Свята Колетта, донька-первісток бідного теслі, народилася, коли обом її батькам було близько 60 років — цей типово біблійний мотив одразу спонукає до думки, що така дитина просто не могла бути «звичайною».
Згідно з переказами, благаючи Бога про дар батьківства, подружжя зверталося по заступництво до святого Миколая. Тож коли Бог послав їм маленьке чудо, вони охрестили доньку на його честь Ніколеттою, а вдома лагідно називали просто Колеттою.
У 17 років вона осиротіла — її опікуном став абат-бенедиктинець, який хотів забезпечити майбутнє дівчини, видавши її заміж. Проте у Колетти були інші плани. Відчуваючи покликання до богопосвяченого життя, вона приєдналася до сестер-бегінок, однак швидко зрозуміла, що їхній реальний спосіб життя не відповідає тій суворості, якої Колетта прагнула для себе. Подібним чином закінчилася її спроба приєднатися до бенедиктинського ордену. Врешті-решт Колетта прийняла габіт францисканської терціарки і стала відлюдницею: замурувала себе у стіні місцевого абатства у крихітній келії, єдиним виходом з якої було заґратоване віконце, що вело всередину храму. На той момент дівчині був 21 рік.
Колетта прожила як затворниця чотири роки. Протягом цього часу вона мала кілька снів і приватних об’явлень: до неї приходив святий Франциск Ассізький і закликав відновити устав ордену кларисок, жіночої гілки францисканців, до його первісної суворості. Деякий час Колетта вагалася, не будучи впевненою в істинності своїх видінь. Тоді її вразила раптова сліпота, яка тривала три дні, а після цього вона ще на три дні оніміла.
Дівчина сприйняла це як Божий знак, що наказував їй діяти. Втім, перші її спроби виконати місію зазнали невдачі: Колетту ніхто не сприймав серйозно, оскільки її слова не були підкріплені жодним авторитетом. Тоді вона вирушила до Ніцци на зустріч з Педро де Луною, антипапою Бенедиктом ХІІІ, якого на той час у Франції вважали, втім, законним Папою. Де Луна, вражений ревною вірою босої дівчини у латаному-перелатаному габіті, відреагував відповідно: він дозволив їй вступити до ордену кларисок і видав кілька булл, якими проголосив Колетту настоятелькою всіх міноритських монастирів, які вона могла реформувати, а також місіонеркою ченців-францисканців і терціаріїв.
Втім, мешканці самих монастирів часто дотримувалися альтернативних поглядів на речі. Колетту виганяли за двері, з неї насміхалися, її ображали й оббріхували та навіть звинувачували у чаклунстві. Та зрештою, завдяки своїй наполегливості, Колетті вдалося досягти успіху у Савої — знайшлося багато людей, які підтримали її реформу, наріжним каменем якої був вічний піст й абсолютна бідність, і з часом ця реформа перейшла до Бургундії, Фландрії та Іспанії. «Якщо є істинна дорога, що веде до Вічного Царства, то це, безперечно, дорога витривалого терпіння», — казала свята Колетта.
З часом, коли Велика західна схизма сягнула свого піку, Колетта долучилася до святого Вікентія Феррера у його зусиллях зі зцілення цієї рани на тілі Церкви. Вона також заснувала сімнадцять монастирів — гілка ордену кларисок, що називається «колеттинки», існує й сьогодні.
Свята Колетта померла у Генті у березні 1447 року. Хоча вона була широко відома своїм святим життям і служінням на славу Божу, беатифікували її лише у 1740, а канонізували — у 1807 році (труднощі були пов’язані, зокрема, з тим, що діяльність святої Колетти схвалив і благословив антипапа). День її спомину — 6 березня.
«Ми повинні сумлінно виконувати обіцяне. Якщо через людську слабкість ми зазнаємо невдачі, ми повинні завжди і без зволікання знову підніматися у святій покуті і зосереджуватися на тому, щоб вести добре життя і померти святою смертю. Нехай Отець усякого милосердя, Син святими Страстями своїми, і Святий Дух, джерело миру, насолоди та любові, наповнять нас своєю втіхою. Амінь», — написала свята Колетта своїм сестрам у духовному заповіті.
фінансово.
Щиро дякуємо!
