Кров усіх пророків

Роздуми над Словом Божим на четвер XXVIII звичайного тижня, рік І

Ісус показує обман фарисеїв і книжників. Облудою було будувати пам’ятники пророкам, не виражаючи при цьому жалю і скрухи за те, що їх убили предки тих самих фарисеїв. В недалекому минулому ми теж  бачили аналогічне явище: ставились пам’ятники солдатам, полеглим під час Другої світової війни, але не ставилось питання щодо того, хто був відповідальний як за розв’язування тієї війни, так і за спосіб ведення бойвих дій, коли життя солдата не мало значення.

Христос називає на ім’я тільки двох убитих пророків: Авеля і Захарію. Про смерть праведного Авеля пише перша книга Старого Завіту — Книга Буття (див. Був 4, 8‑10). Про вбивство священника Захарії пише Книга Хронік (див. 2 Хр 24, 20-21), яка в юдейській традиції була останньою книгою в списку книг Святого Письма. У такий ось спосіб Ісус зазначає, що Йому йдеться про кров усіх убитих пророків, про яких пише Старий Завіт.

Також і після воскресіння Христа багато апостолів та інших християнських пророків зазнавали переслідувань з боку своїх юдейських співбратів. Приводом для переслідування була не тільки невіра деяких юдеїв в Ісуса — Месію Ізрáїля — але й те, що християни юдейського походження промовляли до поган, аби ті навернулися й увійшли до Царства Божого. Юдеї, які не вірили в Ісуса, забороняли проголошувати Його Ім’я поганам! Саме про це говорить Христос до знавців Закону: ви «самі не ввійшли, і тим, які входять, перешкодили!».

Апостоли і пророки пролили свою кров на свідчення про дорогоцінну кров Христа, яку Він пролив на хресті. Тому кров пророків, чи то Старого, чи Нового Завіту, не була пролита надаремно. Вона закликає всіх людей, які все ще постійно воюють між собою, до покути і навернення. Серед нас немає людей безгрішних, не були безгрішними і наші батьки. Але Христос помер за всіх, аби нас, грішників, примирити з Богом та поміж собою.