Ким був і ким не був справжній Франциск Ассізький

Франциск Ассізький, відомий в усьому світі своєю радикальною бідністю та глибоким смиренням, — один із найпопулярніших Божих святих.

Не дивно, що його, як і його Вчителя, Ісуса з Назарету, неправильно зрозуміли та незаконно «привласнили» з різних причин, які часто відходять, а то й ігнорують єдину причину, яка надихала кожен крок святого Франциска: незгасну любов до Бога.

Неповторна святість Франциска протягом восьми століть завойовувала повагу людей за різними релігійними та географічними кордонами. Але ця святість засліплює тих, хто не може усвідомити, що хтось пішов на такі невимовні кроки заради Бога. Як це раніше трапилося з Ісусом, різні епохи доклали зусиль, щоб перетворити Франциска на когось більш шанованого нерелігійною елітою, щоб відокремити доброчесні вчинки Бідняка з Ассізі від їхнього релігійного походження. 

Суперечки навколо Франциска та його спадщини — не виключно сучасне явище. Навіть за життя самого Франциска існували суперечливі тлумачення того, як має виконуватися його устав. Невдовзі після смерті Франциска його орден розділився: група спіритуалів, які вимагали суворішого дотримання уставу, протистояла конвентуалам, які тлумачили устав більш помірковано. Розбіжності між чоловіками та жінками, що називали себе францисканцями, виникали протягом століть, і кожен із них вважав, що живе згідно з волею свого засновника.

Сучасна епоха намагалася позбавити Франциска його релігійного запалу, так само як вона навмисно ігнорувала Божественність Ісуса, зводячи Його до «великого вчителя моралі». Поширений нині образ святого Франциска — це відданий справам природи й миру гіпі, що обіймає дерево. Візьмімо, наприклад, «Молитву святого Франциска», яку написав не сам святий, а анонімний французький письменник ХХ століття. У ній не згадується ім’я Ісуса; натомість, вірна духу сучасності, вона робить непропорційний акцент на собі: «Боже, вчини мене знаряддям Твого миру, щоб я сіяв любов там, де панує ненависть…». Сам святий співав у своїй Регулі зовсім іншу пісню:

«Звернемо все добре до Господа Бога Всевишнього; визнаймо, що все добро належить Йому, і подякуймо за все Тому, від кого походить усе добро».

Є відомий вислів, який приписують святому Франциску: «Проповідуйте Євангеліє. Коли потрібно, використовуйте слова». Можна помилково сприймати цю сентенцію як таку, що звільняє нас від необхідності говорити іншим про Христа. Але насправді святий Франциск не казав нічого такого. Він закликав: «Нехай усі брати проповідують своїми справами» (Regula Prima, 17). Франциск хотів, щоб дії його співбратів відповідали Євангелію, яке вони проповідували. Він дозволив своїм братам, які жили серед сарацинів, «не вступати в суперечки й дискусії», якщо вони визнавали себе християнами. Але перші францисканці навряд чи плавали Середземним морем у човні, на бампері якого було написано «Співіснування». Натомість Франциск закликав:

«Коли [монахи] бачать, що це приємно Богу, вони проголошують Слово Боже, щоб [мусульмани] могли вірити у Всемогутнього Бога — Отця, і Сина, і Святого Духа, Творця всього, нашого Господа Відкупителя і Спасителя, і що вони повинні охреститися і стати християнами, бо “якщо людина не народиться знову від води і Святого Духа, вона не може увійти у Царство Боже”» (Regula Prima, 16).

Перші францисканські мученики віддали життя, намагаючись навернути мусульман у Марокко в 1220 році.

Популярний кінематограф використав Франциска для просування ідей нового часу у фільмі Франко Дзефіреллі 1972 року «Брат Сонце, сестра Місяць». Мудрі енциклопедисти з Вікіпедії помітили цей крок: «У фільмі зроблена спроба провести паралелі між працею та філософією святого Франциска й ідеологією, яка лежала в основі всесвітнього контркультурного руху 1960-х та початку 1970-х років». Щоб ми не думали, що Франциск відмовився від Церкви заради більш емоційного, одухотвореного християнства, ми можемо прочитати його Друге послання до вірних:

«Ми повинні часто відвідувати храми та вшановувати й поважати священнослужителів не стільки через них самих, якщо вони грішники, скільки через їхнє служіння та вручення Пресвятих Тіла і Крові Христа, які вони жертвують на вівтарі, приймають і роздають іншим. Нехай кожен із нас знає, що ніхто не може спастися інакше, як через святі слова і Кров Господа нашого Ісуса Христа, що їх духовенство промовляє, проголошує і відправляє. І служити повинні тільки вони, а не будь-хто інший».

Зрештою, не можна забувати про Франциска, любителя природи. Щороку у день спомину святого Франциска християнські церкви всіх конфесій благословляють тварин. Це правда, що Франциск любив тварин і природу, але це ставлення не випливало з ментального співчуття й пантеїстичного запалу, характерних для сучасних радикальних рухів за права тварин і захист навколишнього середовища. Навпаки, його знаменита пісня про творіння, цитована на початку енцикліки Папи Франциска «Laudato Si», дуже чітко говорить про те, що блиск природи полягає в її відображенні Бога: «Слава Тобі, мій Господи, за сестру Місяць і зорі, на небесах Ти зробив їх світлими, коштовними та прекрасними. Слава Тобі, мій Господи, за братів Вітра та Повітря…»

Природа і тварини для Франциска — не самоціль, а нагадування про Божу славу. Таким було його міркування, коли він прокляв свиню за те, що вона вбила ягня, чиє заклання нагадало Франциску Христа: свиня одразу захворіла і через три дні померла.

Як же ми можемо відновити спадщину справжнього святого Франциска? Читаючи його твори. Там ми знайдемо не вудстокського спіритуаліста, а вірного чоловіка, відданого святій Церкві Божій; не мінімаліста у релігійних питаннях, а максималіста, який дбав про те, щоби храми та вівтарі сяяли для Бога; не сентименталіста, а любителя святої Євхаристії; не статусного члена PETA, а того, хто розумів ієрархію творіння; людину, не «толерантну» до всіх релігій, але впевнену, що католицизм — єдина істинна релігія; особу, схильну не до тонкощів, а до умертвлення і страждань за Христа, чиї п’ять ран він зрештою поніс на власній плоті.

У ХІІІ столітті Бог покликав Франциска відновити Його Церкву. Якщо ми хочемо відбудувати нашу власну пошарпану Церкву у ХХІ столітті, єдиний шлях — це йти стопами справжнього Франциска Ассізького.

Переклад CREDO за: Девід Дж. Бонаґура, Catholic World Report