Якщо зачепити дражливу тему зради, то мусимо визнати: вона пов’язана не лише з подружжям, а і з любов’ю як такою.
Зрада можлива в будь-яких особистих стосунках. Кожна людська любов – тендітна й ніжна, як немовля, що постійно вимагає уваги та догляду. Коли ми занедбуємо її, любов хворіє і вмирає. Як не допустити цього? І чи можна щось зробити, якщо трагедія, однак, сталася? Міркуємо над цим разом із польським богословом, отцем-єзуїтом Юзефом Авґустином.
Щоби зберегти подружжя й родину, людині замало самого тільки стримування пристрастей, стверджує о. Юзеф Авґустин SJ. Обов’язково потрібна сильна любов, здатна до боротьби, посвяти і жертовності.
Отче, що робити, коли зрада все ж таки сталася? Чи ще можливе зцілення, зокрема – для подружжя?
Зрада – це немов ніж, устромлений у серце подружньої любові. Чи вдасться врятувати подружжя, залежить від багатьох чинників. Тому це питання варто поділити на два: що має робити та людина, яка зрадила, а що – та, яку зрадили. Бо одна зрада завдає двох глибоких ран…
Почнемо з того, хто зрадив.
Насамперед ця людина має визнати гріх і вчинити покуту. Відтак приступити до інших необхідних дій, щоби виправити кривду, якої завдала зрада як дружині (чоловікові), так і дітям. Адже подружня зрада глибоко ранить і дітей також. Якщо зраджена сторона не в курсі того, що сталося, процес виправлення помилки буде легшим; якщо знає – набагато важчим.
Що саме має робити той, хто зрадив, залежить від реальних причин зради. Якщо, крім самого аморального вчинку, наявні ще емоційні проблеми, залежності (зокрема, від алкоголю) тощо, то потрібно пройти відповідну психологічну терапію та / або реабілітацію.
Проблеми моральної та емоційної природи найчастіше накладаються одна на одну, і вирішувати їх треба як психотерапевтичними, так і душпастирськими методами. Як священик може підказати, що людині потрібна психотерапія, так і фаховий психотерапевт може слушно зауважити, що зрада має і духовно-моральну природу, отже – вимагає духовної помочі.
Чи треба зізнаватися у зраді?
Пам’ятаю своє здивування під час навчання, коли професор моральної теології сказав, що в разі зради той, хто винен, не повинен – якщо обставини цього конче не вимагають – повідомляти чоловіка (дружину) про зраду. Обов’язково треба виправити заподіяну кривду, а не інформувати про неї.
А що робити жертві зради, якщо вона, однак, про все дізналася?
Страждання й болю тут не уникнути. Але треба уникнути деструктивного страждання, яке руйнує людину. І зробити все, щоби біль від зради був здоровим болем. Це вимагає внутрішніх змін, навернення й молитви. Примус до швидкого пробачення в такій ситуації може бути сприйнятий як несправедливість. Рана від зради вимагає часу для загоєння, багато часу.
У зраді обов’язково потрібна величезна терпеливість – і тому, кого зрадили, і тому, хто зрадив. Терпеливість потрібна й тим, хто допомагає такій парі: священикам, фахівцям із сімейного порадництва, психологам. Такому подружжю спочатку треба дати виговоритися, зрозуміти їхній біль, виявити співчуття, і лише потім говорити про пробачення й поєднання. Як поводитися зрадженій стороні – залежить від того, яку позицію займе той, хто зрадив. Якщо зрада триває роками і зрадник(-ця) не виражає жалю з цього приводу, то взагалі постає питання про тривання такого подружжя. Якщо ж зрадник кається у своїх учинках і постановляє виправитися, то подружжя правдоподібно вдасться врятувати.
Інколи дружин звинувачують у тому, що вони самі винні у зрадах своїх чоловіків…
Не вважаю, що справедливо так ставити питання. Але незрілий спосіб ставлення жінки до чоловіка все ж може бути однією з тих обставин, яка сприяє його зраді. Якщо жінка до свого чоловіка, який потребує тепла і близькості, ставиться холодно й байдуже, то до зради може дійти дуже легко. Щось подібне може відбуватися й тоді, коли байдужість починає виявляти чоловік.
Чи те, що навколо дедалі більше розлучень, не створює сприятливого клімату для зрад?
Власне, зрада – початок багатьох розлучень. Ми живемо в цивілізації порушення слова. І це, зрештою, стосується не лише подружнього стану, а і священицького, і монашого. Дане слово, присягу, обітницю нерідко порушують – це і створює сприятливу для зрад атмосферу.
Подружню зраду може також спровокувати аборт, коли в подружні стосунки входить важке почуття провини. Подружжя живе ніби в смертній тіні власної дитини. Чоловік не може любити дружину, яка вбила дитину проти його волі, а дружина – чоловіка, який намовив її на аборт. Також подружжя, яке позбавилося дитини, може переживати холод і байдужість у стосунках. Вони ніби живуть разом, але у їхню любов вдерлася смертельна кривда, завдана як одне одному, так і дитині, якій вони не дали народитися…
Як будувати зв’язок любові та довіри так, щоби небезпека зради не тяжіла над подружжям?
І чоловік, і дружина мають відкритися як на глибокі стосунки з Богом, так і на щирий взаємний діалог. Подружня любов, збудована на Богові, переможе спокуси та вистоїть у бурях. Людина, яка бореться зі своїм егоїзмом, надмірною чутливістю й гнівом, молиться, сповідається, приступає до Таїнства Євхаристії, зможе зберегти вірність. Зрада – це наслідок незалученості до подружжя й сім’ї, легковаження духовним життям. Натомість вірність подружжя одне одному – це також і їхня вірність Богу.
Розмовляла Вікторія Семенова, «Католицький Вісник»