Два головні питання, над якими замислювалися миряни святого Домініка на всеукраїнських реколекціях, — це «хто ми є» і «що ми маємо робити як світські домініканці».
Нещодавно, 13-16 жовтня 2016 р., у Львові (а точніше, у Домі паломника в Брюховичах) відбулися реколекції, що зібрали на кілька днів представників усіх домініканських мирянських Братств, наявних в Україні. Організував цей захід і виголосив конференції о. Якуб Ґонцяж — священик, який уже сьомий рік працює у Львові та був донедавна Промотором світських домініканців Східного вікаріату.
Мукачівська спільнота на презентації. Сестра Анна Тягур — головний кантор реколекцій.
Що було
Загалом беручи, всеукраїнські зустрічі представників Братств відбуваються раз на кілька років, головно за спільних старань чергових Промоторів з боку Братів-Проповідників та настоятелів Братств. Найбільше старань до того, щоб ці зустрічі відбувалися, доклав за часів свого промоторства о. Володимир Совінський. Спільні реколекції відбувалися по різних місцях — від Синяка під Мукачевом до Ялти в тоді ще цілком українському Криму. У Львові ж — або на території Львівської архидієцезії загалом — досі зустрічей не було, бо там не існувало навіть маленької мирянської спільноти домініканців.
Але сталося так, що Промотора для мирян Рада вікаріату визначила чомусь саме зі Львова — хоча всі Братства діють у зовсім інших регіонах, а в самому Львові мирян святого Домініка немає. Наразі діє євангелізаційний Центр святого Домініка, домініканське душпастирство. Але вже у цих реколекціях взяли участь кілька зацікавлених осіб — їх називають «симпатиками» — зі Львова. Як справи розвиватимуться далі, знають Господь і св. Домінік; залишається тільки побажати, щоб Домініканська Родина зростала на Західній Україні не тільки як загальне «душпастирство», а й як конкретна посвята себе в Ордені Проповідників.
Строго кажучи, о. Якуб уже не був Промотором на час проведення цих духовних занять, оскільки колишній Вікаріат Росії та України у цьому ювілейному для домініканців році змінив свій статус, розділившись. Україна стала складовою Польської провінції. Натомість залишається важливим питання, чи українські миряни-домініканці тим самим приєднуються до цієї ж Провінції, а чи утворюють окрему структурну одиницю. Дуже виразно ця ситуація показала, що Третій Орден — це не «душпастирство при монастирі», це таки окрема гілка Ордену Проповідників, яка має власні правила та побажання розвитку.
Представники Польської провінції у загальному колі обговорення.
Аби з’ясувати всю картину загалом, і була проведена ця зустріч — представників усіх українських Братств, а також представників Польської провінції. Зокрема, приїхала Провінційна настоятелька польських домініканців-мирян Малгожата Мазур, а з нею двоє членів Ради провінції, Роберт і Віра (сама вона, до речі, з Болгарії). Усі перезнайомилися, розповіли про себе, свої апостольства і свої можливості; гості з Польщі записали питання, на які потрібно шукати відповідей. Загалом було вирішено, що для вирішення серйозного питання треба писати спільного листа до Генерального магістра Ордену. Досі Україна була одним із повноправних членів Європейської ради домініканців-мирян. Цієї позиції втрачати не варто.
Мурафська спільнота на презентації заспівала пісню до св.Домініка, написану членами цієї спільноти!
Як було
Численні дописувачі християнських ЗМІ, розповідаючи про релігійні заходи, нерідко починають свою розповідь із того, як «Господь показав чудеса і знаки», давши добру погоду, усміхнувшись сонечком або красиво осяявши вівтар. Це виглядає як «побожні квіточки», хоч і є чистісінькою правдою. Не буду порушувати традицію, зазначу, що прогноз погоди обіцяв три дні злив, натомість п’ятниця була напрочуд сонячним днем. Далі дощ, за моїми спостереженнями, йшов тоді, коли тривали заняття, і не заважав прогулюватися у вільний час.
Перший день реколекцій розпочався презентацією спільнот. Загалом беручи, вона була потрібна для Промотора (а ще для польських гостей), оскільки самі миряни св. Домініка їхали не для знайомства, а щоб зустрітися з родиною, яку не бачив уже пару років. Тому вистачало обіймів, поцілунків, радісних привітань та інших проявів сердечної атмосфери. Згадували поіменно отців, які прислужилися до створення цієї великої мирянської сім’ї, починаючи зі святої пам’яті о. Зигмунта Козара, який спочиває у Фастові. Саме там на самому початку 1990‑х, одразу з поверненням храму віруючим, постала мирянська спільнота, яка потім виросла до Братства. Мали про що поговорити «діти отця Зигмунта» з «дітьми отця Сворада» (який привів в Орден Закарпаття як «свою» частину України), як і з «дітьми отця Януша» та згаданого вже о. Володимира. Саме він заснував наймолодше з усіх мирянських домініканських Братств — у славнозвісній Мурафі на Вінниччині, «кузні покликань», парафії, з якої Україна вже отримала стількох священиків, ченців і черниць, єпископів. Утім, як зазначив реколекціоніст, не так важливо, хто саме з отців посприяв долученню нас до Ордену, бо це завжди насамперед діяння Святого Духа.
