«Чиніть це на Мій спомин»: думки святого Альберта про Євхаристію

Святий Альберт Великий, Учитель Церкви, був блискучим теологом, майстерним проповідником і одним із найосвіченіших людей Європи свого часу.

Він був одним із перших вчених-натуралістів, що добре розумівся на біології, хімії, фізиці, астрономії, географії, метафізиці й математиці, а також біблістики й богослов’я. Завдяки своєму гострому розуму він бачив нерозривний зв’язок між матеріальним і духовним, між плоттю й духом, між науково доведеними фактами і Божественним Одкровенням, і розумів, що лише досконалий Творець — голова і першопричина так чудесно сотвореного світу.

У своєму коментарі на Євангеліє від Луки святий Альберт розмірковує над євхаристійною заповіддю Господа: «І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це – моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на Мій спомин”. Так само чашу по вечері, кажучи: “Ця чаша — це Новий Завіт у Моїй крові, що за вас проливається» (Лк 22, 19-20). У цих роздумах він наголошує на досконалості і силі Таїнства, встановленого Ісусом заради нашого спасіння.

«”Чиніть це на Мій спомин”. Тут слід звернути увагу на дві речі.

По-перше, це наказ звершувати Таїнство, на що вказує Ісус словами “Чиніть це”. По-друге, це Таїнство — спомин про смерть, яку Господь прийняв заради нас. Воно корисне, бо дарує відпущення гріхів; воно найкорисніше, бо дарує нам повноту благодаті у цьому житті.

Отець духів навчає нас того, що корисне для нашого освячення. Це освячення — у жертві Христа, у Його жертвуванні себе Отцеві у цьому Таїнстві для нашого відкуплення, щоби ми з нього користалися.

Христос не міг заповідати нічого більш благотворного, бо це Таїнство — плід дерева життя. Кожен, хто приймає це Таїнство з відданістю щирої віри, ніколи не скуштує смерті. “Дерево життя для тих, хто вхопиться за нього, і блаженний той, хто його міцно тримає. Людина, яка годується Мною, житиме Мною”.

Він також не міг заповідати нічого привабливішого, бо це Таїнство породжує любов і єдність. Найбільшій любові властиво віддавати себе на поживу, ніби кажучи: “Я полюбив їх, і вони полюбили Мене так сильно, щоби стати моїми членами. Немає інтимнішого чи природнішого способу їм з’єднатися зі Мною, а Мені — з ними”. 

Він, зрештою, не міг заповідати нічого, більше схожого на вічне життя. З цього Таїнства випливає вічне життя, тому що [у ньому] сам Бог з усією ніжністю виливає себе на блаженних».