Як Росія, так і США стараються про прихильність Китаю в своїй політичній грі. А Пекін робить ставку на час.
Якою є позиція Китаю стосовно кризи в Україні? Росія і Сполучені Штати в один і той самий час сприймають її по-різному. Американці невпинно підкреслюють, що Росія опинилась у міжнародній ізоляції, засуджувана всіма, також і Китаєм. Доказом є березневе засідання Ради безпеки ООН. Тоді підготували резолюцію, яка гостро критикувала нелегальний референдум у Криму. Росія, постійний член цього зібрання, вочевидь наклала вето на цей документ. Але Китай, який майже завжди голосує так само, як північний сусід, того разу утримався від голосування. Натомість Владімір Путін у промові, виголошеній після анексії півострова, переказав Пекіну спеціальну подяку: «Ми вдячні китайському народові, чиї керівники завжди розглядали ситуацію в Україні та Криму, беручи до уваги повний історичний та політичний контекст». Російське Міністерство закордонних справ також запевняє, що обидві країни у цій справі «принципово згодні у своїх поглядах». Отож нічого дивного, що сторонні спостерігачі можуть мати чимало проблем із вгадуванням справжнього наміру Китаю. Тамтешні керівники напевно не полегшать однозначного трактування, хизуючись надзвичайно загадковими висловлюваннями. Речник МЗС Китаю Цинь Ган воліє годувати міжнародну думку формулюваннями на кшталт: «Позиція Китаю щодо нинішньої ситуації в Україні є об’єктивною, справедливою, чесною і мирною». Залишається тільки здогадуватися, по чиїй стороні перебуває китайська підтримка.
Спільність інтересів
Історичний контекст рішуче вказував би на позицію Піднебесної по стороні Москви. Обидві країни мають спільні ідейні корені. Китай ніколи не розпрощався з комунізмом, утворивши його особливий гібрид із капіталізмом та майже західним споживацтвом. Росія ще під кінець минулого століття втікала від цього спадку. Однак сьогодні Владімір Путін вважає розпад СРСР «найбільшою трагедією ХХ століття». За росіян безсумнівно «тримають кулачки» китайські медіа, пишучи про їхнього президента як про того, хто прагне «повернути Росії минулу славу». Разом із закінченням Холодної війни ці країни міцно поєднала спільна мета у міжнародних стосунках — протиставлення американській гегемонії.
Кожне міжнародне втручання НАТО і США (Сербія, Ірак, Лівія чи Сирія) стикаються з однаковою негативною реакцією Росії та Китаю. Попри величезні фінансові вкладення та справжнє зростання якості їхніх збройних сил, Китай і Росія ще багато років муситимуть підтримувати одне одного, намагаючись протистояти американцям. Попри серію дипломатичних поразок, Вашингтон і надалі залишається спроможним утримувати в мілітарному страху як Росію на заході, так і Китай на сході.
Путін тягає каштани з вогню
Обидві держави зближує між собою розвиток економічної співпраці. На спільному кордоні довжиною понад 4 тис. км. процвітає торговельний обмін. Москва, завдяки своїм величезним покладам, спроможна забезпечити китайській економіці те, чого та найбільше потребує для розвитку: нафту і газ. Звідси — недавно підписаний десятирічний контракт на поставки сировини вартістю 85 млрд. доларів. Президент Сі Цзиньпін дбайливо пильнує зміцнення цієї співпраці. У свою першу закордонну подорож він вибрався саме до Москви.
" Українська революція виявилася дієвим низовим бунтом проти корумпованої недемократичної влади, яка багатіє у статки, здобуті в неясний спосіб. Перекладіть кальку — отримаєте китайську еліту.
Пекін недовірливо дивиться на нову владу в Києві не тільки через союз із Москвою. Українська революція виявилася дієвим низовим бунтом проти корумпованої недемократичної влади, яка багатіє у статки, здобуті в неясний спосіб. Перекладіть кальку — отримаєте китайську еліту. Чверть століття тому на площі Тяньаньмін Комуністична партія Китаю показала, що не відступить ні перед чим, аби втриматися при владі. З іншого боку, Арабська весна, поваливши Каддафі й Мубарака, показала, що на світі вже немає диктатур, які неможливо знищити. Безсумнівно, Віктор Янукович був для Сі Цзиньпіна кращим партнером для оборудок. Для Пекіну агресивна політика Москви може створити багато нових можливостей у закордонній політиці. Парафразуючи відому промову Сталіна у 1939 р., Росія Путіна може «витягнути каштани з вогню» за Китай. Якщо Захід не відреагує на анексію Криму або, що гірше, на відхапання чергових територій України, — настане повернення до імперських стандартів провадження політики. Для держав, позбавлених докорів сумління, це буде однозначним дозволом на силові старання розширити власні території. Китай таких бажань має багатенько. Довгі роки тягнуться конфлікти за архіпелаг Сенкаку (суперечки з Японією) і Острови Парацельса (конфлікт із В’єнтамом та Філіппінами). На дальньому тлі, звісно, стоїть проблема Тайваню.
