Про те, яке значення для Македонії, католицької спільноти і для нього особисто має візит Папи Франциска, говорить єпископ Кіро Стоянов.
Римо-католицький ординарій Скоп’є і водночас греко-католицький єпарх Струмінський-Скоп’є розповідає також про те, як виникло запрошення Папи до Македонії. З ієрархом розмовляють Аліна Петрова-Василевич і Кшиштоф Томасік, КАІ.
— Папу запрошують майже всі держави і єпископати світу. А чому він вибрав Вашу батьківщину?
— Можливо, тому, що наша македонська спільнота мала, у діаспорі, а Папа Франциск уже на початку свого понтифікату показав, що для нього особливо важливі малі, вбогі й слабкі, які животіють на периферіях. А ми потрійно малі: як народ, держава і Церква. У минулому, коли папи не покидали мурів Церковної держави, говорилося, що «всі дороги ведуть до Рима». У ХХ столітті це змінилося до такої міри, аж Йоан Павло ІІ кілька разів обігнув земну кулю. Тому сьогодні можна сказати про Святішого Отця, що всі його дороги ведуть із Рима. І одна з них — до Македонії.
— Ви були здивовані, довідавшись, що серед стількох можливостей Франциск обрав Македонію?
— Щиро кажучи — ні, оскільки в ході наших зустрічей він підтримував у мені надію і незмінно з симпатією дивився на нашу Церкву, новоереговану греко-католицьку єпархію, наймолодшу структуру, і нечисленну спільноту вірних. Але відомо, що Папа Франциск не рахується з цифрами, для нього важлива гідність і право кожної групи на церковну організацію, тому він вирішив ерегувати єпархію.
Перед його приїздом було стільки праці, що, певно, якби я знав, скільки зусиль попереду, то би перелякався!
— Чи можна сказати, що постать Матері Терези перебуває в центрі цього візиту?
— Мати Тереза була канонізована 2016 року, це зробив Папа Франциск. Тепер він прибув до її рідного міста, і для нього це особливо промовисте. Він не зволікаючи відвідав її Дім-музей, який стоїть на місці зруйнованого храму Пресвятого Серця Ісуса. Після повного розвалення святині тодішня влада не погодилася збудувати новий храм на цьому самому місці. Його «відсунули» з центру і надали ділянку на значній відстані. Там зараз стоїть новий храм, віддалений від центру міста, але все одно він здобуває ранг центрального об’єкту. Подібно і з рідним домом Матері Терези: на Площі Македонії є плита, яка нагадує, що саме тут стояв її дім. До катедри їй було недалечко, якихось 200 метрів.
Папський візит зосереджений на Матері Терезі й має вшанувати її харизму. Все, що тут відбувалося, — зустрічі з бідними, з представниками різних вір, — усе це в дусі Матері Терези і в дусі святого папи Йоана Павла ІІ. Саме в її рідному місті Святіший Отець прагне віддати їй шану і молитися за її заступництвом у намірі вбогих. Він хоче наблизитися до них разом з її сестрами — місіонерками любові.
Під час своїх подорожей Папа ніколи не забуває про бідняків. Я би сказав, що цей візит є символічним поцілунком для вбогих. А ще це великий крок до усвідомлення, що Мати Тереза — наша співгромадянка, а бідні — наші брати і сестри. Важливо, що на цих зустрічах присутні також очільники інших релігійних спільнот, бо й вони, як і католики, покликані допомагати найбіднішим, хворим, людям з інвалідностями, не ділячи їх за етнічними чи релігійними критеріями.
— Як ви готувалися до цього візиту?
