Звідки взялася сутана? Чи вона насправді має 33 ґудзики? А що священикам можна носити під нею?
З’ясовуємо найважливіші й найцікавіші запитання.
«Сутана це не вбрання з-посеред шерегу інших видів одягу, а визнання віри перед людьми. Вона — відважне свідчення про Христа, визнання приналежності до Церкви», —- так у «Листі до моїх священиків» колись писав кардинал Стефан Вишинський. Сьогодні частенько можна зустріти священика в костюмі та сорочці з колораткою, а не в довгій чорній сутані.
Всупереч словам кардинала, сказаним майже пів-століття тому, це зовсім не означає неохоти признаватися до Бога. Це радше питання вибору, крочок убік від консервативного вбрання, скерування на зручність. З іншого боку, нині це загальноприйнятий факт, як для церковної влади, так і для вірних.
Однак все ж таки, звідки взялося вбрання, яке ще донедавна було обов’язковим одягом для священиків? Який його історичний шлях, перш ніж воно набуло знайомого нам вигляду?
Щоби знайти відповідь на це запитання, треба сягнути початків християнства, коли нормою було носити довгі туніки. Вбрання священиків тоді нічим не відрізнялося від вбрання мирян. Із часом, коли це вбрання зазнавало різних змін, аж нарешті зазнало сильного вкорочення, Церква звеліла своєму духовенству зберігати попередній одяг, щоб виглядати пристойно і вирізнятися з-поміж людей. Так від VI століття довга сутана стала офіційним вбранням священиків.
Нині ми звикли до чорної сутани як офіційного вбрання духовенства, однак ця форма з’явилася аж у XVI столітті, замінивши собою одяг, який більше нагадував знану нам сьогодні альбу. З плином століть вигляд сутани зазнавав постійних змін і був інколи продиктований тодішніми модами.
Змінювався також крій сутани: від вільного спадання складками тканини з широкими рукавами по допасування до тіла і запинання на чимало кількість ґудзиків. Так само й матерія: можна говорити про багатий вибір тканин для пошиття сутани. Також досить довго трималися літня й зимова версії сутан. Сьогодні вже полишають цю практику, використовують одну тканину, найчастіше з вовною в складі — важливо, щоб ця тканина була легка і не м’ялася.
Щоб не мерзнути в холодні зимові дні, священики вдягають теплий светр або ж (це частіше зустрічається) класичний пуловер.
Також лише в XVI були усталені барви для вбрання кліру залежно від ступенів церковної ієрархії. Єдине, що було звелено з давніх часів, — це заборона носити яскраві кольори. Найімовірніше, давні священики носили білі шати, як символ їхньої чистоти і служіння Богові. Білість убрання збереглася донині в папській сутані. Поширився погляд, що то папа Пій V запровадив для Єпископів Рима такий одяг: вибраний на Апостольський Престол із братів домініканського ордену, він не захотів полишити білий домініканський габіт.
Проте ця версія не має офіційного підтвердження, тим більше що вже в Середньовіччі папи, на взірець перших християн, одягали білі шати. Натомість священикам було «призначено» чорний колір. Вдягнути сутану такого кольору — це символічний жест відходу з цього світу й відмови від благ, якими він нас спокушає, та заглиблення у вічність.
Проте, як відомо, не сутана робить людину священиком, — особливо ж коли він воліє вдягати костюм. Характерним елементом вбрання духовних осіб є біла колоратка у комірці. Вона не була від початку елементом вбрання священиків, її започаткували модні у XVII столітті оздобні коміри, які вдягали поверх сорочок. Цієї моди скуштував також і клір, однак швидко було оприлюднено розпорядження про заборону духовенству носити багато оздоблені коміри.
Із плином літ цей елемент зазнавав змін, його крій змінювався аж до ХІХ століття, коли з’явилася проста колоратка, яку можна було легко знімати. Це важлива частина вбрання духовних осіб (аж до тієї міри, що протестанти її теж собі запозичили, тож чоловік у сорочці з колораткою — зовсім не обов’язково священик, це може бути пастор). Назва колоратки походить від латинського collare, що означає «нашийник». Цей символічний нашийник означає богопосвяченість священика, його віддання Богові себе, дозвіл Богові керувати своїм життям. У практиці колоратка це не дуже зручний елемент, але священики можуть дещо пом’якшити цю незручність, вибираючи колоратку з відповідного матеріалу високої якості — наприклад, замість пластикових носити полотняні.
На сьогодні пошиття сутани — це, власне кажучи, мистецтво. Вона має бути відповідно скроєна, так, щоб не заважати рухам священика і добре лежати на його тілі, а також щоб складки тканини відповідно лягали. У Римі вже можна говорити про окремий вид моди для духовенства, а що з цього випливає — про відомих у світі модельєрів. Інколи священики вирішують купувати вбрання, шите за їхніми мірками, однак з огляду на довгий час очікування та високу ціну це невигідно, і частіше купують готові сутани в магазинах церковного вбрання.
На пошиття сутани в середньому треба понад три метри тканини, але, як відомо, ця цифра змінюється залежно від габаритів конкретного священика. Змінюється також і ціна, зокрема з огляду на замовлену тканину: натуральні вовна або кашемір коштують у кілька разів дорожче за виріб із додаванням синтетичних ниток.
Уже кількадесят років як не вимагається дотримуватися припису про 33 ґудзики — число, що відсилає нас до земних років життя Христа. То була непрактична вимога, часто стільки елементів не вдавалося вмістити в один ряд, тому ґудзики пришивали до рукавів, аби лиш загальна кількість збігалася. Сьогодні з цим уже немає такої проблеми.
Переклад CREDO за: Маґдалена Сирда, DEON
фінансово.
Щиро дякуємо!