У кожного свої меншини
Теоретично, набагато менше аргументів промовляють за те, що Китай висловиться на користь України проти Росії. Проте кожен із них дуже сильний. Дозволяючи розбір України, Пекін зламав би фундаментальне й завжди проголошуване правило своєї закордонної політики — заборону втручатися у внутрішні справи інших держав. Саме через це Китай довгі роки перебуває в опозиції до США. Підтримка політики, яка перебуває у різкій суперечності з філософією Піднебесної, серйозно порушила б її надійність. Зрештою, то саме завдяки їй Китай спроможний провертати золоті оборудки у кожній точці світу і з найбільш огидними диктатурами. Дозволити Росії «гратися» з питанням етнічних меншин — це для Китаю гра з вогнем. Попри величезні зусилля на втихомирення проблеми Тибету, ця справа ще жива у міжнародних стосунках. Нині щоразу частіше підтримка для тибетців відбувається вже виключно у словесній сфері. Тим не менше, Пекін завжди алергічно реагує на будь-які зауваження стосовно вшанування прав цього народу. Однак якщо Росії дозволено «турбуватися» про нібито утискувану меншину, то чому б Індія чи США мали відмовити собі у такому праві?
" Однак якщо Росії дозволено «турбуватися» про нібито утискувану меншину, то чому б Індія чи США мали відмовити собі у такому праві?
Ще більша етнічна проблема для пекінських властей наростає у північно-західній провінції Сіньян. У цьому величезному краю, який займає одну шосту поверхні китайської суші, більшість населення становлять уйгури — народ турецького походження, сповідники ісламу. Пекін жорстоко і в зародку придушує сепаратистські рухи, щедро роздаючи смертні вироки справжнім або гаданим терористам. Спокій ще вдалося утримати під час Олімпіади-2008, але вже за рік сталися криваві китайсько-уйгурські заколоти у столиці регіону, Урумчі. Тоді загинуло 200 осіб. Жорстка політика китайських властей стикається зі щоразу більш відчайдушними і жорстокими відповідями уйгурів. Минулого року вони цілеспрямовано в’їхали автомобілем у натовп туристів перед Забороненим містом у Пекіні, вбивши трьох чоловік. Уйгурські терористи звинувачені також у скоєнні замаху, який на початку березня струсонув світом. На залізничному вокзалі міста Кунмін на півдні країни банда з ножами заколола 29 чоловік. Незалежно від того, чи то насправді уйгури стоять за злочином, китайські громадяни мають право почуватися занепокоєними зухвалістю терористів.
Достатньо власних проблем
Як Владімір Путін, так і Барак Обама дуже інтенсивно стараються здобути підтримку Китаю в українській кризі. Однак може виявитися, що обидва державні мужі переоцінюють роль залучення Пекіну в цю суперечку. Піднебесна переживає в цей час період неспокою. Клінч двох найбільших світових гравців — це прекрасна новина для Комуністичної партії Китаю, яка потребує спокою, аби розібратися з серйозними проблемами. Шалені темпи економічного розвитку вже залишились у минулому. Вочевидь західний світ може тільки мріяти про економічний розвиток рівня 7,7%; тим не менше, в економіці Китаю накопичуються труднощі. Чимало провідних інфраструктурних інвестицій виявилися невдалими. Країною прокотилася хвиля корупційних афер, які колись блискавично заміталися під килим. Уперше в історії під вогнем звинувачень опинився член Центрального комітету КПК — Чжоу Юнкан. Служба безпеки у зв’язку з цією справою реквізувала майно неймовірного розміру, вартістю 14,5 млрд. доларів. Властям у Пекіні також щоразу важче приховувати від світу і власних громадян побічні наслідки форсованого темпу індустріалізації. Символом проблем став густий смог, що оповиває найбільші міста. Повітря у Китаї настільки отруйне, що навіть діти хворіють на рак легень, а страхові компанії пропонують гостям цієї країни додаткові поліси від отруєння повітря. Шкала загрози така серйозна, що президент Сі Цзиньпін проголосив боротьбу зі смогом одним із пріоритетів своєї каденції.
Незалежно від усіх внутрішніх проблем, що їх поглинає влада у Пекіні, варто буде слідкувати за її позицією в справі української кризи. Китайська дипломатія, яка роками займала вигідну позицію опротестовувача американських дій, опинилася в нечувано клопітливій ситуації. Хоч би яку позицію Китай вибрав, він заперечить багато сповідуваних раніше принципів. Водночас дієва участь Китаю в цих суперечках може схилити чашу перемоги на користь Москви — або Києва, Вашингтона і Брюсселя.
Мацей Легутко, wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