— Оскільки це Апостольська подорож глави нашої Церкви, то нашим завданням було приготуватися так, щоб вона принесла духовні плоди. А це важче, ніж зовнішні приготування. Треба приготувати ґрунт, і тут найважливішою є молитва. У пастирському листі до вірних я переказав їм розпорядження, як ці духовні приготування мають виглядати. Це щоденна молитва в намірі паломництва Папи, поширення образочків із текстом молитви, кожна парафія мала вибрати день для організації «Папського дня», в ході якого вірні мали збиратися на адорації Пресвятих Дарів та читанні Святого Письма. У спеціальних катехезах пояснювалося таємницю Церкви і служіння св.Петра. Священики мали один день на тиждень присвятити посту, щоби ця зустріч була справжньою маніфестацією віри. Ми прагнемо зібрати якнайщедріші духовні плоди і благодаті, які Бог нам хоче дарувати за посередництвом Петра наших часів. Це означає, що найголовнішим у цьому приготуванні є молитва, духовна віднова, зростання віри так, щоби Бог міг сіяти на урожайну ниву.
— До Скоп’є з’їхалися вірні з усієї Македонії?
— Ми запрошували людей з усієї країни, всіх людей доброї волі, без різниці, чи хтось католик, православний чи мусульманин. Усі були запрошені, всім були раді. Прибуло понад двадцять ієрархів — кардиналів, архієпископів, єпископів, із Греції, Албанії, Косова, Сербії, Чорногорії, Боснії та Герцеговини, Словенії, Словаччини, Німеччини, ба навіть і з Америки. З мирян заявили бажання прибути дві тисячі закордонних прочан — із Косова, Хорватії, Сербії та Боснії.
— Наскільки чисельне ваше «мале стадо»?
— Переважають католики східного обряду, разом нас близько 20 тисяч, ми становимо один відсоток двомільйонної країни. І один єпископ відповідає за обидва обряди.
— І до такої Церкви прибув Папа?
— Це спільнота, яка становить собою єдність. Усі наші священики — біритуалісти, залежно від потреб конкретної спільноти, вони правлять Євхаристію в тому чи тому обряді. Ми з’єднані як вірні Вселенської Церкви. У нас дуже хороші стосунки, нас єднає те, що ми — католики.
— Як Ви оцінюєте побожність тутешнього люду?
— Македонці — народ побожний. Усі, незалежно від того, до якого обряду належать. Рівень релігійних практик серед католиків дуже високий. У тяжкий період балканських війн, 1913 року, коли вірних вигнали з їхніх осель у регіоні Кукуш і вони мусили перебратися до нових місць, священики супроводжували своїх вірян. Тутешні пастирі не покидають свої вівці.
— З якими проблемами Македонія бореться сьогодні?
— Відомо, що наша країна прагне увійти в Євросоюз і НАТО. Проблемою була назва країни. [Греція заперечувала проти назви «Македонія», побоюючись за свої території, які історично називаються Македонськими землями; остаточно зійшлися на назві «Північна Македонія».] Думаю, що ця проблема вже розв’язана, також і стосунки з сусідніми державами — Грецією, Болгарією, Сербією і Албанією — добрі. Ми — молода держава і стараємося дотримуватися принципів демократії.
— …бідність, кількість дітей?…
— 25 років тому я був настоятелем у селі Радово. Пам’ятаю рік, коли були самі похорони і жодного хрещення. Стагнація. Нині становище поліпшилося, уряд призначив виплати батькам, які народили третю дитину. А матері, які виховали щонайменше чотирьох дітей, отримують пенсії. З нашого, церковного погляду — бачимо зростання народжуваності.
Дуже багато македонців емігрують до країн Західної Європи у пошуках кращого життя. Не через безробіття, бо праці тут вистачає, а через малі зарплати. Це типова економічна еміграція.
— Яким є становище сімей?
— У Македонії молодь теж піддалася сучасній моді, що краще жити у вільних зв’язках, аніж закладати тривалі й вірні сім’ї. І величезний вплив на цей вибір має родина. Сьогодні молодь не готують до життя у сім’ї, особливо до подружжя. А Церква може впливати тільки на ту молодь, яка не пориває з нею контактів. Аборти, на жаль, легальні й численні. Так уже є, що як хтось відійде з цього світу або загине в аварії, то ми вболіваємо, і зовсім не помічаємо невинних дітей, яких убивають у лонах матерів.
— Чи Ви очікуєте на щось особисто від візиту Папи?
— Я очікую на вказівки стосовно служіння нашій спільноті та її розвитку, але також служіння цілому нашому народу.
фінансово.
Щиро дякуємо!
