В інтерв’ю для Vatican News владика Богдан Данило, єпарх Пармський і голова Патріаршої комісії УГКЦ у справах духовенства, розповів про цьогорічну зустріч комісії та про місце священника в сучасному контексті, позначеному війною.
Від 12 до 15 травня 2024 р. в Римі тривала пленарна зустріч Патріаршої комісії УГКЦ в справах духовенства, до якої входять ректори духовних семінарій та священники, відповідальні за постійну формацію духовенства. На запрошення ректора о. Луїса Касьяно ЧСВВ цьогорічна зустріч відбулася в Папській українській колегії святого Йосафата.
«Наша дорога до Рима тривала чотири роки: ми хотіли бути тут влітку 2020 року, але на перешкоді стала пандемія», — сказав владика Богдан Данило. Далі виникли ускладнення, пов’язані з початком російського повномасштабного вторгнення в Україну. «Але ми таки вирішили приїхати сюди, що також у базиліці святого Петра на гробі священномученика Йосафата помолитися про світло миру для нашої Церкви».
Молитва у порожній базиліці й зустріч зі Святішим Отцем
Останній день засідань — середа 15 травня — розпочався зі Святої Літургії на гробі святого Йосафата. Це була унікальна подія, адже в день, коли відбуваються загальні аудієнції на площі св. Петра, вранці базиліка зачинена для відвідувачів. Однак було надано спеціальний дозвіл провести богослужіння. «Нам дозволили, і ми були самі. Була така тиша… тишина — якої, напевно, наш народ в Україні дуже очікує», — зазначив владика Богдан. Спілкування зі Святіший Отцем відбулося після загальної аудієнції, і Папа розпочав його привітанням українською мовою: «Христос Воскрес!»
«Ми, як члени Вселенської Церкви, приїхали до нашого батька, і приємно було почути, як Папа на кожній аудієнції — що підтвердилося й під час нашої зустрічі — закликав до молитви про мир в Україні, згадав про рани війни, які розривають серце. Опісля Папа, як звичайно, підходить до груп; він мав нагоду зупинитися біля ректорів і відповідальних за постійну священницьку формацію», — сказав владика Богдан. На згадку про священників з Аргентини Папа розпитав про деяких спільних знайомих, а також поділився спогадами про своє дитинство та спілкування з владикою Степаном Чмілем. «Коли Папа вже після спільного фото відходив від нас, то напоумив нас, кажучи: “Пам’ятайте, що єпископ Чміль був єпископом переслідуваної Церкви”. Так приємно, що в його серці лишилася ця людина», — додав ієрарх.
Люди потребують людини поруч
Голова Комісії у справах духовенства поділився думками про виклики, які перед священниками ставить війна, — що також було серед тем, які обговорювалися під час засідань. Коли ми якийсь час тому думали про блаженних новомучеників ХХ століття, то здавалося, що «час людей, які були змушені віддавати життя за Церкву, пройшов, що ми живемо вже в мирному житті», зізнався єпископ Пармський. Але вже пандемія поставила певні запитання…
«Мене запитували в часі пандемії: що буде з нашими семінаристами, які не ходять на заняття, а навчаються онлайн? Чи вони вмітимуть добре служити людям? Я казав, що лікар, який знає хворобу і сам її перейшов, зазвичай більш терпеливий до інших. Я думаю, це саме станеться тепер з нами. Ці хлопці, які бачили рани війни, як їхні друзі воюють на фронтах, ті, що мали батьків, братів, сестер, які загинули на війні, вмітимуть відчувати людський біль. Ми говорили про супровід семінаристів у період війни, як і про супровід священників, які вже служать», — сказав владика. Він розповів про досвід, пов’язаний із дружбою з душпастирями львівського гарнізонного храму святих Петра і Павла, де відбуваються похорони загиблих військових.
«Ці молоді священики бачили понад дев’ятсот похоронів. Я був присутній на деяких. Я бачив маму, сестру, дружину, дітей загиблих і військовополонених. На їхніх обличчях — рани війни. Ці рани несуть також наші священники. Ми стараємося йти поруч», — підкреслив ієрарх. Травмованими є й ті, що живуть поза межами України, але слідкують за подіями, що відбуваються на батьківщині. «Люди, які працюють із тими, хто має рани і травми, кажуть, що більшість потребує когось, хто йде поруч, а священник повинен бути тим, який є поруч: і з тими, які радіють, і з тими, що страждають», — зазначив владика.
Добрі люди у світі є…
Також і Пармська єпархія УГКЦ у США прийняла біженців та долучилася до збору різної допомоги для України. «Насамперед, я думаю, радістю є те, що наші біженці знайшли місце миру», — сказав єпископ Богдан Данило, згадуючи про досвід зустрічі біженців на україно-польському кордоні в перші тижні великої війни: «З польського боку був чудовий напис: “Тут ви в безпеці”. Це було те, що вітало наших біженців». Українська громада у США, також і Пармська єпархія, яка простягається від Клівленда на півночі до теплої Флориди, «всюди, де є наші люди», приймала «не тільки своїх близьких, своїх знайомих, але також чужинців». «Я хотів би нашому народу сказати, щоб вони були свідомі, що добрі люди в світі є. Американське суспільство численно відгукнулося на заклик допомоги для України», — наголосив владика Богдан. Також чимало римо-католицьких єпископів зі США побували в Україні й бачили реалії, в яких живе український народ.
«На другу річницю великої війни ми зібралися в латинській катедрі міста Клівленда — церкві святого Йоана Богослова, яка поміщає 1200 осіб. Люди навіть стояли. Це були всі: не лише греко-католики, а й православні, баптисти, інші протестанти. Колись, у минулому, важко було нас в однім місці зустріти, а біль і страждання посприяли. Єпископ латинського обряду Едвард був так захоплений, що не хотів залишати катедру, хотів бути з нами, з тими, які зазнали болю. Бо там були і колишні військовополонені — адже в Клівленді є чудова клініка, що лікує ті рани, які, можливо, важко зцілити в Україні», — розповів Пармський єпарх УГКЦ.
Час насіння
«Сьогодні Україна вчить світ, повторюю: вчить світ про цінності, більші як хліб, автомобіль чи новий планшет. Що є такі цінності як життя, свобода, мир, можливість бути тим, ким бажаєш», — підкреслив владика Богдан, зазначивши, що потреба в священниках є, сьогодні в єпархії служить багато священників з України, особливо для тих, які прибувають тепер, для яких важливим є душпастирство українською мовою.
«Не маємо багато покликань, які були народжені в Америці, але маємо надію», — додав Пармський єпарх. Під час засідань комісії о. Богдан Прах, колишній ректор УКУ, розповів, що після Першої світової війни багато січових стрільців вступило до семінарій. «Серед них є і блаженний Йосафат Коциловський, який був одним із тих, що були на фронті, а пізніше був готовий не лише служити, але став мучеником Церкви. Так що, можливо, цей час, в якому ми живемо, буде насінням кращого майбутнього для нашої нації. Сьогодні Україну розривають ранами; але одного дня ці рани будуть зцілені, й на них зможемо побудувати нове, мирне, чесне суспільство», — підсумував владика Богдан.
фінансово.
Щиро дякуємо!
