Минулого тижня колонка у газеті «Washington Post» донесла до світських читачів, на перший погляд, дивовижну новину. Дослідження Бюро перепису населення та Бюро статистики праці виявили, що релігійне служіння приносить людям більше задоволення, ніж будь-яка інша професія.
На відміну від світської аудиторії, ця новина зовсім не здивувала монсеньйора Стівена Россетті, доцента Католицького університету Америки й екзорциста, пише CNA.
«Священницьке щастя — одна з найбільших таємниць нашого часу, — каже він. — Це суперечить інтуїції. Всі кажуть, що священники нещасні, але насправді це не так. Вони переживають стрес, вони перебувають під тиском, але це не основні фактори щастя».
У згаданому вище дослідженні людям пропонувалося оцінити, наскільки ті чи інші твердження, спрямовані на оцінку професійної реалізації, пасують їхній особистій ситуації; наприклад «Я пишаюся тим, що працюю на свого роботодавця» або «Я роблю внесок у суспільство завдяки своїй роботі». Працівники, що підпадали під категорію «духовенство», відповідали на такі питання «повністю згодні» частіше, ніж будь-хто інший.
Ці результати перегукуються з іншими дослідженнями останніх років. Дослідження, проведене Управлінням національної статистики Великої Британії у 2014 році, теж показало, що священнослужителі мають найвищий рівень задоволеності своєю роботою.
Хоча ідея «щасливого священника» може здаватися нерозумною з погляду секулярної культури, що надає перевагу власним інтересам над служінням, глибше занурення у дані дослідження вказує на інше. Згідно з даними Федерального бюро статистики праці, «релігійна діяльність» займає найвище місце серед усіх видів діяльності з точки зору щастя та відчуття сенсу, тоді як діяльність, пріоритетом якої є дбати про власний інтерес, посідає місце з самого низу рейтингу.
Але для віруючих католиків така статистика не є несподіванкою.
«Що робить життя людини щасливим? Які основні фактори? — запитує монсеньйор Россетті. — Люди, які витрачають свій час на допомогу іншим, це, як правило, щасливіші люди. Люди, які віддають себе іншим, виявляють, що це допомагає і їм самим. Справа в тому, що щастя невловиме. Якщо ви намагаєтеся бути щасливим, якщо ви свідомо прагнете до цього рухатися, вам це не вдасться. Але коли ви зосереджуєтеся на турботі про щастя інших, це, за іронією долі, допомагає і вам».
Далі Россетті назвав інші відомі чинники, які сприяють особистому щастю. Всі вони присутні у релігійному житті: добрі друзі, багате духовне життя, втіха від своєї роботи і належність до спільноти. Ці маркери особистої самореалізації зменшилися після пандемії коронавірусу, що пояснює зниження морального стану населення загалом.
Але монсеньйор Россетті зазначає, що серед священників та богопосвячених помітний протилежний ефект.
«Я кілька разів проводив дослідження, яке виявило, що показники щастя та моралі серед священників зростають, — каже він. — Священникам подобається бути священниками. Понад 90% кажуть, що вони обрали би своє служіння знову».
Дослідження 2022 року, проведене The Catholic Project, також виявило, що священники мали високий рівень задоволення своєю роботою, незважаючи на те, що деякі потерпали від виснаження.
Сестра Каролін Мартін, координаторка покликань Малих сестер бідних, вважає, що тут йдеться про щось більше, ніж соціологічні фактори.
«Думаю, це тому, що наша робота, незалежно від того, у чому саме полягає служіння, пов’язана з вічними цінностями, — каже вона. — Наш роботодавець — сам Бог. Те, що ми робимо, вкорінене у Ньому і пов’язане з вічними цінностями. Ось що справді робить нас щасливими: бути частиною роботи Його царства».
Прислів’я «роби те, що тобі подобається, і ти не працюватимеш жодного дня у своєму житті» здається особливо доречною для духовенства.
«Моя щоденна робота приносить мені таке задоволення, що мені важко навіть назвати це роботою, — зізнається сестра Мартін. — Це має глибоке значення. Це не просто соціальна робота. Справа не лише в тому, що я покликана робити, але й у тому, ким я покликана бути: свідком надії і радості, яких шукають люди і яких прагнуть їхні серця».
Звичайний «робочий» день сестри Мартін чітко структурований і повний такої непростої роботи, як догляд за похилими і немічними, а також часу для спільної і тихої молитви. Сучасний світський розум, що цінує передусім матеріальне багатство, свободу від відповідальності та індивідуальну автономію, навряд чи здатен це зрозуміти.
Але для сестри Мартін та її співсестер це ідеальний рецепт щастя.
«Ніщо не дає нам більшої розради, ніж кожна мить дня, коли ми віддаємо себе, — каже вона. — Немає більшого щастя, ніж втома від того, що ти віддав всю свою енергію та сили Богові і його вбогим. Я люблю лягати спати втомленою. Це робить мене щасливою».