«Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю. Не мир прийшов Я принести на землю, а меч. Я прийшов порізнити чоловіка з його батьком, дочку з її матір’ю і невістку з її свекрухою. І ворогами чоловіка будуть його домашні. Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж Мене, той недостойний Мене. Хто не бере свого хреста й не йде слідом за Мною, той недостойний Мене. Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля Мене, той його знайде» (Мт 10, 34-39).
Цей уривок із Євангелія від Матея, де наш Господь висловлюється з усією можливою чіткістю та суворістю, ілюструє ту частину життя святої Терези Бенедикти від Хреста (Едити Штайн), про які говорять менше, ніж про її блискучу інтелектуальну працю та її мученицьку смерть у концтаборі, — але яка має не менш важливе значення для її духовного шляху.
«Мамо, я прийняла католицизм», — сказала одного дня Едита Штайн, ставши навколішки перед своєю матір’ю.
Що ж було далі? Радість? Полегшення?
Сльози. І то були не сльози розчулення.
Для матері Едити Штайн, глибоко віруючої юдейки, навернення доньки на католицизм стало справжньою особистою трагедією. Едита була наймолодшою донькою з її одинадцятьох дітей, до якої мати відчувала особливу ніжність. Вона народилася 12 жовтня 1891 року; цього дня юдеї святкували Йом-Кіпур, Судний День. «Моя мати надавала великого значення цій обставині, і, на мою думку, це мало вагомий вплив на те, що до своєї наймолодшої дочки вона виявляла особливу любов», — згадувала Едита.
День, коли донька зізналася матері, що стала католичкою, став першим — але не останнім — днем, коли вона побачила материнські сльози. Ще більшим ударом для матері став намір доньки постригтися у черниці.
Щоби спробувати трохи заспокоїти матір, Едита сказала їй, що перший час проживання у монастирі буде лише випробувальним терміном. Та матір, знаючи свою дитину, як ніхто інший, відповіла: «Якщо це випробування, то я впевнена, що ти його витримаєш».
Якось на Йом-Кіпур Едита пішла до синагоги разом із матір’ю, щоби їй було приємно. По дорозі додому мати знову спробувала поговорити з нею про віру. «Чи не здається тобі, що можна вірити в Бога, залишаючись юдейкою?» — спитала мати. «Можна, якщо не знаєш нічого іншого», — відповіла донька.
«Увечері ми з моєю матір’ю залишилися у кімнаті наодинці, — згадувала про цей день Едита. — Вона затулила обличчя руками й заплакала. Я стала перед нею і притиснула до своїх грудей її сиву голову. Так я стояла довго, поки мені не вдалося вмовити її піти спати. Я провела її у спальню і допомогла їй роздягнутися — вперше у житті. Потім мовчки сиділа з нею на ліжку доти, доки вона сама не відіслала мене спати».
Наступного дня повторилася подібна сцена. Зрештою Едита зрозуміла, що матір ніколи не прийме її навернення. Вона мусила робити вибір — і для тієї, хто пізнала Христа як розумом, так і серцем, він міг бути лише один, хай би як боляче їй не було від усвідомлення того, що вона розбиває матері серце.
Після того, як Едита пішла до монастиря кармеліток, мати ніколи не писала їй листів — лише кілька разів приходила подивитися здаля на монастир, за стінами якого була її улюблена донька. Це стало ще одним важким хрестом для тієї, що прийняла ім’я Терези Бенедикти від Хреста. Сама вона продовжувала писати матері щоп’ятниці — аж до самої її смерті, що сталася 14 вересня, у день Воздвиження Хреста Господнього, коли кармелітки відновлюють перед Богом свої обітниці.
«Коли настала моя черга відновлення обітниць, я відчула, що моя мати поряд. Її присутність була дуже сильною», — згадувала згодом Едита Штайн. За деякий час вона отримала телеграму, що сповістила про смерть матері. Згідно з нею, це сталося саме у той час, коли донька відновлювала свої обітниці.
Після смерті матері Едити Штайн хтось пустив побожну чутку, нібито в останні дні свого життя матір пережила навернення у віру доньки. Але, хай би як гарно і романтично звучала ця версія, Штайн, вірна істині в усьому, рішуче її спростувала:
«Свідчення про навернення моєї матері позбавлені будь-яких підстав. Не знаю, хто це придумав, — моя мати зберегла свою віру до кінця. Але оскільки її віра і повне покладання надії на Господа були незмінні з раннього дитинства аж до 87 років, і були останньою іскрою, що жила в ній під час її агонії, — я твердо сподіваюся, що Суддя був дуже благим до неї і що вона стала моєю великою заступницею, яка допомагає мені, своєю чергою, досягти мети».
Вибори, які ми робимо у житті, не завжди дістають схвалення та підтримку з боку наших рідних і друзів, хоч би як нам цього хотілося. Життя Едити Штайн, святої Терези Бенедикти від Хреста, — прекрасне свідчення того, як можна твердо триматися істини, зберігаючи при цьому любов і терпеливість до наших ближніх.
фінансово.
Щиро дякуємо!
