Безсумнівно, що президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган є серйозним політичним гравцем. За 20 років перебування при владі він започаткував популістську економічну стратегію, відому як Erdonomics, використав поміркований іслам у якості потужної політичної сили і позиціонував Туреччину як регіональну та глобальну силу, водночас спираючись на надійну внутрішню підтримку.
Як пише оглядач Crux, цієї суботи турецький лідер додав до свого резюме ще одне досягнення: спонукав Папу Франциска зробити те, чого він, очевидно, не збирався робити — тобто, нарешті сказати своє слово щодо суперечок довкола блюзнірства на відкритті паризької Олімпіади.
З огляду на сумнозвісну впертість понтифіка, особливо коли він почувається загнаним у кут, той факт, що Ердоган досяг успіху там, де інші — включно з церковними ієрархами — зазнали невдачі, слід розглядати як досить вражаючий.
У суботу ввечері пресслужба Ватикану оприлюднила стриману коротку заяву, у якій зазначено, що Святий Престол «засмучений» церемонією, яка відбулася 26 липня, і «може лише приєднатися до голосів, які пролунали останніми днями, щоби висловити жаль».
У школі журналістики репортерів-початківців навчають, що з шести класичних елементів новинного ліду — хто, що, де, чому, як і коли — «коли» зазвичай є найменш важливим. Однак це виняток, який підтверджує правило, оскільки у випадку з реакцією Ватикану на паплюження Тайної вечері суть справи полягає саме у «коли».
Офіційна заява Ватикану була опублікована о 19:47 у суботу ввечері — це нетиповий час для публікації будь-яких комюніке, за винятком надзвичайних ситуацій. Однак це явно не той випадок, оскільки церемонія, про яку йдеться, відбулася за цілих вісім днів до цього. Ватикан мав багато нагод висловитися більш оперативно і типово — наприклад, під час недільної промови Папи на молитві «Ангел Господній».
Зрештою, виглядає так, що саме Ердоган вирішив узятися за цю проблему.
Минулого вівторка турецький лідер сказав членам своєї правлячої Партії справедливості та розвитку (AKP), що він зателефонує Папі Франциску «за першої ж нагоди», щоб закликати понтифіка засудити «огидну» сцену на Олімпіаді. У четвер його офіс оприлюднив у соціальних мережах заяву, в якій було зазначено, що дзвінок вже відбувся, і що Франциск подякував Ердогану за його «чутливість щодо осквернення релігійних цінностей».
Це поставило Ватикан перед вибором: або нічого не говорити, і таким чином залишити турецького лідера у «підвішеному стані», або, нехай і неохоче, та щось сказати. Зрештою, обрали другий варіант.
До суботи мовчання Папи щодо блюзнірства на олімпіаді створювало враження, що він чи не сам змагається за олімпійську медаль з тримання язика за зубами. Його стриманість була особливо вражаючою, з огляду на бурхливу реакцію ієрархів світу (зокрема й українського) і навіть спільний відкритий лист до МОК. На цьому тлі мовчання Папи було особливо прикметним.
З огляду на все це, варто виділити кілька факторів.
По-перше, це не єдиний випадок, коли критики нарікають на його мовчання. Протягом багатьох років барабанний бій невдоволення наростав навколо небажання Папи публічно засудити порушення прав людини і релігійної свободи у Китаї. З 2022 року Папі також неодноразово дорікали за стриманість у питанні російської військової агресії в Україні. Оглядачі стверджують, що Франциск робить це, задивляючись на «більший приз»: у випадку з Китаєм це повні дипломатичні відносини і захист невеликої католицької меншини, а у випадку з Росією — можливість виступати у ролі нейтрального арбітра у спробі домовитися про мир.
Деякі спостерігачі зробили подібні розрахунки й тут.
На їхню думку, Франциск, можливо, не хотів вступати у дипломатичну боротьбу з Францією прямо зараз — частково через березневе включення «права на аборт» у Конституцію країни, а також з огляду на те, що ліва коаліція перебуває на межі приходу до влади, а вона, очевидно, не схильна дружньо ставитися до Церкви.
Таким чином, кажуть оглядачі, Папа не хотів робити ситуацію ще напруженішою, ніж вона є, і у кожному разі він хоче «спіймати більшу рибу». Про це йдеться, наприклад, в аналізі розмови Ердогана з Франциском, зробленому загалом дружнім до Папи італійським новинним сайтом «Il Sussidiario».
«Поміркована позиція Папи Франциска полягає в тому, щоб не підливати оливи у вогонь у конфлікті, де релігія насправді не є ключовою темою, — йдеться у статті Нікколо Маньяні. — Досить нудна церемонія відкриття Олімпіади свідчить про провокації як самоціль, про воук-культуру тощо. Християнська свобода та відмінність між вірою та політикою є дуже чіткими, і ці теми трохи глибші та цікавіші, ніж сварки у медіа навколо драг-квін».
Також не можна недооцінювати можливість того, що Франциск не хотів, щоб його ім’я пов’язували з деякими діячами, які голосно висловили своє обурення.
Будь-який шанс, що Папа сказав би щось за своїм бажанням, ймовірно, розтанув 28 липня, коли нещодавно відлучений від церкви італійський архієпископ Карло Марія Вігано опублікував свою заяву на двох сторінках, наполягаючи, що «толерантність не може бути алібі для систематичного знищення християнського суспільства».
На той момент Франциск, мабуть, більше переймався перспективою публічно погодитися з Вігано, ніж тим, що публічне тицяння пальцем в око християнській чутливості залишиться без його коментарів.
Ймовірно, треба також зазначити, що теоретично у липні Папа Франциск був у відпустці, а його загальні аудієнції та більшість інших заходів були призупинені. Але з іншого боку, багато людей очікували, що він матиме що сказати, як Папа, який з початку свого понтифікату любив виправдовувати очікування.
З огляду на все це, як Ердоган зміг переконати Папу порушити мовчання — хай навіть опосередковано, через непідписану заяву, немов навмисне оприлюднену у такий нетиповий час, щоб мінімізувати загальну увагу до себе?
По-перше, під час розмови з Папою Ердоган спритно доповнив своє звернення щодо Олімпіади обговоренням війни в Газі, з-поміж іншого запропонувавши Франциску провести переговори з країнами, які підтримують Ізраїль, у межах дипломатичних зусиль, щоб уникнути ескалації.
Посередництво у досягненні миру на Святій Землі — це роль, яку Папа та його команда дуже хотіли би зіграти, і якщо ціною за підтримку одного з найвпливовіших мусульманських лідерів світу була ця «кинута кістка» в олімпійській полеміці, вони, ймовірно, вирішили, що цю ціну варто заплатити.
Крім того, Папа Франциск намагається переорієнтувати Ватикан з його історичного профілю західної інституції на більш глобальну, позаблокову роль, і ключовою частиною цього порядку денного є контакт з ісламським світом. Дивлячись на хвилю обурення мусульман, Франциск, можливо, вирішив, що важливіше продемонструвати солідарність, ніж потурати власним прагненням.
Як би там не було, факт залишається фактом: протягом цілого тижня католики різного штибу — включно з приватними заявами кількох єпископів, які відчували, що мовчання Папи підважує їхні власні протести, і повідомили про своє розчарування Риму — не змогли спонукати Ватикан дати відповідь, тоді як Ердогану вдався його трюк.
фінансово.
Щиро дякуємо!
