Домініканці надають душпастирську допомогу та забезпечують функціонування богословських студій. А також продовжують молитися за український народ, зокрема у своєму осідку — базиліці Санта Сабіна в Римі.
На цьому наголосив Алан Арнo ОP, співпрацівник Генерального магістра Ордену Проповідників для Європи та Канади, під час свого візиту в Україну — другого від початку війни.
— Ви побували не лише в столиці України, а й в інших містах. Ідеться про підтримку для братів-домініканців та мирян св. Домініка?
— Як один із радників Генерального магістра Ордену (генерал домініканців — о. Жерар Франсіско Тімонер. — Авт.), я приділяю увагу питанням, які стосуються діяльності домініканців у Польщі та Україні. Це вже мій другий візит у вашу країну після початку війни 24 лютого цього року. Того разу я побував на Заході: відвідав Львів, Чортків, Хмельницький, інші міста.
А зараз зустрівся з домініканськими спільнотами у Києві, Фастові… Також знову відвідав Хмельницький, адже маємо тут нову спільноту, — і її становлення у важкий воєнний час можна вважати важливим пророчим знаком, знаком життя, віри, надії. Загалом, для магістра Ордену дуже важливо засвідчити свою підтримку вам усім, усій Домініканській родині тут, в Україні.
Алан Арно, представник Генерала домініканців, і о. Петро Октаба, асистент Братства св. Гіацинта в Києві
Водночас зазначу, що Фастів для домініканської спільноти в Україні є місцем, де милосердя має істотний, конкретний вимір: тут ми допомагаємо тим, хто в потребі, підтримуємо родини, працюємо в парафії — це наш душпастирський центр (ідеться про Християнський центр святого Мартіна де Порреса під керуванням о Михайла Романіва, настоятеля парафії Воздвиження Святого Хреста — Авт.). А в Києві маємо Інститут релігійних наук святого Томи Аквінського, і це вже більш інтелектуальний центр. Разом вони — душпастирський центр у Фастові та інтелектуальний у Києві — вказують на те, що ми в Ордені називаємо «процесом Саламанки»: йдеться про взаємопов’язаність богословської праці з душпастирською. Інтелектуальна частина допомагає зрозуміти, чому треба допомагати ближньому, тоді як душпастирська нагадує, що теологія — не лише небесна річ, а й дуже земна. Ці дві складові — і тут, в Україні, їхня співдія дуже наочна — мають бути наявні, щоб засвідчувати щедрість доброти і любові Христа до людей. Важливим є також і спільнотний вимір нашої роботи, коли, щоб допомогти, працюємо усі разом. І це дуже по-домініканському.
— Якщо говорити про минулі століття: на Вашу думку, що означає бути домініканцем у воєнний час?
— Якщо подивимось на історію Європи — скажімо, на Другу світову війну, — то було багато братів, які дали надзвичайне християнське свідчення у цей час. Наприклад, в Італії це Джузеппе Джіротті (1905-1945; був убитий з ненависті до віри у концтаборі Дахау, беатифікований 2014 року. — Авт.).
Багато братів, які виявили мужність, свідчачи Євангеліє, стали мучениками… Так, цього року були проголошені блаженними ще 27 мучеників за віру, які загинули в минулому столітті під час громадянської війни в Іспанії. Серед них — домініканці.
Можемо також згадати про формування концепції прав людини у міжнародному праві та роль братів Франсіско де Вітторіа (1483-1546) і Бартоломео де Лас Казаса (1484-1566) в цьому процесі.
У важкий час ми повинні залишатись вірними нашому покликанню, допомагати ближнім, проголошувати Слово Боже.
— Молитва за український народ продовжує лунати в усіх домініканських спільнотах, також і в ключових для Ордену святинях?
— Так, звісно. В римській базиліці святої Сабіни, у каплиці св. Гіацинта маємо спеціальну молитву в намірі миру. І всі, хто відвідує це місце — а це туристи з усього світу, — мають змогу помолитися за Україну.
Також традиційно брати моляться за всі свої Провінції, по різних країнах світу, зокрема й за ту частину Ордену, що функціонує в Україні: Вікаріат св. Михаїла Архангела. Ми маємо бути об’єднаними не лише в діях, але і в молитві.
Фото: Київське братство святого Гіацинта — Братство мирян святого Домініка.
фінансово.
Щиро дякуємо!
