Залишити перспективну роботу у галузі аерокосмічних досліджень задля того, щоби стати монахинею? У ХХІ столітті це може здатися сюжетом фантастичного християнського фільму. Однак Ліббі Осґуд – американська інженерка і колишня співробітниця Національного управління з аеронавтики і космічного простору (NASA) – стверджує: поєднання віри та науки не просто можливе, а й дає нам найповніше уявлення про Боже творіння.
Кар’єра vs віра
ЇЇ шлях до богопосвяченого життя, за власним зізнанням, був довгим, сповненим сумнівів та непевності. Вона почала працювати в NASA системним інженером, маючи лише 23 роки. У той час як її кар’єра просувалася вперед, Ліббі відчувала невдоволеність своїм духовним життям. У Центрі космічних польотів Ґоддарда в Меріленді, де Ліббі брала участь у підготовці запуску космічного супутника, вона не відчувала свободи відкрито сповідувати свою віру, і навіть ховала під одягом успадковане від бабусі розп’яття.
Ліббі пригадує, що хоча їй ніколи напряму не забороняли говорити про релігію на роботі, сама навколишня обстановка вказувала на те, що ця тема – табу. «Коли ми цілодобово працювали перед запуском супутника у 2008 році, ніхто з колег не просив про недільний вихідний, щоб сходити до церкви, тому не просила і я, – зізнається вона. – Під час останнього навчального семестру в університеті я мусила пояснити, чому не виступала на студентській дослідницькій конференції. Мені було незручно сказати, що я збираюся в паломництво до Меджугор’я, тож я пробурмотіла: «це релігійна справа».
Зустріч з Богом в африканській глушині
Після запуску супутника Ліббі почала працювати субпідрядником NASA у Фініксі. Повільний темп роботи, сповненої постійними переговорами в маленьких кабінетах, виснажував її, а після багатогодинних спостережень за непорушним металевим супутником вона відчувала прагнення працювати з живими людьми. Тому Ліббі прийняла рішення вирушити до Кенії разом з благодійною організацією «Діти надії Мікіндурі», щоб допомагати надавати медичні послуги мешканцям невеликого африканського села. «Кенійський народ показав мені, що таке випромінювати любов до Бога, – згадує Ліббі. – Це було те, чого я не бачила і не відчувала у Фініксі». Залишаючи Кенію, вона вирішила взяти річну відпустку для того, аби подумати про свій подальший життєвий шлях.
Думки про покликання
Після відпустки Ліббі почала працювати в університеті Шарлоттауна на острові Принца Едварда у Канаді. Протягом шести років вона навчала студентів інженерному проєктуванню, водночас здобуваючи докторський ступінь. В цей період Ліббі почала частіше ходити до церкви, брати активну участь у парафіяльному житті і все частіше розмірковувала про покликання до чернечого життя. «Але я все ще сприймала цю католицьку частину себе як те, чим займаюся по вихідних, – зізнається Ліббі. – Я розглядала свою професію і свою релігію як дві окремі частини мене, а не як єдине ціле».
Важливу роль у її майбутньому рішенні зіграло знайомство з Ґаєм Консолманьо, єзуїтом, науковцем і нинішнім очільником Ватиканської обсерваторії, що відвідав Шарлоттаун. Своїм прикладом він продемонстрував, що наукова діяльність та служіння Богові не лише не протирічать одне одному, а й гармонійно поєднуються між собою.
Служіння через пізнання
У 2015 році Ліббі вирушила на вікенд разом з групою молодих людей зі своєї парафії в супроводі сестри-монахині з Конгрегації Нотр-Дам. Вони провели ніч вдалині від благ цивілізації, під відкритим небом поруч з океаном. Під час розмови про роль служіння кожної людини у вирішенні проблем світу монахиня розповіла Ліббі про харизму її ордену – розвивати освіту та розширювати наукове пізнання у будь-яких сферах задля звільнення людського духу. Ця розмова остаточно переконала Ліббі в тому, що її власне життя – це теж служіння, і що робота науковця дозволяє не лише осягнути велич Божого задуму, а й донести до інших людей світло Його любові через знання про гармонію створеного Ним світу.
У 2019 році Ліббі Осґуд склала свої перші чернечі обітниці, долучившись до сестер Конгрегації Нотр-Дам. Вона планує надалі займатися освітньою діяльністю, поєднуючи духовне служіння з викладанням в університеті. «Я відчуваю душевну повноту, – говорить вона. – Мені здається, що якщо раніше в мене було багато шматочків головоломки, то тепер усі вони склалися воєдино».
фінансово.
Щиро дякуємо!
