Комісія у справах душпастирства молоді (РКЦ) продовжує розпочату минулого року справу — запитувати про найважливіші моменти у дієцезіяльних душпастирів.
Цього разу в розмові з о.Артемом Петренком можемо ознайомитися зі станом молодіжного душпастирства Одесько-Сімферопольської дієцезії.
— Які стратегічні цілі Вашого служіння як дієцезіяльного душпастиря молоді?
— Говорячи про молодь, я передусім думаю про підлітків, які роблять перші кроки в суспільному житті. Для цієї групи людей вже саме перебування у церковній спільноті є до певної міри викликом. Як їх душпастир, я намагаюсь допомогти їм дати відповідь на цей виклик. Роблю це з любов’ю до Ісуса, який прагне близьких відносин з кожним із нас. Початок цієї стратегії — «близькі відносини з Ісусом» — вбачаю в допомозі молоді віднайти своє особисте місце у Церкві. Цю мету реалізовую передусім у моїй діяльності на парафіяльному рівні, але хочеться робити багато і на рівні дієцезії.
— Що вдалося зробити в молодіжному душпастирстві дієцезії за час Вашого служіння?
— Вдалося підтримувати традицію щорічних Дієцезіяльних днів молоді та Днів дитини, а також є бажання організувати такі деканальні Дні молоді, бо дієцезія розлога й не завжди всім молодим людям вдається брати участь у ДДМ. Ми вже з єпископом про це говорили; поки що нас стримує карантин, але вже вдалося організувати декілька днів зосередження для молоді на деканальному рівні. Крім того, є плани збільшити кількість днів зосередження для міністрантів, оскільки це служіння теж є допомогою на шляху в розпізнанні покликання.
— Чим Ви найбільше пишаєтеся?
— Як священник, я передусім пишаюся духовними плодами, коли бачу прагнення молоді, для якої працюю, бути з Ісусом і те, що вона сприймає Церкву як свій дім, що відчуває свою відповідальність за Церкву. Я намагаюся створити можливість, щоб молодь перебувала з Ісусом; а Господь далі діє у їхніх серцях.
— Охарактеризуйте «Вашу» молодь, із якою працюєте.
— Люди, з якими можна «перевернути» світ, тільки треба дати їм точку опори. Ця точка опори — усвідомлення їхнього місця в Церкві. Знаємо, що молодь відзначається неймовірними прагненнями, нескінченним ентузіазмом та великою силою. Тільки вона не завжди в цих наших «знаннях» може віднайти підтримку. Тому мене не дивує, що молодь у більшості наших парафій бездіяльна.
— Хто займається душпастирством молоді у Вашій дієцезії, хто з Вами співпрацює, хто Ваша команда?
— Раніше, крім дієцезіяльного, були також деканальні душпастирі, які відповідали за роботу з молоддю по деканатах, — але, на жаль, із часом ця посада занепала. Я попросив єпископа про нове призначення таких осіб. Тож чекаю на цей момент із надією на більш плідну співпрацю.
Також у моєму служінні допомагає група молоді, так звана «організаторська», що пов’язана з організацією заходів на дієцезіяльному та деканальному рівнях. Це люди, які палко люблять Ісуса і кому Церква не байдужа. Дуже вдячний за їхнє живе свідчення про Бога для іншої молоді.
— З якими труднощами стикаєтесь у своєму служінні?
— Велика відстань між парафіями, тому важко організувати реколекції чи заходи, на які могла би з’їхалися молодь з усієї дієцезії. Звідси є велике бажання робити деканальні Дні молоді. Крім того, важко поєднувати обов’язки парафіяльного вікарія, які вимагають левової частки часу, зі служінням дієцезіяльного душпастиря.
— Який задум мрієте втілити у душпастирстві молоді Вашої дієцезії (якого ще немає у стратегічному плані)?
— Найближче, про що я думаю на сьогодні, це створення інформативної групи у Viber для священників та монахинь, які прагнуть щось робити для молоді. Можливо, в цьому спілкуванні з’являться хороші душпастирські ідеї.
А мрією, що наразі ще недосяжна, але це одна з найбільш жаданих, — є молодіжний центр, у якому крім реколекцій та різних з’їздів молоді був би також «Дім», де молодь могла би приїхати до Ісуса трохи на довше. Це не примха молодіжного душпастиря, щоби створити свою автономію. Є молоді люди, які цього потребують. Думаю, такі місця в інших дієцезіях також будуть місцем, де багато хто віднайде своє покликання.
Комісія у справах душпастирства молоді РКЦ