Кардинал Курт Кох, префект Дикастерію сприяння християнській єдності, дав роз’яснення до нового екуменічного документа «Єпископ Рима»: інші церкви більше не ставляться до Петрового служіння як просто до проблеми — тепер це радше нагода для спільних роздумів над природою Церкви та її місією у світі.
«Першість має здійснюватися у синодальний спосіб, а синодальність вимагає першості», — каже кардинал Кох, підкреслюючи один із ключових моментів документа. Цей текст, опублікований у четвер, підсумовує розвиток екуменічного діалогу на тему папської першості та синодальності протягом десятиліть після публікації «Ut unum sint», знакової енцикліки Папи Йоана Павла ІІ про християнську єдність.
Детальніше про новий документ кардинал Кох розповів у інтерв’ю Андреа Торньєллі для Vatican News.
— Ваше Високопреосвященство, чи можете ви спершу пояснити, що це за документ, а потім як він виник і яка його мета?
— Цей документ під назвою «Єпископ Рима» є дослідницьким текстом, що пропонує синтез останніх екуменічних подій на тему папської першості та синодальності. Його генеза сягає запрошення святого Йоана Павла ІІ, адресованого всім християнам, «звісно ж, разом» шукати форм, у яких служіння єпископа Рима «може здійснювати служіння любові», визнане одне одним. Це запрошення неодноразово повторювали Папа Бенедикт XVI і Папа Франциск. Документ підсумовує близько тридцяти відповідей на це запрошення та близько п’ятдесяти текстів екуменічних діалогів на цю тему.
У 2020 році Дикастерій сприяння християнській єдності побачив у 25-й річниці енцикліки «Ut unum sint» можливість підбити підсумки дискусії. Скликання Синоду про синодальність підтвердило актуальність цього проєкту як внеску в екуменічний вимір синодального процесу.
— Яку методологію було використано для створення цього документа?
— Документ є результатом справжньої екуменічної та синодальної праці. До його реалізації були залучено не лише офіційних осіб, але також членів і консультантів Дикастерію, які обговорювали його на двох пленарних засіданнях. У співпраці з Інститутом екуменічних досліджень «Angelicum» були проведені консультації з багатьма католицькими експертами та вченими різних християнських традицій Сходу і Заходу. Зрештою, текст було розіслано різним дикастеріям Римської курії, а також до Генерального секретаріату Синоду. Загалом було враховано понад півсотні думок і доповідей. Наш документ також враховує останні внески у рамках синодального процесу.
— В енцикліці «Ut unum sint» Йоан Павло ІІ заявив, що готовий обговорювати форми здійснення примату Єпископа Рима. Який шлях було пройдено за ці три десятиліття?
— Питання першості Папи протягом останніх десятиліть інтенсивно обговорюється майже в усіх екуменічних контекстах. Наш документ звітує про прогрес і підкреслює той факт, що богословські діалоги і відповіді на енцикліку [Йоана Павла ІІ] свідчать про новий і позитивний екуменічний дух у дискусії. Цей новий клімат свідчить про добрі стосунки, встановлені між християнськими спільнотами, про те «відновлене братерство», про яке йдеться в «Ut unum sint».
Можна сказати, що екуменічні діалоги виявилися відповідним контекстом для обговорення цієї чутливої теми. У той час, коли результати екуменічної взаємодії часто вважаються мізерними або незначними, результати богословських діалогів демонструють цінність їхньої методології, тобто рефлексії, здійсненої «звісно ж, разом».
— Під час читання документа передусім вражає зростання консенсусу, помітне у різних екуменічних діалогах щодо необхідності першості. Чи означає це, що для інших християнських Церков роль Єпископа Рима більше не є перешкодою єдності?
— У 1967 році Павло VI заявив, що «Папа […] є, без сумніву, найбільшою перешкодою на шляху до екуменізму». Проте через п’ятдесят років читання діалогів та відповідей на «Ut unum sint» засвідчує, що питання першості для цілої Церкви, і зокрема служіння Єпископа Рима, більше не розглядається як просто проблема — тепер це радше нагода для спільних роздумів над природою Церкви та її місією у світі. Крім того, у нашому глобалізованому світі, безсумнівно, зростає відчуття потреби у служінні єдності на універсальному рівні. Питання, яке постає, полягає в тому, щоб домовитися: як виконувати це служіння, визначене Йоаном Павлом ІІ як «служіння любові»?
