Коли люди шукають собі пару, то часто моляться про доброго чоловіка чи дружину. Яким має бути цей добрий чоловік чи добра дружина?
Розповідає брат Олександр Могильний OFMCap.
Розпізнати покликання
Цей прекрасний світ, створений Богом, складається з двох частин: світу чоловіків і світу жінок. Краса в тому, що поєднання двох становить повноту.
Коли ми читаємо Книгу Буття, то розуміємо, що найпоширеніше покликання — це подружнє життя. Бо жінка може зрозуміти себе лише у своєму чоловікові, а чоловік — у своїй дружині.
Щоб знайти свою пару, людина передусім має розпізнати, яке її покликання. Якщо вона покликана до подружжя, то її життя буде інакшим, ніж у покликаних до богопосвяченого чи самотнього життя. Тоді людина налаштована так: чи буду я з цим хлопцем/дівчиною щаслива/щасливий, чи зробить він/вона мене щасливою/щасливим? Тут не може бути якихось критеріїв «добрий» чи «недобрий» — це індивідуально. Ми відкриваємо: у цьому чоловікові, у цій жінці є щось таке, що дозволить мені бути щасливим.
Буде помилковим і руйнівним шукати чоловіка чи дружину, не усвідомивши перше, чи моє життя — це подружжя. Закоханість, кохання, стосунки чоловіка й жінки — явище природне, нормальне і саме по собі не зобов’язує. Проте є категорія людей, які перебувають у пошуках дружини чи чоловіка, але при цьому не розуміють, чи вони покликані до подружнього життя. Прожити у подружжі — це віддати найкращі роки свого життя. А воно — одне, його неможливо прожити знову чи виправити якусь його частину.
А що як у процесі зустрічей хтось розуміє, що не покликаний до подружнього життя?
Будь-які стосунки мають кудись вести. Це дозрівання до якогось рішення. Якщо хтось розуміє, що покликаний не до подружжя, а до чогось іншого, — це не обов’язково означає, що почуття зникли, що він уже не кохає цю людину чи розчарувався в ній абощо. Коли одні, другі, треті стосунки нічим не завершуються, то вже є підстави вважати, що варто подумати про щось інше. Якщо історія стосунків нікуди не веде й людина відчуває, що чогось бракує; що вона не бачить майбутнього в цих стосунках, хоча й кохає, — то це вже сильний знак: можливо, є якийсь інший проєкт мого життя, інша форма його здійснення.
Якщо стосунки нікуди не ведуть пів року — це ще не означає: «все, розходимося». Але якщо два, три роки щирих, глибоких взаємин нікуди не ведуть, то це вже сильний сигнал: щось тут не так. Або я незрілий, не здатний зробити крок, запропонувати дівчині шлюб — я боюсь, я не мужній, не чоловік у тому розумінні, що «не йду перший», «не можу повести за собою», — або мій шлях інший.
На мою думку, 2-3 роки — це термін, коли уже чітко має визначитися напрямок стосунків. Якщо вони не ведуть нікуди, то пара має поставити собі запитання: що з нами далі?
Читайте також: 5 запитань про кохання
Як позбутись егоїзму у стосунках?
Повністю розмову з братом Олександром Могильним OFMCap можна подивитися тут.