Припустимо, що Том Де Кок, популярний фламандський радіо- і телеведучий, а також «одружений» гей не представляє всього населення Бельгії — складної країни з 11,7 млн населення, яка найближчими вихідними прийматиме Папу Франциска з триденним візитом. З іншого боку, популярність Де Кока серед бельгійців свідчить, що він говорить не тільки за себе — і він, м’яко кажучи, не в захваті від майбутнього папського візиту.
У липні Де Кок оголосив, що відмовляється від стипендії Левенського католицького університету і як випускник не братиме участі у святкуванні його 600-річчя на знак протесту проти того, що цей католицький заклад прийматиме у себе главу Католицької Церкви.
У статті для газети «De Morgen» Де Кок заявив, що виступає проти «розстелення червоної доріжки» для очільника Церкви, яка, за його словами, причетна до «шахрайства при усиновленні, війн, розкрадань, зловживання владою, пригноблення жінок і систематичного насильства над сотнями тисяч дітей».
«Приймати цього Папу так, ніби він високоповажний глава держави: я цього не розумію. Цей чоловік — голова злочинної організації, — написав Де Кок. — Буду відвертим: скільки ще дитячих тіл ми маємо викопати у монастирських садах, перш ніж це усвідомимо?»
Хоча не кожен вдається аж до таких їдких слів, Де Кок навряд самотній у своїх переконаннях. Одна з популярних тенденцій сучасної Бельгії — це «дебаптизація», тобто «розхрещення»: люди звертаються до Церкви з проханням видалити з церковних реєстрів записи про їхнє хрещення [прим.: що є абсурдом з точки зору Церкви, оскільки скасувати саме Таїнство Хрещення неможливо, незалежно від фізичної наявності відповідного запису].
Процедура місцевої Церкви полягає в тому, щоб зробити запис, що особа більше не бажає належати до Церкви, але залишити її ім’я у реєстрі — на теологічній підставі незворотності Таїнства. Незадоволені бельгійці й тут знаходять привід для обурення: вони звертаються у суди з вимогою змусити Церкву дотримуватися світського кодексу європейського права, який зобов’язує установи видаляти особисті дані на вимогу користувача.
Коли минулого року популярний газетний карикатурист Стівен Дегріз, відомий під псевдонімом «Lectrr», подав заяву на «розхрещення», він коротко пояснив причину: «Я не хочу бути членом інституції, яка приховує зловживання по всьому світу», додавши, що Церква діє «як мафія».
Все це добре ілюструє, чому майбутня поїздка Папи Франциска у Бельгію та Люксембург, ймовірно, буде однією з найжахливіших.
Під час протестантської Реформації правління іспанських Габсбурґів у поєднанні з апостольською ревністю нових орденів єзуїтів і капуцинів зуміло зберегти сучасну Бельгію для Церкви. У 1900 році офіційна статистика стверджувала, що 99% населення були католиками.
Сьогодні ця частка впала до 57%, але Церква досі може похвалитися розгалуженою мережею католицьких шкіл, включно з двома університетами. Вона також забезпечує понад половину від загальної кількості лікарняних ліжок у країні та третину будинків для літніх. Зарплату священникам досі виплачує держава: з огляду на те, що у країні нараховується приблизно 1800 священників, чий середній річний дохід становить близько 58 000 доларів, сума загальних державних витрат становить понад 100 млн доларів.
АЛЕ.
Протягом останніх десятиліть католики у Бельгії значно втратили позиції через концентричний набір трьох основних сил. Перша — це коренева соціологічна тенденція Західної Європи до дедалі більшої секуляризації.
Один з показників — це відвідування Меси. Офіційний показник коливається у межах 6-10%, що вже доволі сумно. Однак фактична кількість людей на лавах у третю неділю жовтня 2022 року становила лише 172 968 — а це, якщо припустити, що неділя була типовою, означає фактичний показник у лише 2,6% від усього католицького населення.
Незалежно від того, який показник досліджувати — кількість священників, богопосвячених осіб, шлюбів, хрещень, конфірмацій тощо — статистика показує різке зниження за всіма напрямками. Тільки між 2017 і 2022 роками бельгійська Церква втратила 915 дієцезіяльних священників, що становить 33% від загальної кількості.
Це не означає, що світло ось-ось згасне.
Організатори папської поїздки нещодавно оголосили, що випускають додаткові 2500 квитків на папську Месу у неділю на стадіоні у Брюсселі — після того, як було розпродано квитки на 35 000 місць. Але довгострокова перспектива не виглядає обнадійливо для Церкви, якій, здається, судилося дедалі більше бути «субкультурою» у секулярному середовищі.
Друга сила, яка впливає на авторитет Церкви, це політичний клімат країни, що робить католицькі позиції щодо абортів, контролю народжуваності, прав жінок і гомосексуалістів вкрай непопулярними.
