Як гніватися на ворогів, щоб не грішити?

Важливо відрізняти зло агресії від права на захист. Це право дав нам Бог: захищати свою гідність, своє майно, своє життя і здоров’я, своє добре ім’я, своїх близьких.

Як гніватися на ворогів і не грішити? Як любити ворогів, що прийшли вбивати? Чи гріх донатити на зброю? Відповідає бр. Олександр Могильний OFM Cap.

Коли агресія — це зло, а коли це право на захист?ворог

Емоції, зокрема гнів, адекватно показують, що хтось перетнув межу. Але важливо, що зло є злом, а захист — захистом. Це право дав нам Бог: захищати свою гідність, своє майно, своє життя і здоров’я, своє добре ім’я, своїх близьких тощо. Тому потрібно відрізняти зло агресії, нападу від права на захист.

Це особливо видно сьогодні, коли триває війна. Об’єктивно вбивство є вбивством, коли людину позбавляють життя. Але не можна назвати наших захисників на фронті вбивцями. Вони — захисники. Вони захищають наші території, наші життя, своїх рідних, фізично ліквідуючи противника. Не тому, що вони цього хочуть, а тому, що в них забрали всі інші способи захисту. Це треба чітко сказати. Напад — це агресія. Для захисту теж потрібна агресія. Агресію для захисту не можна кваліфікувати як моральне зло.

Але злом буде, коли внаслідок гніву людина починає кривдника нищити. Маємо право на захист, якщо хтось прийде на нашу територію; але не маємо внаслідок гніву виходити за свою територію, щоб упередити злочин. Це вже буде злом. Тому важливо донести інформацію: якщо переступите межу, то наслідки будуть отакі. Це не залякування. Це потрібно зробити, щоб інша сторона усвідомлювала хибність своїх дій і те, що вона несе за це відповідальність. Якщо хтось захищається і внаслідок захисту позбавляє нападника життя чи здоров’я, то відповідальність лежить на агресорі — не на захисникові. Тому, наприклад, міжнародне право говорить, що не можна нападати на інші держави, не можна нищити життя, здоров’я, майно іншої людини; що інші народи й держави мають право на захист, внаслідок якого будуть ось такі наслідки. І агресор, якщо він все ж таки нападає, то робить це свідомо.

Католицька Церква також у своєму Катехизмі говорить, що християнин використовує всі можливі надані, гідні, згідно з правом, можливості захисту. Але якщо всі ці можливості використані й не дали результату, то він має захищатися фізично.

Як гніватися на ворогів, щоб не грішити? Як любити ворогів?

Емоція гніву — це спонтанна нетривала реакція на якусь конкретну ситуацію. Натомість ненависть, бажання зла, які виникають внаслідок цієї емоції, вже стосуються волі і є злом. Бо несвідома реакція, протест «не маєте права так робити» — це одне; а ненависть внаслідок цього протесту — це вже інше: це гріх. Ненависть проявляється у бажанні зла. Бо жодні вчинки інших людей не виправдовують моїх учинків. Агресор, який нападає на мене, є кривдником, — за що має відповідати. Але коли я, захищаючи себе, позбавляю його здоров’я, тут немає зла. Зло народжується в серці, коли, йдучи за емоціями, я починаю свідомо робити погане. Дуже важливо це розрізняти. Якщо я не ненавиджу їх, то це не означає, що я приймаю зло за нормальне. «Маєш ненавидіти своїх ворогів» — це маніпуляція злого духа. Злий дух хоче зробити нас агресорами, вбивцями, щоб ми ненавиділи, вбивали у своєму серці.

Любов не означає заплющувати очі на зло і дозволяти чинити його далі. Любов каже: «Я тебе не ненавиджу, але ти — злочинець, вбивця, кривдник». Любов — це коли речі називають своїми іменами, щоб людина усвідомлювала, що вона робить. Я не ненавиджу ворога, навпаки: я любов’ю і правдою зупиняю це зло. Не можна допускати навіть маленької «щілинки» для виправдання ненависті до ворогів через те, що вони на нас напали.

