До України з коротким візитом прибув посланець Папи Франциска кардинал Конрад Краєвський, Префект Дикастерію служіння милосердя. Цього разу він привіз ще одну карету швидкої допомоги для однієї з українських лікарень на Тернопільщині та взяв участь в освяченні та інавгурації роботи нового приміщення духовної семінарії Кам’янеуь-Подільської дієцезії і реабілітаційного осередка, спорудженого за підтримки Папи Франциска.
Після завершення урочистостей CREDO вдалося поспілкуватися з кардиналом Краєвським і запитати у нього чи відрізняється цей його приїзд до України від попередніх, чи люди на Заході все ще пам’ятають про Україну та що він розповість папі Франциску, коли повернеться.
— Поділіться будь ласка своїми враженнями від цієї короткої подорожі до України. Що Ви розкажете про неї Святішому Отцю, коли повернетеся?
— Мене розривають найдивніші почуття. В основному тому, що я хотів би нарешті приїхати в Україну, де закінчилася ця страшна війна. З іншого боку, я приїжджаю сюди, тому що тут діється стільки добра, стільки краси. Цей дім, у якому ми перебуваємо, є плодом доброти багатьох людей та організацій. Він був збудований також і для того, щоби стати реабілітаційним центром для тих, кого покалічила ця війна, і тепер вони потребують допомоги. Тому, з одного боку, це сум, що ми вже два роки приїжджаємо сюди, в Україну, і не можемо дочекатися миру, а з іншого боку, це краса людей, які не перестають бути солідарними та допомагати. Вони не втомлюються бути добрими.
— У цей важкий час, коли все менше говорять про Україну, наскільки складно нагадувати людям, що війна ще триває і що вона так близько? Люди все ще хочуть про це чути?
— Не буду нікого ображати, але, напевно, єдиний, хто постійно говорить про Україну – це Папа Римський, який в українській пресі не має найкращих відгуків. Під час кожної аудієнції, під час кожного недільного Ангела Господнього, де його слухають мільйони людей, він постійно молиться за мученицьку Україну. Він використовує саме такі слова, буквально. І він каже: припиніть виробляти зброю, припиніть годувати світ бомбами, рушницями, кулями. Бо зараз світ подібний того того, хто заохочує не вживати наркотики, а сам їх продає. Нам це важко зрозуміти, тому що Україна має право захищатися. Але хтось на цьому все одно заробляє. Світ заробляє на цьому гроші. І весь час світ каже, що він з Україною, але заробляє гроші на Україні.
Вранці я був у Тернополі на цвинтарі. Я бачив свіжі могили, яким всього тиждень-два. І я зізнаюся, хоча це вже мій восьмий раз в Україні, але я вперше відчував таку злість. Бо це якби хтось побачив, як дитина тоне, і каже: «Ну ми замовимо понтони, ми замовимо рятувальні круги, ми йому допоможемо через місяць, через рік», — а тим часом дитина гине. На моєму єпископському гербі, хоч я проста людина з маленького містечка і ніколи не думав, що матиму якийсь герб у своєму житті, написано: Misericordia. Сьогодні я не міг впоратися з цією «мізерікордією», тому що мною просто керувала злість. Тиждень тому поховали молодих хлопців…
З іншого боку, виходячи з цього цвинтаря, я запитав себе, що зробив би Господь Ісус. Адже на самому початку Біблії ми вже маємо Каїна та Авеля, один убив іншого. Ось ми такі. Ми такі, коли наші серця наповнені не Богом, а нами самими, нашими бажаннями, нашим гнівом, і я теж був такий сьогодні. Ми тоді робимо жорстокі речі. Те, що Росія робить щодо України, є жорстоким і незрозумілим. З іншого боку, якби не було Євангелія, ми б усі повбивали один одного. Тож сьогодні у мене такий особливий день. Я думав, що враження від тих 7 разів, коли я був тут в Україні, були сильнішими, а виявилося, зовсім навпаки.
Їдучи сюди на швидкій допомозі Папи, понад 2000 км, я думав, що везу надію. Швидка допомога – це символ життя. Всі поступаються дорогою, бо їде швидка допомога, тож коли ми сповнені надії та бажання допомогти, це зло кудись зникає. І от сьогодні о 6 годині ранку, на цьому цвинтарі, щиро визнаю, я пережив найпотужніші реколекції у своєму житті, хоча вони тривали лише декілька хвилин.
— І на завершення, якесь слово підтримки для нас усіх в Україні?
— Зло нас не переможе. Я вийшов з цього кладовища і вже після того, як почав згадувати, що зробив би Ісус на моєму місці і думав, що Він переміг зло, і Україна переможе. Але нас усіх дратує те, що весь світ дивиться на це і каже, що допомагає, а насправді невідомо, чи дійсно допомагає. І я думаю, що сьогодні я злий на це оточення, на 27 європейських країн, які об’єднавшись, здатні зробити так, що вже завтра в Україні росіян не буде взагалі. Але все це досі не так, тому що ми розділені, тому що наші серця йдуть у своєму напрямку, тому що політика – це холодний розрахунок втрат і здобутків. І всі заробляють на цій війні, а ці хлопці закопані в землі. Але зло нас не переможе!
Відеозапис розмови польською мовою:
фінансово.
Щиро дякуємо!
