Чи міг один із найвідоміших письменників в історії бути католиком? Г. К. Честертон вважав, що так, і казав, що про католицизм Шекспіра свідчать кілька відомих нам зовнішніх і політичних фактів. Так само вважав і святий Джон Генрі Ньюмен.
«У Шекспірі настільки мало протестантського характеру, — писав Ньюмен, — що католики можуть без перебільшень вважати його своїм». Гілер Беллок, письменник та історик, повторюючи висновки Честертона і Ньюмена, наполягав, що п’єси Шекспіра були написані людиною, яка мала відверто католицьке мислення. Протягом останнії десятиліть серйозна історична наука значно поповнила список «зовнішніх і політичних фактів», відомих Честертону, Ньюмену та Беллоку.
Дослідження життя Шекспіра починається з переконливих доказів того, що він виховувався в побожній і навіть зухвало католицькій сім’ї. Батько поета сховав на даху сімейного дому документ — «духовний заповіт», у якому стверджував свою католицьку віру. У 1592 році його також оштрафували як «рекузанта» — тобто людину, яка з міркувань сумління відмовилася відвідувати англіканські служби, що було обов’язковим, відповідно до тиранічних антикатолицьких законів тогочасної Англії. Родина ж матері Шекспіра була однією з найбільш невиправно зухвалих католицьких родин у всій Англії.
Католицькі друзі та однодумці
Що ж стосується самого Шекспіра, то є докази того, що замолоду він, можливо, працював учителем у католицькому домі в Ланкаширі, а також мусив покинути рідне місто Стретфорд, бо нажив собі там ворога в особі сера Томаса Люсі, відомого гонителя католиків.
У Лондоні покровитель Шекспіра, граф Саутгемптон, був вірним католиком із непохитної католицької родини, а його сповідником якого був єзуїт Роберт Саутвелл, святий Католицької Церкви, один із сорока мучеників Англії та Уельсу. Є чимало документальних доказів на користь того, що Шекспір і Саутвелл були знайомі до арешту і мученицької смерті останнього у 1592 році.
Якщо Шекспір зараховував священників до своїх друзів, то відомо, що гонителі католиків належали до його ворогів. Збереглися документи про його судову суперечку з Вільямом Гардінером, який звинуватив Шекспіра у погрозах фізичною розправою. Свідченням жорстокого антикатолицизму Гардінера є звіт про рейд на католицький будинок у Лондоні, надісланий ним до Таємної ради королеви Єлизавети. Цей документ демонструє різке несхвалення Гардінером «папізму» і дає безцінне уявлення про людину, яку Шекспір вважав своїм ворогом.
Блекфраярз Гейтхаус
Одним із найпереконливіших доказів католицизму Шекспіра є придбання ним будівлі Блекфраярз Гейтхаус (Blackfriars Gatehouse, частина колишнього домініканського монастиря) у березні 1613 року. Цей будинок був «сумнозвісним центром католицької діяльності», який мав «численні задні двері та прохідні шляхи, а також багато таємних сховищ і закутків», де у минулому вистежували і вишукували гаданих «папістів». У 1598 році влада провела у будинку обшук, керуючись доповіддю про те, що Гейтхаус — це осередок «відступницької діяльності», що мав «таємні проходи до води», тобто до річки Темзи, звідки могли тікати священники.
Крім театру «Глобус», театральна трупа Шекспіра мала критий театр «Блекфраярс» (виділений на карті жовтим кольором). Він був частиною колишнього домініканського монастиря. Згодом Шекспір придбав ще одну його частину — Блекфраярс Гейтхаус (виділений блакитним)
Документ про купівлю будівлі, підписаний Шекспіром
У 1605 році єзуїт Джон Джерард, найрозшукуваніша людина в Англії, у відчаї прийшов у Гейтхауз у перуці і з накладною бородою і попросив притулку, бо не знав, де ще йому можна сховатися. Ще у 1610 році повідомлялося, що Гейтхаус був базою єзуїтів, які нібито змовлялися вбити короля.
Придбавши один із найвідоміших католицьких будинків у всій Англії, Шекспір здав його в оренду Джону Робінсону, активному католику, чий брат вчився на священника в Англійському коледжі у Римі. Як припустив Ієн Вілсон у книзі «Шекспір: Докази», Робінсон був «не стільки орендарем, скільки призначеним опікуном одного з найкращих у Лондоні притулків для католицьких священників». Він також був близьким другом Шекспіра, що відвідував його у Стратфорді, був присутній біля його смертного ложа та підписався під його заповітом як свідок.
Донька-рекузантка
Після смерті Шекспір залишив основну частину майна своїй доньці Сюзанні, яку десять років до цього внесли до списку католиків-рекузантів. Серед інших бенефіціарів його заповіту було кілька друзів, які теж належали до цього стану. Отже, очевидно, англіканський священник Річард Дейвіс справедливо нарікав наприкінці 1600-х років, що «він помер папістом». Так само зрозуміло, що Шекспір і жив як «папіст» — факт, який англійці намагалися ігнорувати або приховувати протягом століть після його смерті, через що низка літературознавців заперечує його й сьогодні.
Тим же, хто поділяє католицьку віру Шекспіра, буде приємно знати, що найвидатніший із письменників стоїть на боці ангелів.