Коли святий Іриней був юнаком, він пережив трагічну втрату свого наставника, святого Полікарпа. Полікарп був заарештований римлянами і страчений близько 155 року. Він відмовився зректися своєї віри в Ісуса і врятувати своє життя, розуміючи, що цим прирікає себе на фізичний біль і страждання.
У Полікарпа, мабуть, виникала спокуса відректися. Зрештою, це було лише кілька простих слів, про які він міг згодом забути, покаявшись у сказаному. Але Полікарп не пішов легким шляхом. Він був готовий засвідчити щирість своїх вірувань знищенням свого тіла.
Полікарп був учнем апостола Йоана, який розпочинає своє Євангеліє поетичною одою Слову, що стало Тілом. Протягом усього свого твору Йоан наголошує на тілесності християнства. Він розповідає, як вода фізично перетворилася на вино, а вино стало святковим трунком на весіллі. Він говорить про фізичну природу Євхаристії та про те, що Таїнство — це не просто духовна ідея чи символ. Тілесності Євхаристії та страждань Тіла Христа було достатньо, щоби змусити багатьох його послідовників покинути його. Згодом у Євангелії Йоан не уникає опису болісної фізичної реальності Розп’яття.
Завдяки Йоану Полікарп почав цінувати фізичність Євангелія, тобто віру в живого, дихаючого Бога, який прийняв тіло. Ця віра означає, що те, що відбувається у фізичному світі, має значення, оскільки сам Бог зробив це священним.
Цю науку він передав Іринею, який згодом писав про тілесність свого власного навернення до віри. Він пише: «Я міг би вам вказати місце, де сидів блаженний Полікарп, щоби проповідувати Слово Боже». Він міг відтворити це точне місце у своїй уяві, і щоразу, коли він думав про свого наставника, це місце виринало з його пам’яті.
Йоан чітко розумів, що Євангеліє — це не просто ідея. Євангеліє — це особа, Ісус Христос. Для Іринея його навернення не було випадковою ідеєю, яка виникла в його голові. Воно прийшло від реальної людини у плоті.
Можливо, тому Іриней завжди був палким опонентом гностиків. Гностики були групою, яка дотримувалася духовно спотвореного християнства, зосередженого виключно на внутрішньому знанні. Вони вважали, що матеріальний світ був меншим творінням вторинного, дещо зловмисного Бога, а спасіння — це втечу з полону тіла. Вони шукали чистої ідеї.
У сучасному світі продовжують виникати різноманітні, набагато менш серйозні версії гностичної духовності. Ви можете почути відлуння гностичних вірувань у таких твердженнях, як «Я духовний, але не релігійний», або «Бог судить лише серця», або «Релігійні ритуали та моральні кодекси не мають нічого спільного з Божою любов’ю». Усі ці твердження демонструють припущення, нібито насправді мають значення лише наші думки та наміри.
Наслідком цього є крах розуміння того, що таке бути людиною. Це згладжування нашого досвіду до внутрішньої постави та одухотворених концепцій.
Коли Іриней почув, чого навчають гностики і як вони збивають на манівці християн, він написав книгу «Проти єресей». У ній він пояснює, що, з-поміж іншого, християнство прагне не втекти від світу, а спокутувати його. Фізичний світ має форму Бога. До повноти нашого щастя і релігійних знань належить фізичне. Бог береже наші тіло і душу.
З огляду на сказане вище, цікаво було би уявити, як Іриней міг би відреагувати на те, наскільки оцифрованим стало наше життя. Соціальні медіа, текстові повідомлення та телебачення, безумовно, не є «гностичними», але варто замислитись, чи не призводить надмірне використання цифрових технологій до подібного ефекту «згладження». Гностики зводили Бога до ідеї, цифрова ера зводить до неї все інше.
Кожен, хто докладав зусиль, щоби піднятися на гірську вершину, знає це відчуття, фізично неповторне й унікальне: бути тут і зараз на своїх двох ногах. Зображення може передати сцену, але ніколи не замінить її. Реальність досвіду не може бути вилучена з чуттєвого світу.
Це лише один приклад. Є багато інших: місця, де ми були, люди, з якими ми проводили час, і неповторний досвід, який складає все наше життя. Це перший танець із коханою дівчиною у старшій школі, концерт улюбленого гурту і відчуття припливу енергії в оточенні людей, які разом співають свої улюблені пісні, перебування на стадіоні та спостереження за перемогою на власні очі, крики щасливих незнайомців…
Щоби брати участь у реальному житті насправді потрібно докладати так багато зусиль, що я часто відмовляюся від запрошень на заходи та вечірки. Згодом я розумію, що хотів би змусити себе піти, бо щоразу, коли мені вдається себе «витягти», я добре проводжу час. Я зустрічаюся з людьми, яких міг не бачити місяцями, бо проводити час із ними фізично набагато корисніше, ніж час від часу надсилати текстові повідомлення чи лайкати фотографії одне одного в соціальних мережах. Цифрова версія дружби простіша та зручніша, але вона не дає такого задоволення.
Авжеж, цифрові зв’язки цілком реальні. Вони цінні і навіть можуть стати підтримкою у складні моменти. Я використовую соціальні мережі та публікую там свої фотографії і думки саме з цією метою. Інтернет-зв’язки — це не вигадка, і я не пропоную повністю розірвати їх, лише закликаю до помірності. Цифровий світ, зокрема, допомагає підтримувати зв’язки на відстані та об’єднуватися у спільноти однодумців.
Та наша цифрова реальність ніколи не зможе замінити фізичного світу. Тож що сказав би про це святий Іриней? Він, мабуть, зазначив би, що людський досвід має охоплювати все вищезазначене. Наше внутрішнє життя має виражатися у реальних фізичних діях і досвіді, а цей реальний фізичний досвід — формувати і впливати на розвиток нашого внутрішнього життя. Ми не можемо повністю оселитися у цифровій сфері, інакше ми втратимо половину життєвого досвіду.
Порада святого Іринея, мабуть, була би простою. Докладайте додаткових зусиль. Ходіть на вечірки і прогулянки. Відкладіть телефон і пограйтеся з дітьми. Бог дав нам фізичні тіла і помістив нас у матеріальний світ. Вийдіть назовні і насолоджуйтесь цим.
фінансово.
Щиро дякуємо!
