Лілії було 38 років, коли вона довідалася про другу вагітність — а також про те, що в її сина буде синдром Дауна. Вона зробила кілька обстежень, включно з амніотичною пункцією, щоби приготуватися до народження невиліковної дитини. Коли їй було вже так погано, що забракло надії, — життя принесло їй несподіванку…
«Здавалося, що мій добре організований і безпечний світ розвалився; але він таким був не до кінця, якщо Бог дав мені нові можливості», — каже вона тепер.
Дитина мала народилися хворою
Чоловік Лілії виявився алкоголіком. Про другу вагітність вона довідалася саме в той час, коли ствердила, що з цього шлюбу нічого не вийде і що з такою людиною збільшувати сім’ю вона не бажає.
Кілька років до цього жінка вже народила першу дитину, донечку. Молодою дівчиною вона завжди просила Господа Бога про здорових дітей. А якщо котресь би було хворе, то краще би, щоб воно не приходило в це життя…
Лілію відправили на пренатальні обстеження. До лікарні жінка поїхала сама, бо чоловік тоді «не був здатний до співпраці», як вона сама тепер визначає. Її скерували до генетика.
«Згідно з законодавством, ви можете усунути плід», — почула вона від лікаря. «Це відбувається так, що буде стимульовано пологи, дитина буде жива, але настільки слабка, що не виживе поза материнським організмом».
Усе це звучало для Лілії жахливо — це не було тим омріяним життям, якого вона прагнула для своєї сім’ї…
«Всю дорогу я плакала. Мусила дізнатись якнайбільше, щоби підготуватися до того, як може виглядати наше майбутнє у вихованні дитини з синдромом Дауна», — згадує Лілія.
Перспектива була гнітючою, але жінка була впевнена в одному: життя є цінністю саме по собі.
Благодать здорової дитини
Лілія вирішила, що аборту не зробить, а своїй дитині створить якнайліпші умови для розвитку. Наступним обстеженням була власне амніопункція. Десь у голові блукала думка, що це, власне кажучи, втручання в життя зачатої дитини… — але, з другого боку, вона знала, що отримані результати будуть шансом на спокійну вагітність. Вона вирішила пройти це обстеження, щоби повністю бути готовою до народження дитини з неповносправністю.
В медичному центрі виявилося, що малюк повністю здоровий.
На сьогодні йому вже 10 років. Проблем і труднощів у їхньому житті не бракує; але Лілія зізнається, що безмірно вдячна Богові за саме такі випробування…
Втрата батьків
Кілька років жінка вже опікується мамою, хворою на Альцгеймера. Вони пройшли разом усі етапи хвороби. Мама вже лежача; рік тому помер коханий тато Лілії. В нього був рак.
«Я вже раз цю історію проходила, бо мама з татом майже одночасно захворіли на рак. Тоді вдалося перемогти. Цього разу тато потрапив до лікарні запізно», — згадує Лілія. Перебування при вмираючому батькові стало для неї даром.
«Одного дня, коли тато ще мав трохи сил, він зізнався, що переконаний в існуванні Бога. Я не питала про подробиці, бо відчувала, що в цих словах, сказаних так тихо, криється таємниця, яку я пізнаю лише тоді, коли сама відійду з цього світу», — каже Лілія Зеленець.
«Бог має для мене найкраще рішення»
Складні емоції, страждання — це те, з чим вона бореться щодня. Та завдяки вірі в Бога виявляється спроможною щодня практикувати вдячність.
«Я не знаю, як виглядатиме моє життя в майбутньому, чи я дам собі раду професійно й фінансово… Однак я вірю, що Господь Бог має для мене найкраще рішення», — каже Лілія.
Нещодавно вона пережила ще одну втрату — смерть двоюрідного брата.
«Після його відходу я сказала перед родиною такі слова, що найвищим вираженням любові є згода на розставання, молитва і довіра до Творця», — підкреслює вона.
«Коли мені погано і приходять труднощі, я тримаю в думках тільки одну фразу: Господі мій пастир, всього маю вдосталь. Любов дає відповідь — але тоді, коли вона мудра; а справжня любов завжди така», — переконує Лілія Зеленець.
Переклад CREDO за: Анна Гембальська-Берекець, Aleteia