Ось чому важливо постійно інформувати про те, що відбувається. Засоби масової комунікації мають служити правді, бо вони висвітлюють факти: це був злочин; тут убили; тут покалічили; тут зґвалтували — ось правда. І за це треба відповідати: позбавити винного волі, компенсувати збитки тощо. Покарання означає, що така людина своєю поведінкою не заслуговує на місце в соціумі, а значить, має бути з нього усунена. Не тому, що комусь так хочеться, а тому, що своєю неадекватною поведінкою говорить, що вона є загрозою суспільству. Тому її потрібно позабивати на якийсь час чи на все життя волі, цього права. Але треба чітко розуміти, що злочин інших не виправдовує мого злочину.

Натомість ми маємо право захищати свою територію, своє майно, своїх людей. Тому українська влада чітко каже, що наша мета — державні кордони 1991 року, на момент проголошення незалежності України. Ми не хочемо ані міліметра чужої території, бо це був би злочин. Ми захищаємо свою територію.

Чи гріх бажати смерті тим, хто воює проти нас?

Але щоб повернути наші території, нашим військовим доводиться вбивати ворогів. Чи гріх бажати смерті російським військовим, щоби пришвидшилася наша перемога?

Так, це гріх. Лише захисники мають право позбавити агресора життя, якщо інші способи використані й неефективні. Якщо хтось стоїть поруч із захисником і бажає ворогу зла, то робить зло, бо безпосередньо залучений у конкретній дії.

Ми зараз всі залучені у ситуацію війни, але кожен — на своїй ділянці. Тому ми як християни молимося за наших захисників, за нашу перемогу. А перемога є багатогранною: на лінії фронту, в тилу, на дипломатичній ниві тощо. Є  інші інструменти, не мілітарні. Кожен має робити свою справу там, де він є. Але це не означає, що ми молимося, щоб наші військові вбили якомога більше ворогів. Ми молимося, щоб наші захисники вижили, зберегли здоров’я і чинили спротив, боронили та звільняли нашу землю.

Чи гріх донатити на зброю?

Звісно, що ні. Бо ми це робимо в контексті захисту. Збирати кошти на зброю, яку потім продадуть терористам, що вбивають людей, — це безпосередня участь у злі. Натомість донатити на зброю не для смерті, а для захисту, навіть після закінчення війни, — не буде гріхом. Важливо це розрізняти, бо це моральна відповідальність перед Богом.

Чи буде гріхом гніватися через образу чи несправедливість?

Знову ж таки, потрібно розрізняти емоцію та дії, які за нею слідують. Сильний гнів може на якийсь час заблокувати на спілкування з кимось або на якусь діяльність. Але емоції за кілька секунд минають і починає працювати розум. Він аналізує ситуацію: така моя дія буде злом, а така — ні.

Наприклад, медик покликаний рятувати життя. Якщо в полон потрапляє поранений ворог, то медик має його лікувати. Якщо він через образу чи ненависть позбавить цього ворога медичної допомоги, то вчинить зло. Можна говорити про ступінь важкості гріха: наприклад, лікар був у такому емоційному стані, що був неспроможний. Але якщо тільки він піде за емоціями і свідомо вирішить дозволити ворогу вмерти, бо той є агресором, — це буде злом. Війни виграють не силою зброї, а людяністю. Тому нам так важливо не втратити людське обличчя. Ми виграємо, бо виграємо. Але прискоримо нашу перемогу, якщо залишимося людьми. Тоді ми виграємо швидше.

Повністю відеозапис етеру з братом Олександром Могильним дивіться тут.

Читайте також:

Гнів: як відрізнити емоцію від гріха?
Чи можна християнам захищати свої особисті межі?
«Гнівайтеся, та не грішіть». Що це означає?