Як добре сповідатися — 15 порад від сповідника

Аби добре й плідно пережити зустріч з Ісусом Милосердним у Таїнстві Покаяння, дозволь собі спершу хвилину спокійної молитви.

Ідеться про те, щоб опинитися перед поглядом Бога, з яким незабаром зустрінешся в сповідальниці. Який важливий цей погляд— підтверджує Євангеліє. Достатньо згадати Закхея, Петра чи жінку-грішницю, яка вкралася до дому фарисея.

Щоби сповідь була живою

Дуже і дуже важливо усвідомити, що твоє навернення — то не справа твого власного зусилля, але також, і насамперед, діло Святого Духа в тобі. Дозволь, отже, аби Він сам тебе «переконав у гріху, справедливості та суді».

Це означає — аби ти:

1)міг заново визнати, що гріх — це не тільки порушення якогось припису, а розірвання делікатного зв’язку, що єднає тебе з Богом та людьми, що це моральна й духовна катастрофа, щось, що нищить тебе і те, що ти любиш;

2)міг повірити, що Бог прагне тебе врятувати з ситуації гріха, як лікар, який рятує тіло хворого від смертельної хвороби, що швидко прогресує;

3)міг з очей Ісуса Розіп’ятого вичитати це просте слово: «Я тебе не засуджую. Я тебе виправдовую, тобто визнаю невинним. Треба тільки, щоб ти Мені повірив і віддав Мені свій гріх».

Без усвідомлення істини про те, чим є гріх і яка є Божа відповідь на мій гріх, сама сповідь може легко стати безплідним, формальним ритуалом. Щоправда, відпущення гріхів відбудеться об’єктивним чином, силою таїнства, але якщо ми залишимося внутрішньо закритими, то не приймемо глибокого звільнення й миру, що їх Ісус прагне нам дати.

Погляд Милосердя

Погляд Ісуса Милосердного звільняє нас від страху перед осудом і засудженням, а також від природного страху перед тим, «що про мене подумає» людина в конфесіоналі — грішник, такий як і ми, який є тільки служителем Божого милосердя. Хоча це не найсуттєвіша річ: можу тебе запевнити, що хтось, хто смиренно і щиро визнає свої гріхи — навіть дуже серйозні, — здобуває в очах сповідника лише повагу й симпатію.

Стаючи перед Ісусом, попроси Його, аби допоміг тобі:

1)відкритися на Його милосердя і щоб ти вмів, у світлі Його присутності, побачити й назвати на ім’я свій гріх щодо Бога, щодо інших людей, починаючи з найближчих, щодо себе самого, власних обов’язків, довколишнього світу — не оминаючи жодної з десяти заповідей (іспит сумління);

2)визнати, що гріх насправді є злом, яке нищить тебе і твої взаємини з Богом, людьми і оточенням. Жаль за гріхи — всупереч усталеній назві — зовсім не означає, що там ідеться про емоційне переживання своєї провини, потрібна радше «скруха серця».

Далі треба прийняти конкретне рішення покинути гріх — тобто так зване «рішення виправитися». Зрештою, потрібно щиро визнати гріх і виправити, наскільки це можливо, скоєне зло. Це — відшкодування.

Умови Таїнства Покаяння, оті відомі п’ять кроків, є підставою для того, щоби сповідь була дійсною та дієвою. Якщо ми їх оминемо й підемо «навпростець», відбуваючись кількома загальниками, то може бути так, що й розрішення дістанемо, або навіть видуримо, але розминемося з цілющим Божим милосердям.

Практичні вказівки від сповідника

Ось кілька практичних вказівок щодо самої сповіді.

1.На початку, після знаку хреста, скажи коротко, хто ти (вік, стан, заняття) і як давно сповідався востаннє. Сповідникові, який тебе не знає, це полегшить справу.

2.Визнавай гріхи просто і конкретно, без недомовок. Уникай «дипломатичної» мови (аби гарно прозвучало, але не було відомо, про що йдеться). У разі смертного гріха належить зазначити, якою була його міра (кількість гріхів, вагомі обставини).

3.Уникай загальників (наприклад, «не ходив до храму…»). Якщо пропуск недільної Меси був викликаний хворобою, то й мови нема про гріх. Але якщо причиною була лінь чи легковажне ставлення, то це буде серйозний гріх.

