Latinitas biblica christiana

Готуючись до недільної проповіді, мав перед собою переклад о. І. Хоменка. Так як проповідь не відносилась стільки до Євангелії, скільки до другого читання, тому не вглиблювався в текст євангеліста. А в неділю, під час читання Євангелії, був здивований — новий переклад, розміщений в літургійних зошитах «Oremus», звучав досить дивно. А навіть якось не так.

Одна справа –переклад, коли відчувається, як автор хоче добрати відповідне слово, щоб якнайкраще передати українською грецьку мову Нового Завіту. Хтось обирає переклад дослівний, а хтось – за сенсом, хтось – більш урочистий, а хтось – розмовний. І ці всі можливості можуть бути доброю підставою для такого, а не іншого варіанту, підібраних для перекладу виразів. Але в цій Євангелії було щось інше. Це не була справа лише перекладацького труду. Звернувшись до книг, які були під рукою, я побачив причину мого здивування. Воно виявилось небезпідставним.

Першочергову увагу з Євангелії п'ятої неділі Великого Посту привернув вираз: «Вони ж, почувши, і засоромлені совістю, відходили один за одним, починаючи зі старших до останніх» (Йн 8:9). Не раз доводилось зустрічатись з текстом цієї Євангелії. Слова дуже гарні, але чому я їх раніше не зауважував? І звучать вони досить дивно — в Євангелії від Йоана фарисеї та книжники «засоромлені совістю»? Це зовсім не пасує до богословської думки Євангеліста! Та й інші «вставки» в тексті робили текст іншим. Причина виявилась відразу, мої підозри підтвердились. В зошиті використовується новий переклад отця Рафаїла Турконяка, що зроблено з так званого візантійського типу біблійних текстів. Цей тип текстів Нового Завіту, у порівнянні з александрійським типом тексту, являється пізнішим, з наявністю великої кількості додатків, що характеризують цей тип свідків біблійного тексту. Саме александрійський тип, на даний момент, вважається найбільш наближеним до оригіналу тексту Святого Писання.

Думаю, для більшості ці слова звучать досить незрозуміло, абракадабра втаємничених в заплутані питання біблеїстики. Подивимося конкретно на текст.

Переклад о. Р. Турконяка: «Вони ж, почувши, і засоромлені совістю, відходили один за одним, починаючи зі старших до останніх; і залишився Сам Ісус та жінка, яка стояла посередині».

Думаю, що навіть просте зовнішнє порівняння різних текстів показує, наскільки один текст більший за об'ємом від іншого.

Чому посередині я вставив латинський текст Вульґати, про який взагалі нічого до цієї пори не говорив? Кожен римо-католицький біблеїст знає про існування такого авторитетного вислову Католицької Церкви як «Декрет про прийняття святих книг і Традиції» Собору в Тренто (4 сесія, 8 квітня 1546 р.). В ньому було окреслено канон книг Біблії (Decretum de canonicis Scripturis), а також було стверджено, що авторитетним виданням Біблії для Католицької Церкви є Вульґата, тобто латинський переклад Святого Писання (Decretum de editione et usu sacrorum librorum). Після Собору було зроблено нове видання Вульґати — Вульґата Папи Климентія VIII в 1592 році, що виправив видання іншого Папи Сикста V з 1589 року. Лише в 1979 році було закінчене опрацювання Нео-Вульґати (повна назва Bibliorum Sacrorum Nova Vulgata Editio).

Не буду цитувати різні документи Церкви, що побачили світло денне в ці століття, вистачить згадати Інструкцію Конгрегації в справах Божого культу та дисципліни Таїнств Liturgiam authenticam з 28 березня 2001 року та ноту тієї ж Конгрегації 2071/01/L з дня 5 листопада 2001 р. В них чітко вказано на Вульґату, як на переклад, що повинен вирішувати сумніви щодо вибору біблійного тексту, призначеного для літургійного читання. В листі, що був зацитований останнім, виразно говориться, що у випадку присутності різних варіантів тексту, належить обрати той, що знаходиться в Новій Вульґаті.

Якщо читач хоч трошки орієнтується в латинській мові, то зауважить, що й так званий переклад отця Івана Хоменка (котрий було б краще називати, наприклад, Римською Біблією, як це робиться у вступі до цього видання) не перекладає дослівно критичний грецький текст Нового Завіту й текст Нової Вульґати. Але за браком іншого перекладу використовується його переклад, чого належало би дотримуватись в римо-католицьких храмах. І не лише тому, що так пише Вульґата. А й тому, що цей текст ближчий до ймовірного оригіналу Нового Завіту. Пізніші нашарування роблять текст, можливо, більш зрозумілим, але віддаляють нас від первісної простоти й глибини тексту. Відсилаю по цьому питанню до доступної книги відомого біблеїста Брюса Мецґера «Текстология Нового Завета. Рукописная традиция, возникновение искажений и реконструкция оригинала» (видавництво ББИ, Москва 1996). Новий переклад отця Рафаїла Турконяка не суперечить традиції Східних Церков, але не може бути безкритично принятий в Римо-Католицькій Церкві, що має свою вікову традицію, прийняту у всьому світі. Треба, за словами Папи Павла VI, берегти й розвивати власну традиційну latinitas biblica christiana.