У Середні віки його санктуарій став третім найважливішим паломницьким місцем у християнському світі. По дорозі до Сантьяго протягом століть постало так багато храмів, лікарень і притулків для паломників, що Вольфганг Гете не вагаючись написав: Європа постала на дорогах, що ведуть до Компостели.
25 липня Церква відзначає свято апостола Якова Старшого. Він — покровитель паломників, виробників капелюхів, а також хворих на ревматизм.
У гроні Данадцятьох було двоє на ім’я Яків. Щоб розрізнити, їм дали прізвиська. Якова, чиє свято припадає на 25 липня, названо «Старшим» або «Великим». Він був сином Зеведея і братом Йоана Євангеліста. Другого Якова назвали, відповідно, Молодшим. Його Церква споминає в один день з апостолом Филипом, 3 травня. Він був родичем Ісуса і предстоятелем Церкви в Єрусалимі. Ім’я «Старший» чи «Молодший» стосуються не віку апостолів, а час їхнього покликання на учнів Христових.
Святий Яків Старший мав іще одне прізвисько, «друге ім’я», якого йому надав сам Господь Ісус, щоправда, разом із братом Йоаном: «Сини грому» (Мк 3,17). Про влучність цього визначення говорить 9 розділ Євангелія святого Луки, в якому обоє братів прагнуть покарати вогнем із неба негостинних мешканців Самарії (див. Лк 9, 51‑55), а Ісус цьому конкретно противиться.
Святий Яків Старший походив із Витсаїди і був одним із перших учнів Ісуса (див. Мт 4, 18-22). Разом зі святим Петром і святим Йоаном належав до групки найближчих учнів Ісуса, перебуваючи разом із Ним, наприклад, під час Переображення і молитви на Оливній горі. Також Яків Старший першим з апостолів пролив свою кров за Христа. За велінням царя Ірода Агрипи його вбили мечем у Єрусалимі; це було близько 44 року нової ери.
З катехизи Бенедикта XVI:
«Разом із Петром та Йоаном (Яків Старший) був при Ісусі під час Його переображення та в момент агонії у Гетсиманському саду. Це дві дуже відмінні ситуації: в одному випадку він отримує досвід слави Господа, а в другому — Його страждання і впокорення. Безсумнівно це друге пережиття стало для нього нагодою дозрівати у вірі, щоби скоригувати однобічну, тріумфалістську інтерпретацію першого пережиття. Це дозрівання у вірі було доведене до повноти Святим Духом у день П’ятдесятниці, так що Яків не відступив, коли надійшла мить його найвищого свідчення. (…) від св. Якова можемо багато навчитися: готовності прийняти покликання, яке нам дає Господь, — -навіть якщо це вимагає від нас покинути наш «човен», який символізує людську безпеку; ентузіазму в слідуванні за Ним дорогами, які Він нам вказує і які відходять від наших ілюзорних очікувань; готовності свідчити про Нього з відвагою, аж до складення найвищої жертви — життя».
Новий Завіт згадує про Якова Старшого аж 20 разів: 18 у Євангеліях і ще двічі — в Діяннях Апостолів. У порівнянні з іншими апостолами це багато, але порівняно зі св. Петром і Павлом це дуже мало. Тому життя св. Якова оповите численними легендами. Одна з них каже, що перш ніж прийняти смерть, він поцілував свого ката, чим його зворушив аж настільки, що той навернувся і сам загинув за віру.
Цікавою є також історія реліквій св. Якова. У VII столітті, коли араби захопили Палестину, реліквії апостола перевезли до Компостели в Іспанію. Від імені апостола (іспанською — Сантьяго) ця місцевість стала зватися Сантьяго де Компостела.
Внаслідок релігійних війн XVI i XVII століть, а потім — Французької революції та наполеонівських війн, кількість паломників до Сантьяго різко зменшилася, а паломницькі шляхи занепали. Однак наприкінці ХХ століття настало відродження, якому посприяв святий папа Йоан Павло ІІ. Саме він у 1982 році виголосив у Сантьяго де Компостела славетний «Європейський акт», у якому було, зокрема, сказано:
«Я, Йоан Павло, син польського народу, який завжди визнавав себе народом європейським, син народу слов’янського серед латинян і латинського серед слов’ян, із Сантьяго скеровую до тебе, Європо, заклик, сповнений любові: віднайди себе! Будь собою! Відкрий свої початки! Вдихни життя у своє коріння!»
фінансово.
Щиро дякуємо!
