В дусі Блаженств. Кілька свідчень про Олену Гуцол

По смерті пані Лєни Гуцол (5 лютого 2021) я довго думав, як би найбільш вдало охарактеризувати цю духовно прекрасну людину.

Мені на допомогу прийшло мудра і красива проповідь Папи Франциска, виголошена 6 березня 2021р. в Іраку, в халдейській катедрі, а зокрема фрагмент, у якому йдеться про мудрість Блаженств (Нагірна проповідь). Папа певної миті спитався і тут-таки дав відповідь: «Але як ми практикуємо Блаженства?»

«Блаженства не вимагають від нас чинення речей надзвичайних, виконання того, що перевищує наші можливості. Блаженний той, хто живе лагідно, хто практикує милосердя там, де перебуває, хто зберігає чисте серце там, де мешкає.
Щоби стати блаженним, треба бути не героєм час від часу, а свідком на щодень. Давати свідчення — ось спосіб втілення мудрості Ісуса. Таким ось чином змінюється світ; не з допомогою влади чи сили, але через Блаженства».

Саме такою була п.Лена. Була і є людиною Блаженств. Я хочу представити кілька свідчень священників і сестер-черниць про неї. Останні роки її життя тут, на землі, були свідченням просто-таки героїчного життя Блаженствами, а особливо ті 3,5 роки, коли вона хворіла на рак.

о. Збігнєв Козловський,
духовний керівник Олени Гуцол.
Бердянськ, 9 березня 2021р.

З пані Леною я познайомився декілька років тому, коли приїхав до лікарні, щоб уділити Таїнство Єлеопомазання і Святе Причастя. Вона була дуже змучена хворобою, але трималася дуже мужньо.  На перший погляд — звичайна жінка, як і всі інші парафіянки чи духовні дочки. Натомість коли ми стали спілкуватися ближче, після того як вона вийшла з лікарні та приходила на Святі Меси в парафію св.Олександра, я зрозумів неповторність цієї жінки. Вона надихала своєю красою, ніжністю й чарівністю. Її душа і серце були до такої міри щирими та переповненими любов’ю, що при спілкуванні з нею я почувався дуже добре. Короткий дзвінок із фразою: «Отче, як у Вас справи? Все добре?» — підносив настрій і надихав на служіння.

Пам’ятаю, коли єпископ перевів мене служити настоятелем у Коростені, пані Лена обіцяла, що приїде в гості. Але сталось так, що я приїхав із с.Анастасією та дітьми з Коростеня до Києва, щоб показати дітям новорічну ялинку і святкову столицю. Це було 5 січня. Ми випадково зустрілися з пані Леною на сходах храму св.Олександра, а цей день був днем її народження. Пані Лена запросила всіх наших діток на тістечка з чаєм і дуже тішилася, що у свій день народження змогла подарувати усмішки діткам. Казала мені, що це найкращий подарунок на її день народження.

Ось такою доброю, святою жінкою мені запам’яталась пані Лена. Дуже рідко ми бачились, і шкодую, що мало з нею спілкувався, адже в неї можна було навчитися дуже багато добрих людських якостей.

о.Віталій Квапіш,
канцлер курії Києво-Житомирської дієцезії

Коли о.Збігнєв попросив мене написати кілька слів про померлу Лену — перше, що спало на думку і якось не дає спокою, то це її очі, сповнені світла. Це може видатися дивним, але вже у нашу першу зустріч, яка відбулася під кінець липня 2014р. в Конотопі, мою увагу привернув її погляд, «сповнений світла». У її погляді та її відкритості на «Божі справи» було видно велику турботу про те, щоб бути близько Ісуса.

Наші зустрічі, загалом беручи, були випадковими — чи то Конотоп, а потім Бердянськ, чи її коротке перебування у нашому монастирі в Харкові. Але щоразу я мав враження, що зустрічаюся і розмовляю з кимось, хто живе простою вірою, де є багато страждань (тоді я ще не знав про її прогресуючу, смертельну хворобу), але є також багато турботи, насамперед про іншу людину.

Лена, маю таке враження, була «в тіні», трохи як св.Йоан Хреститель, який готував дорогу для Ісуса — Месії. Її тиха присутність у порожньому бердянському храмі є своєрідним знаком тривання на молитві, насамперед із проханням за іншу людину.

Молитва, страждання, біль не перешкоджали їй чинити іншим добро. Ось так просто, без розголосу, заради Ісуса.

Маріуш Возняк ОР,
Харків — Сандомир

У моїй пам’яті найтриваліший слід залишив спогад про зустрічі з Леною під час її праці в Харкові. Я тоді був настоятелем Краснолуцької парафії в дієцезії Ельбльонга (Польща). Робота, яку Лена виконувала в рільництві, не була легкою, навіть навпаки, дуже змучувала фізично. Як жінка, вона особливо відчувала тягар цієї праці. Коли мала свою зміну — мусила бути на своєму місці чи не о 4.30 ранку. Після кінця роботи мала вільний час, десь о 10.00. Другу частину роботи виконувала по обіді. Якщо була неділя, то багато працівників не приходили до храму, бо, як казали, були на роботі. Але Лена завжди мала сили, охоту і мотивацію, щоби з’явитися на Месі о 12.00. Вона часто приступала до Святого Причастя, бо регулярно сповідалася. Була людиною ревної молитви. Траплялося, що також і в будній день приходила на Святу Месу, коли обставини це дозволяли.

То був Божий дар і привілей — зустріти таку людину на своєму життєвому шляху.