— Чи змінився спосіб здійснення першості Папи за два тисячоліття історії Церкви? Який може бути шлях розвитку, щоб зробити його прийнятним також для інших Церков, які сьогодні не перебувають у повному сопричасті з Римом?
— Звісно, спосіб здійснення Петрового служіння змінювався з часом, залежно від історичних обставин і нових викликів. Однак у багатьох богословських діалогах принципи та моделі сопричастя, шановані у першому тисячолітті, залишаються парадигмальними і для майбутнього відновлення повного сопричастя. Певні критерії першого тисячоліття були визначені як орієнтири та джерела натхнення для здійснення загальновизнаного служіння єдності.
Хоча перше тисячоліття є вирішальним, учасники багатьох діалогів визнають, що його не слід ні ідеалізувати, ні просто відтворювати, тому що події другого тисячоліття не можна ігнорувати, а також тому, що першість на універсальному рівні має відповідати на сучасні виклики. У будь-якому разі, оновлене здійснення першості у кінцевому підсумку має бути змодельоване на служінні, на дияконії. Влада і служіння тісно пов’язані між собою.
— Чи можливо у майбутньому уявити спільну форму здійснення першості Петра над усім християнським світом, відокремлену від юрисдикції Папи над Латинською Церквою?
— Справді, деякі екуменічні діалоги пропонують чіткіше розмежування різних обов’язків Єпископа Рима, зокрема між тим, що можна було би назвати патріаршим служінням Папи у межах Західної чи Латинської Церкви, та його першорядним служінням єдності у сопричасті всіх Церков, як західних, так і східних.
Ба більше, вони наголошують на необхідності відділяти патріаршу та першорядну роль Єпископа Рима від його функції глави держави. Наголос на здійсненні служіння Папи у його партикулярній Церкві, Римській дієцезії, на чому особливо наголошує Папа Франциск, допомагає підкреслити його єпископське служіння, яке він поділяє зі своїми братами-єпископами.
— Цей документ був опублікований у той час, коли Католицька Церква йде шляхом, зосередженим саме на темі синодальності. Який зв’язок між синодальністю та приматом Папи?
— Більшість відповідей і документів діалогу чітко погоджуються щодо взаємної взаємозалежності першості та синодальності на кожному рівні Церкви: місцевому, регіональному та навіть на універсальному. Отже, першість повинна здійснюватися у синодальний спосіб, а синодальність вимагає першості.
Наш Дикастерій також організував конференції «Слухати Схід» і «Слухати Захід», прислухаючись до різних християнських традицій щодо синодальності та примату у якості внеску у синодальний процес.
— Вирішальним кроком щодо першості Папи стала догматизація непомильності єпископа Рима, коли він виступає ex cathedra, і його юрисдикційної влади над Церквою. Чи можете ви сказати нам, чи і як можливе нове прочитання та розуміння І Ватиканського Собору у світлі ІІ Ватиканського Собору та кроків, зроблених на екуменічному шляху?
— Звісно, у деяких діалогах були намагання витлумачити І Ватиканський Собор у світлі його історичного контексту, мети та рецепції. Оскільки його догматичні визначення були глибоко зумовлені історичними обставинами, Католицькій Церкві пропонується шукати нові вирази та лексику, вірну початковому наміру, інтегруючи їх в еклезіологію сопричастя та пристосовуючи до поточного культурного та екуменічного контексту. Тому йдеться про «поновну рецепцію» або навіть «переформулювання» вчення І Ватиканського собору.
— Які будуть наступні кроки для продовження спільного роздуму Церков про першість Папи?
— Це дослідження завершується короткою пропозицією Пленарної асамблеї Дикастерію під назвою «До здійснення першості у ХХІ столітті», яка визначає найбільш важливі пропозиції, запропоновані у різних відповідях та діалогах щодо відновлення служіння єдності Єпископа Рима. Наш Дикастерій хотів би поділитися цією пропозицією разом із навчальним документом із різними християнськими спільнотами, питаючи їхньої думки з цього приводу. Таким чином, ми сподіваємося продовжити дискусію, «звичайно ж, разом», для здійснення служіння єдності Єпископа Рима, «визнаного одне одним».
фінансово.
Щиро дякуємо!
