Завершився черговий візит представників папського фонду «Kirche in Not» («Допомога Церкві в потребі») в Україну. Такі візити переважно відбуваються за нагоди пленарних засідань Конференції єпископату РКЦ в Україні.
Вони є нагодою зустрітися зі всіма єпископами, обговорити актуальні потреби Церкви в Україні, плани щодо проєктів, а також відвідати ті осередки, які вже працюють і надають допомогу та прихисток, завдяки підтримці організації «Допомога Церкві в потребі»
CREDO розмовляє з пані Маґдою Качмарек — керівницею секції країн Східної Європи. Вона вже довгі роки супроводжує реалізацію різних дієцезіяльних і парафіяльних проєктів в Україні й активно співпрацює з єпископатами обох обрядів у царині підтримки духовенства, монастирів та духовних семінарій, а також осередків надання психологічної та гуманітарної допомоги постраждалим від війни.
— Які форми допомоги Україні Ви вважаєте пріоритетними під час війни?
— Ми регулярно відвідуємо Україну в ці воєнні роки, зустрічаємося з єпископами, священниками та богопосвяченими. Відвідуємо їхні монастирі, осередки, якими вони опікуються, а також приїжджаємо на засідання Конференції римо-католицьких єпископів, щоб поспілкуватися про поточні потреби і зрозуміти, чим іще ми можемо підтримати Церкву, яка активно допомагає людям у цей важкий час.
Ми дуже хочемо так допомагати сестрам та священниками у їхньому служінні, щоб вони не тривожилися, де взяти кошти на пальне чи ремонт машини, або й сам транспортний засіб, щоб ефективно служити людям, або кошти на ремонт приміщення чи якісь інші важливі витрати. І хоча ми не спроможні вирішити всі проблеми, але принаймні деякі з них нам під силу.
Тож від початку повномасштабного вторгнення саме Україна отримує від нашого фонду найбільшу допомогу. Наш принцип — давати кошти тим, хто допомагає іншим. Ми бачимо, як Церква в Україні активно залучена в допомогу людям, що постраждали від війни; як священники й богопосвячені служать не лише своїм вірянам, але всім, хто звертається до них. Тож ми, своєю чергою, хочемо допомогти їм залишатися здоровими духом і тілом, отримувати психологічну та фінансову допомогу на міру наших можливостей.
Ми також продовжуємо підтримувати семінаристів під час їхньої формації. Кількість покликань катастрофічно падає всюди у світі; тож ми разом із Церквою в Україні радіємо кожному покликанню до ваших семінарій та до чоловічих і жіночих згромаджень. Це і є ті форми допомоги, які зараз для нас пріоритетні.
— Що Вас особисто найбільше вражає, коли Ви приїжджаєте в Україну?
— Щоразу, приїжджаючи сюди, ми завжди відвідуємо військові цвинтарі. Саме у таких місцях найбільше розумієш, скількох людей так насправді зачіпає смерть навіть однієї людини — адже це чийсь син, чоловік, батько, брат, дядько… А їх на тих кладовищах так багато, — а отже багато і тих, кого ця війна поранила особисто, зачепила, змусила страждати. Ми бачимо цей біль і страждання; ми віримо, що одного дня це закінчиться. І хоча ми прибуваємо в Україну з допомогою, щоб дати надію, — але і ви тут, в Україні, своїм прикладом даєте надію нам. Тож у цьому Ювілейному році ми є для себе навзаєм такими паломниками надії. Бо те, як ви бачите і відчуваєте Божу присутність в усьому — допомагає іншим людям пережити страшні часи.
— Що довше триває війна, то складніше нагадувати про неї тим, кого вона безпосередньо не стосується. Ви відчуваєте це у своїй роботі?
— Що ж, це правда. Що далі від України, то менше про неї вже говорять у новинах. Та ми збираємо кошти у 24 країнах світу, і ось мій колега з Іспанії, Сантьяго Діас, який вже вдруге приїздить сюди під час війни, підтвердить, що на його Батьківщині зацікавленість Україною та підтримка для українців дуже активна. І хоча так є далеко не в усіх країнах Європи — ми у не дозволимо, щоб Україна зійшла з перших шпальт. Ми у «Kirche in Not» не здаємося і боремося за те, щоби про Україну не забували. Ми постійно нагадуємо про війну в Україні, бо Європа не може собі дозволити забути про те, що відбувається. Якщо так станеться — це буде катастрофою не лише для України.
Нагадаємо, що міжнародну католицьку благодійну організацію «Kirche in Not» («Допомога Церкві в потребі») заснував 1947 року з благословення папи Пія XII отець Веренфрід Ван Страатен (1913-2003). Спершу акція під назвою «Допомога священикам зі Сходу» була скерована на допомогу потребуючим духовним особам і біженцям-католикам у повоєнній Німеччині. В 1950‑ті роки організація розширила свою діяльність, щоб допомогти Церкві, яка зазнавала утисків у комуністичних країнах. На сьогодні допомога виділяється насамперед на навчання семінаристів, священників і чернечого духовенства; на будівництво храмів і каплиць, фінансування транспортних засобів для душпастирів у Латинській Америці, Азії, Африці та Східній Європі; на допомогу біженцям, стипендії та молитовні наміри на Месу для священників, а також видавництво релігійної літератури.
фінансово.
Щиро дякуємо!