о. Ярослав Кєлб,
Нови Двур Гданьскі

З пані Оленою я зустрілася лише двічі за її життя, але цього було достатньо, щоб відчути її доброту і глибоку віру.

Разом з Асоціацією Чудотворного медальйона ми представляли Чудотворний медальйон у парафії Конотопа. Приїхали увечері напередодні. Отець-настоятель відвіз нас на вечерю до п.Олени. Разом ще з однією парафіянкою вони приготували для нас святкову вечерю. Я навіть ночувала в неї. В кімнаті дочки вона все дуже ретельно приготувала. Коли вранці я прийшла на кухню, вона вже готувала обід, адже після Служби ми знову — її гості. А коли ми від’їжджали, вона подарувала нам заморожене качине м’ясо.

За дуже короткий проміжок часу п.Олена огорнула нас насправді великою гостинністю і добротою в надлишку. Ми багато розмовляли і молилися разом. Із нею я почувалася так, як із рідною людиною. Мене також захоплювала її довіра до бл.Марти Вєцкої.

Хвороба швидко прогресувала. Пані Олена після операції лежала в київській лікарні. Я її там відвідала. Це була наша друга і водночас остання зустріч. Хоча безсила і слабка через хворобу, вона, одна, була спокійна і наповнена довірою до Божої допомоги.

Для людини вона нічого не шкодувала, жодних матеріальних благ. Згадую її як жінку з відкритим серцем до ближнього і до Бога.

с. Барбара Петерлін,
Київ

Довіряй Богу!

Господи, вмісти мене у глибинах Твого серця; тримай мене там, удосконалюй, очищуй і розпалюй, піднеси мене високо, щоб аж моє «я» повністю розчинилося в Тобі… Про те, хто ми такі, не засвідчать освіта, майно, вигляд, талант… але — те, наскільки ми любимо.

Дякую за пам’ять про Лену. Я познайомилася з нею через о.Збігнєва, мого кузена. Ми молилися за неї, про зцілення від онкологічної хвороби, кілька новенн за заступництвом Слуги Божої Матері Єлизавети Чацької, засновниці Згромадження Сестер Францисканок Служебниць Хреста.

Перша зустріч відбулася по інтернету. Пам’ятаю, як о.Збишек нас представив, кажучи: «Ось моя Лена, за яку ви молитеся». Й одразу — ніби я знала Лену все життя!

Була зустріч у Лясках, їй вдалося приїхати з мамою священника та самим о.Збишеком. Ми пішли до кімнатки Матері Чацької. Вона пам’ятала, скільки новенн відслужило ціле згромадження, сама побігла на цвинтар до гробу Матері Чацької… Вся така щаслива, радісна. Вона заражала енергією і позитивним мисленням. Завжди погідна й усміхнена, ні на що не скаржилася… готова допомагати, служити іншим.

І ще була зустріч у Мальборку, в мами о.Збишека… Лена була кимсь абсолютно незвичайним. Прекрасна людина: проста, здогадлива, красива, виняткова. З нею просто хотілося бути. Вона розповідала мені про своє життя, свою хворобу, віддання всього…

Бог каже: не переймайся тим, що буде завтра, або яким буде майбутнє. Якщо ти покладаєшся на Мене у щоденному житті — Я точно тебе провадитиму… Як сильно пасують до неї ці слова! І я так думаю, що почався час віддавати Богу все, що земне… Вона перетворила своє життя на приготування, тобто щоби все поставити на останні справи, прийняти серцем заклик Христа, щоби все покинути й піти за Ним.

Вона познайомилася з нашою вихованкою Алланою, яка мешкає в Києві. Вони дуже зраділи одна одній… Під час молитви на катехизі Алланка завжди пам’ятала про Лену в молитві. Лена хотіла приїхати до Лясок на волонтаріат. Це навіть уже було «забите» в інтернаті Дому дівчат. Ми чекали на зручніший і кращий час…

Час нас випередив, вона не встигла… Думаю, що з неба Лена дивиться на Алланку й сама заступається за неї перед Богом, і не тільки за неї. Про нас вона теж пам’ятає… Пречудова людина, вона багатьом припала до серця й напевно є там надалі. Вона мала віру надзвичайно глибоку й міцну. Збагачувала мене своїм живим свідченням цієї віри. Життя, повне довіри. Вона завжди покладалася на Бога і довіряла Йому. Дихала Богом…

Я певна, що вона має радість Божої близькості. Хочу закінчити словами нашої Матері Чацької, яка незабаром буде проголошена блаженною:

Все для Бога

Від світанку до ночі — все для Бога
від народження до смерті — все для Бога
від початку до кінця — все для Бога
свідомо, для Бога

Прагну жити і вмирати для Тебе, Боже
кожне слово, кожна думка, молитва, погляд
тільки для Бога
нічого не хочу, тільки — все для Бога
я віддала все і хочу віддавати до кінця
все для Бога

Від світанку до ночі…

Нічого не хочу, що не було би для Бога
кожний учинок — із Богом і через Бога
все для Бога
і життя, і смерть — для Бога і з Богом
щоби все в нас служило Богу
і жило тільки для Бога

Ніщо поза Богом, усе для Нього
і так, як хоче Він
все для Бога
нехай ніщо не заслонить нам Бога
нехай усе належить Йому
все для Бога
від світанку до ночі…

Перше слово до Бога — люблю Тебе
останнє слово до Бога — люблю Тебе
все для Бога
від світанку до ночі

с. Елігія Дорота Мендалька FSK,
Ляски під Варшавою