Роздуми над Першим читанням на п’ятницю XXVI Звичайного тижня, рік ІІ
Озвавсь Господь із бурі до Іова і мовив: «Чи на віку твоєму ти повелів коли-небудь ранкові, вказав зорі належне місце, щоб вона ухопила за краї землю і щоб безбожників струсила з неї? Вона міняє вид свій, мов глина для печатки, стає барвистою, немов одежа. І в грішників відібрано їхнє світло, і ломиться піднесена рука.
Чи ти зійшов колись до джерел моря? Походжав дном безодні? Чи відкрилися тобі ворота смерті? Чи бачив єси брами смертельної тіні? Чи обійняв оком світ широкий? Скажи, коли усе те знаєш! Де та дорога – до світла оселі, і темрява, – де її місце, щоб привести їх до їхнього житла, направити їх до їхнього дому? Ти знаєш, бо ж ти вже тоді народився, і число днів твоїх велике».
Відповів Іов Господеві й мовив: «Як я був легковажним, що Тобі відкажу? Я краще покладу собі на уста руку. Раз говорив я, та більше не повторю; двічі та більше вже не буду».
Іов 38,1.12-21; 40,3-5
Промовляє Бог! Ще позавчора ми чули слова Іова: «Коли б чоловік захотів на прю з Богом стати, на тисячу ні разу Йому не відповів би… Коли б я і покликав, і Він озвався, я не повірив би, що Він мій голос слухає». А Бог слухає! А Бог відповідає! Бог, у чиїх словах чути навіть нотки іронії…
Господь промовляє довго. Більша частина промови — риторичні запитання, які просто ставлять Іова в глухий кут: що ти знаєш? як можеш зрозуміти серйозні речі? Бог не дає прямих відповідей на ті ламентації чи запитання, які ставив Іов. Він запитує про інше. Але дає зрозуміти, що людина неспроможна стати нарівні з Богом. Людина не в стані осягнути Божі глибини й таємниці світу. Людина — створіння. Тому обмежена, за своєю природою нездатна збагнути Бога до кінця.
Є така спокуса — редукувати Бога до свого рівня, думати, ніби зрозумів Його повністю, а тому можу Ним маніпулювати. А Він завжди інший.
Господи, Твої методи виховання іноді дуже важкі й не завжди зрозумілі. Нехай те, чого я не розумію, навчить мене покори.