4.Говори про гріхи як про факти, а не проблеми (замість «маю проблему з молитвою» краще сказати конкретно: «Занедбав молитву», зазначаючи, що конкретно занедбав). Можна згадати про проблему як певне тло гріха, аби лиш не забути визнати сам гріх.

5.Сповідайся більше з учинків, ніж із почуттів (замість «я розізлився на жінку» краще сказати: «образив її тим і тим», або «вже довго з нею не розмовляю»).

6.Сповідайся з власних гріхів, а не чужих («я згрішила, бо мій чоловік зробив це й оте»). Йдеться про те, щоб не виправдовувати своїх гріхів за чужий кошт, бо так ми відштовхуємо від себе прощення, яке Бог хоче нам дарувати gratis, без жодних фальшивих виправдань.

7.Уникай евфемізмів, тобто «замісних тверджень», таких як «я посварився…» Сварка не обов’язково має бути гріхом, інколи це необхідна конфронтація суперечних переконань на якусь тему. Якщо ж натомість слово «сварка» замінити словом «кривда» або «прикрість», тоді сумління скаже нам, як назвати цей гріх.

8.Ніколи не сповідайся з гріхів не скоєних (славнозвісне «не вкрав, не вбив, більше гріхів не пам’ятаю»). Така «сповідь» — це втрата часу і служить тільки втечі від того, щоб назвати справжні гріхи, які не бажають бути названими.

9.Не сповідайся в умовній формі («я міг когось образити, може, справив комусь прикрість» тощо). Іспит сумління має служити тому, щоб від припущень перейти до певності.

10.Уникай загальних визначень. Добре буде під час іспиту совісті викликати з пам’яті обличчя конкретних людей, яким я зробив зле, і в сповіді якось їх назвати — вочевидь не вдаючись у непотрібні подробиці.

11.Ніколи не кажи «я мусив згрішити», ані «згрішив, але несвідомо», бо тоді ставиш себе в ролі неосудної людини, тобто «невменяемого», який не відповідає за те, що вчинив. Візьми перед Богом відповідальність за свої вчинки.

12.Уникай декларацій на зразок «стараюся не грішити», бо це може легко провадити до фальшивого висновку: «я стараюся, отже, певно, гріхів не маю». Тим часом попри всі старання, ми скоюємо чимало гріхів.

13.Ніколи не кажи «гріхів не маю», бо Слово Боже каже ясно: «Якщо ми говоримо, що гріха не маємо, то самих себе обманюємо, і немає в нас правди… Якщо кажемо, що не згрішили, чинимо Бога неправдомовним і нема в нас Його науки» (1 Йн 1,8-10).

14.Зазвичай найбільше гріхів ми скоюємо щодо своїх найближчих — то насамперед вони відчувають те, що я грішник. Забувати на сповіді про своїх домашніх може бути свідченням того, що ми не провели належного іспиту совісті.

15.Не замовчуй справ тяжких і соромних, а якщо маєш сумнів — попроси сповідника допомогти в моральній оцінці такого чи іншого факту. Замовчування певних гріхів загрожує гріхом святотатства і серйозними наслідками («сповідь не на краще, а на гірше»). Це можна порівняти з ситуацією пацієнта, який, аби краще почутися, затаює від лікаря певні тривожні прояви. Видурене таким чином посвідчення про добрий стан здоров’я небагато що дасть.

Божественне лікування — таки лікування

Варто запитати себе, чи я насправді довіряю Божественному Лікарю, який закликає мене до радикальної ампутації гріха, аби врятувати життя. Чи у зв’язку зі сповіддю я зважуюся порвати з уподобаннями, які провадять до гріха?

Над усе довіряй Ісусові, який схиляється над тобою як Божественний Лікар, аби зцілити твоє нутро і повернути тобі свободу від зла. Не захищайся від Його милосердя!

Завершивши сповідь, не забудь про подячну молитву. «Дякуйте Господу, бо Він добрий, бо милосердя Його навіки» (Пс 118,1). Прийми радість, яка є правильним станом людини, примиреної з Богом, людьми і собою. Якщо знову впадеш — пам’ятай, що Богові ніколи не набридає прощати. Аби лиш нам не набридло постійно повертатися до Бога, Отця милосердя.

Переклад CREDO за: о.Юзеф Мацьонг, Gość Niedzielny