У 2003 році Бельгія стала другою країною у світі, яка легалізувала одностатеві шлюби, а з 2011 по 2014 рік її прем’єром був відкритий гей Еліо Ді Рупо, на той час один із двох прем’єр-міністрів у світі, які публічно ідентифікували себе як ЛГБТК+. Недавнє дослідження US News and World Report віднесло Бельгію до десятка найпрогресивніших країн світу.
Праві сили нещодавно досягли історичних успіхів на червневих виборах, але більшість спостерігачів вважають, що це було переважно голосування проти мігрантів, яке не означає справжніх змін у переважно ліберальних і схильних до вседозволеності соціальних настроях. Одна з ознак часу полягає у тому, що Крістофф Де Болле, співак і відкритий гей, очевидно, виступатиме для Папи під час його візиту. У 2021 році Крістофф заявив: «Мені не потрібна Церква, щоб бути релігійним. Це просто інституція. Застаріла установа».
З одного боку, Папа Франциск може не відчути повного тягаря несхвалення консервативної позиції Церкви з багатьох спірних питань через свою особисту репутацію людини, яка розширює можливості жінок і простягає руку спільноті ЛГБТК+. З іншого, соціальний клімат у країні такий, що будь-який Папа, незалежно від його особистої популярності, ймовірно, матиме труднощі з прийняттям у Бельгії.
Третій фактор — це вплив секс-скандалів.
Бельгія вважається особливо постраждалою від насильства у Церкві країною, включно з сумнозвісною справою єпископа Роджера Вангелуве, якого Ватикан у березні перевів у мирянський стан. Після того, як у 2010 році з’явилися перші звинувачення, Вангелуве зрештою зізнався в декількох актах сексуального насильства — зокрема й над своїми власними племінниками. Під час розслідування з’явилися записи колишнього архієпископа Брюсселя, кардинала Ґодфріда Даннелса, який, здавалося, перешкоджав одному з племінників Вангелуве оприлюднити свої звинувачення. Ці витоки інформації підігріли громадське враження про систематичне приховування сексуальних злочинів.
Торік фламандську частину Бельгії збурила трансляція телевізійного документального фільму під назвою «Забуті Богом», у якому йшлося про численні випадки насильства з боку католицьких священників. Фільм мав величезний успіх, зібравши приблизно 800 000 аудиторії для кожного епізоду, що становить приблизно дванадцять відсотків населення Фландрії. З огляду на резонанс у медіа, вважається, що за фільмом стежило щонайменше три мільйони людей. Гаряча лінія фламандського уряду для жертв насильства зафіксувала збільшення звернень на 31% після виходу серіалу.
Показ фільму також спонукав нове парламентське розслідування у Фландрії, коли деякі законодавці висунули ідею утримати зарплату священників і передати її у фонд на користь жертв насильства.
Але навіть після цього «холодного душу» багато критиків кажуть, що не всі бельгійські єпископи зробили відповідні висновки. Наприклад, у травні в Брюсселі вибухнув громадський резонанс після того, як з’ясувалося, що трьох священників, звинувачених у зловживаннях, включили до списку кандидатів на обрання до пресвітерської ради архідієцезії. Архієпископ Люк Терлінден негайно вибачився, назвавши це «серйозною помилкою», але багато людей продовжили ставити питання, як взагалі можлива така помилка.
Планується, що під час перебування у Бельгії Папа Франциск зустрінеться з 15 жертвами насильства, але навіть це повідомлення викликало суперечки.
Група захисту жертв під назвою «Робоча група з питань прав людини у Церкві» заявила, що за її даними серед учасників цієї групи немає жодної жертви, яка би взяла участь у згаданому вище документальному фільмі. Вони також попросили, щоб зустріч тривала рівно 34 хвилини та 31 секунду, що відповідає одній секунді на кожну бельгійську жертву сексуального насильства в Церкві, згідно з офіційним реєстром скарг. Наразі невідомо, чи візьмуть цю вимогу до уваги.
Підводячи підсумок, можна сказати, що візит у Бельгію буде «крутим підйомом» для Папа Франциска, що має переконати громадськість дати Католицькій Церкві ще один шанс — або, принаймні, не вбачати у ній ворога. Хоча це правда, що багато папських поїздок заздалегідь оточують похмурими прогнозами, які по прибуттю Папи на місце змінюються позитивними образами радісних натовпів, залишається питання: чи може така поїздка справити тривалий вплив на базове культурне судження про Церкву?
Якщо Папі вдасться це зробити, це може створити шаблон для залучення інших глибоко світських суспільств. Якщо ж не вдасться, може постати питання, чи не був це останній шанс для Церкви?
Джон Л. Аллен-мол., ватиканіст, редактор сайту Crux
фінансово.
Щиро дякуємо!
