. Він говорив: більше моліться Богу, тримайтеся свого католицького віросповідання. Скоро для всіх віруючих настануть кращі часи, коли більше не буде ані переслідувань, ані гонінь за віру» (т. 8, л. 1876).

Саме ці слова отця-єпископа у певному сенсі були пророчими. Більше немає переслідувань за віру в Бога на тих територіях України, де не повернувся «русскій мір». Молімося за нашу Батьківщину й за ті її території, де тривають бойові дії, триває окупація, де бракує свободи слова.

Стояння ХІV. Пам’ять про мучеників

У цьому стоянні віддаймо нашу шану і подяку за стійкість у вірі багатьом мученикам за віру з колишньої Тираспольської дієцезії. Багато хто з них навіть не мав проведеного слідства. Багатьох із них просто схопили й розстріляли на місці.

Життя і мучеництво за віру отця-єпископа Олександра Фрізона і його вірян із Сімферополя лише одне підтверджують: їхня стійкість і мужність є для нас прикладом, як часом необхідно всього зректися, щоби Господа наслідувати.

Отець Єпископ Олександр Фрізон для Господа Ісуса Христа віддав найдорожче — життя. Майно, яким користувався, теж було конфісковане після його мученицької смерті. Підтвердженням цього є розпорядження за № 045, від 10 липня 1937 року, в якому постановлено: «Після виконання вироку потрібно провести конфіскацію всього його майна, що знаходиться у м. Сімферополі, по вулиці Горького, 24, в дохід держави. Повідомте нас про виконання цього рішення» (т. 9, л. 2711).