Конференції, присвячені двом головним питанням, о. Якуб побудував на відомому всім мирянам Уставі, однак представив його не тільки «ще раз», але й цілком «заново», коментуючи майже кожне слово у визначених пунктах. Поглянути на своє покликання у новому світлі й заново зрозуміти його важливість — власне, ми цього потребуємо щокілька років, аби не втомитися й не загубити серед буднів розуміння свого шляху.
Суботній день був присвячений поглибленій молитовній праці — читанню Святого Письма, практиці lectio divina. Про це розповідати важко, простіше запросити до участі. Молитва Святим Письмом — очищує, лікує, допомагає, дає відповіді на питання, втішає Божою близькістю. А особливо коли це молитва, звершувана в хорошій спільноті. Недільний день був обговоренням справ із польськими гістьми.
А також учасники реколекцій змогли переглянути фільми про св. Домініка та св. Катерину Сієнську, зняті домініканцями у Львові за співпраці з Благословення-Studio. Режисер фільмів Ірина Кондратюк була на цій зустрічі як симпатик Ордену.
Для чого це було
Звісно, люди зустрічаються не виключно для того, щоб зустрітися, а в Церкві й поготів. Сказав же отець-реколекціоніст: «Як домініканці, ми не вміємо жити окремо. Ми потребуємо спільноти». І ось, ця спільнота «збулася», проявилася в ці дні. Не тільки зустріччю з давніми друзями, але й знайомством із новими людьми — членами Братств або ще симпатиками. Загалом там зібралося 34 особи, дехто навіть із дітьми. Бо домініканці-миряни — це не «монашество у миру», як інколи думають. Дехто з симпатиків був щиро здивований, побачивши цих «домініканських дітей» та дізнавшись, що інколи в Орден вступають не просто заміжні-одружені, а й цілим подружжям одразу.
Домініканець-мирянин, або ж терціарій, за давньою історичною назвою, — це той, хто відчуває у собі прагнення проповідувати (словом, мистецтвом, професійною працею) і належати до домініканської молитовної школи. Звісно, з ХІІІ століття, коли постав Орден Проповідників, змінилося багато чого, і нині проповідувати може кожен, хто хоче; проте це не завжди на користь Церкві та самим старателям. Бо щоб проповідувати, спершу треба навчитися та увійти в молитву. «Ніхто не може поділитися з іншим тим, чого не має сам». Домініканська проповідь випливає з почерпнутого на спогляданні. «Ділитися плодами споглядання» (contemplata aliis tradere) — ось суть домініканської проповіді.
Просто прогулянка, сонце і ялинові шишки. І спонтанна Коронка.
Молитви на цій зустрічі не бракувало: Розарій, Бревіарій (а також «непрограмна» Коронка до Божого Милосердя), і «12 таємниць блаженного життя св. Домініка», і Святе Письмо, звісно. Роздуми, обговорення в групах, свідчення, ділення, поради. Усі мирянські Братства — різні, не тільки за географією, а й за діяльністю. Одні більше вчаться і навчають, інші більше служать допомогою священикам у провадженні парафії, ще інші мають більше благодійне спрямування. Проте всі — насамперед молитовні.
Зокрема, молитовні тому, що чимала частина членів Братств — люди старшого віку. Вони не можуть виконувати багато фізичної праці, але можуть ревно молитися, що й роблять. Однак не варто сприймати Третій Орден як «покликання для бабусь»! Жовтнева зустріч терціаріїв показала не тільки молоді обличчя, а ще й молоді чоловічі обличчя, що стало подувом радісної надії. Відомо бо, що церковні спільноти не раз складаються переважно з жінок, та ще інколи з мовчазних-нерішучих чоловіків, «ну я тут із жінкою прийшов». А от побачити на реколекціях хлопців-студентів, до того ж активних проповідників, які не забиваються в куток, а спокійно говорять про себе та свою віру, — це було воістину прекрасно.
За ці жовтневі дні, за заново пережитий досвід спільноти, за реколекції загалом — велика подяка о. Якубу Ґонцяжу, а також благодійникам із Польщі, завдяки допомозі яких відбулася ця кількаденна зустріч у брюховицькому (цілком «європейському», високотехнологічному) Домі паломника.
А поки в Україні ще немає власної Ради домініканців-мирян, запрошую охочих контактувати безпосередньо зі мною: пишіть на електронну пошту, вказану на сайті.
фінансово.
Щиро дякуємо!
