Не так давно натрапила на ось таку думку російського психолога Михайла Литвака: (цитата мовою оригіналу): «Дефицит веры у нас у всех есть. Мы не верим людям, не верим себе, не верим в себя, не верим Богу, не верим в науку. Отсутствие собственной веры делает нас дезориентированными в мире, лишает направления в жизни. Тогда мы становимся суеверными и начинаем верить в кого-то – в авторитет, в вождя, в любого проходимца. Это очень мешает жить, вызывает сомнения и сопровождается напрасной тратой энергии.»
Далі автор пропонує вірити в себе, а також в науку. Але чи цього достатньо? Чи так вже легко відкинути Бога та повірити науковому прогресу? Та й чи людство ще не навчилося на власних помилках, не поклало на вівтар прогресу цю чудову планету з її неповторною природою, котру так геніально створив Господь?
Але хочу зараз сказати не про це. А про Україну й українців. Чи впізнали ви у цій цитаті нашу націю? В Україні зараз дефіцит віри відчувається дуже сильно. Так, переважна більшість наших співгромадян називають себе віруючими. Але мало лише назватися такими, мало ходити в церкву на свята чи навіть щонеділі. Потрібне щось більше. Потрібна справжня віра. Віра в те, що коли Господь привів тебе на землю, значить ти маєш певну місію, своє особисте покликання, й повинен сповнити його якнайкраще.
Але цієї віри немає. Й тому не дивно, що українці так легко зачаровуються. Таке відчуття, що ми те й робимо, що сидимо й чекаємо на «манну небесну»… дивлячись при цьому на «владний олімп»… Там міняються персонажі, а «манни» як не було, так і немає… То чи не краще щиро помолитися Богу, встати й з Його поміччю почати діяти. Діяти згідно Його заповідей, чесно виконувати свою справу, допомагати один одному, не чекаючи за це подяки… Вірю, що це може стати чудовою національною ідеєю. Просто єдність. Із Богом і людьми.
_________________________________________________________
УВАГА!
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
