Еміль Золя (1840-1902) — французький письменник, відомий своєю нестримною неприязню до Католицької Церкви.
Він був сучасником святої Бернадетти Субіру і мав багато нагод говорити правду та чесно розповідати про те, що він бачив у Лурді, але замість цього він обрав боягузливий відступ.
8 грудня 1854 року Папа Пій IX проголосив догмат про Непорочне Зачаття Марії своєю буллою «Ineffabilis Deus». 11 лютого 1858 року — через три роки — Пресвята Богородиця 14 разів з’явилася Бернадетті Субіру біля французького села Лурд.
Ці об’явлення Марії увігнали останній цвях у труну атеїстів. Кожен атеїст вимагає чуда, перев’язаного гарним бантиком, щоб довести твердження Церкви про існування Бога. Однак, коли їм надають вагомі, неспростовні докази, вони зсувають штанги воріт і просто відлітають, вдаючи, що насправді не програли.
Це те, що зробив Золя. Одного разу він приїхав до Лурда, щоб зібрати матеріал для своєї блюзнірської книги з такою ж назвою. Щоб довести свою правоту, він вирішив використати для свого сюжету 18-річну Марі Лемаршан, що страждала водночас від трьох хвороб: вовчанки, туберкульозу легень та величезних виразок на нозі. Золя описав обличчя дівчини як «жахливу спотворену масу тканин і крові, що сочиться».
Дівчина увійшла у чудотворну купальню і вийшла з неї повністю зціленою. Усі три її хвороби зникли. Золя стояв у приголомшеному мовчанні, побачивши повне одужання Лемаршан. Президент Медичного бюро, доктор Проспер Гюстав Буассарі, що стояв біля нього, сказав: «Ах, месьє Золя, ось випадок вашої мрії!» Пригнічений, сповнений гіркоти і презирства Золя пішов геть, відповівши: «Я не хочу на неї дивитися. Для мене вона досі потворна».
Згодом доктор Буассарі познайомив письменника з Марі Лебраншу — іншою жінкою, що так само помирала від туберкульозу. Вона також увійшла в купальню — і також була чудесно зцілена у присутності Золя. Цинік відкинув і це чудо, сказавши: «Якби я побачив усіх хворих зціленими у Лурді, я би не повірив у чудо».
У своєму наступному романі «Лурд» Золя зобразив Лебраншу (названу в книзі «La Grivotte») як безнадійно невротичну жінку, що страждає від істеричних марень, «зцілення» якої відбулося через її власний самообман. Що ще гірше, Золя написав, як цей персонаж помирає дорогою додому, хоча насправді Марі Лебраншу жила в ідеальному здоров’ї, поки не померла в 1920 році. Письменник також зобразив сумлінного доктора Буассарі під іменем доктора Бонамі — некомпетентного шарлатана.
Навіщо розумній людині це робити? Відповідь очевидна: розумна людина взагалі би цього не зробила. Але ж навіщо дозволяти фактам затьмарювати ірраціональну раціоналізацію, що так ідеально функціонує?
Монах-францисканець Роджер Бекон зазначав, що дещиця науки, яку хибно зрозуміли, може легко відвести малоосвічених людей від Бога. Однак ті, хто глибоко вивчають науку, завжди залишаються з непорушним висновком, що Бог існує.
Сцієнтизм — це віра в те, що тільки наука може пояснити правду та реальність всесвіту. Це твердження є самоспростуванням, оскільки наука не може довести істинність сцієнтизму. Сцієнтизм не науковий. Наукові факти не хвилюють чиїсь почуття, а тим паче почуття атеїста. Чудеса в Лурді — це ляпас атеїстичному сцієнтизму. До цього часу Лурд повідомляв про 7000 чудесних зцілень. З надлишковою обережністю Церква оголосила лише 69 із них чудами, які неможливо пояснити з наукової точки зору, використовуючи найсуворіші наукові стандарти дослідження.
Еміль Золя викрив себе брехуном, коли спотворив науку та історичну дійсність, намагаючись зберегти та підтримати власний слабкий атеїзм. Його лукавство, що походило з надії позбавити творіння його Творця, було виявлене. Але, незважаючи на всю брехню, наш всесвіт надто ідеально антропний — тобто створений для підтримки людського життя. Скільки би не галасували атеїсти, всесвіт виявляється занадто складним і тонко підлаштованим саме під наше існування, а тому не може бути результатом сліпого, бездумного та випадкового процесу. Й іноді реальність Творця висвітлює всю впорядкованість всесвіту у формі чудес.
Переклад CREDO за: Анджело Станьяро, National Catholic Register