Мабуть, не помилюсь, якщо скажу, що подія, яка сталася в Овальному кабінеті Білого дому в останній день цьогорічної зими, мало кого в нашій країни залишила байдужим.
Як тих, хто з перемогою Дональда Трампа на виборах пов’язував надію на швидке закінчення війни і настання довгоочікуваного миру (а серед моїх знайомих були й такі, хто не тільки сподівались, а були абсолютно впевнені в тому, що Трамп встановить мир, щоправда — не всі з них уточнювали, яку ціну за цей «мир» Україні довелось би заплатити), так і тих, хто, пам’ятаючи, що «ліпше до Господа прибігти, ніж покладатись на князів» (Пс 118,9), ніяких надій із президентством Трампа не пов’язував. Але якщо перших спіткало гірке розчарування, то і других те, що сталося, якщо не шокувало, то принаймні неприємно здивувало: адже не думали, що «аж так». І я не збираюсь ні критикувати перших, ні заспокоювати других. Не збираюсь також і прогнозувати, як усе це вплине на подальший хід війни та подальшу долю нашої країни, а тим більше — пропонувати свої рецепти виходу з ситуації, що склалась. Скажу тільки, що негативні наслідки не забарились, такі як призупинення Сполученими Штатами кібероперацій проти росії, припинення фінансування відновлення енергетичної інфраструктури України тощо. А радник президента США з національної безпеки Майкл Волц в етері СNN вже відверто заявив, що в ході переговорів про припинення війни українська сторона повинна погодитись на територіальні поступки в обмін на гарантії безпеки «під проводом Європи».
Згідно з Вікіпедією, Майкл Волц здобув ступінь бакалавра з міжнародних досліджень у Військовому інституті Вірджинії. Не знаю — та й не можу знати, — на якому рівні в цьому навчальному закладі викладались загальноосвітні дисципліни; але така його заява свідчить ні про що інше, як про необізнаність у європейській історії. Адже 1938 року територіальних поступок нацистській Німеччині «в обмін на гарантії безпеки» тодішні європейські лідери — Чемберлен, Даладьє та Муссоліні — зажадали від Чехословаччини. Що було далі — відомо кожному, хто знає історію на рівні середньої школи. Отже, можна тільки поспівчувати американському президентові, чий радник із нацбезпеки не знає історії на шкільному рівні. Але якщо 1938 рік для нього сива давнина, то про події, які відбувались за його життя, слід було би знати. Адже й Україна у 1990‑ті роки зробила «поступки в обмін на гарантії безпеки», в тому числі — гарантії з боку його країни. Наслідки цієї поступки наш народ відчуває з 2014 року. Останні три роки — особливо гостро.
Аналогію між нинішньою ситуацією і 1938 роком побачили багато журналістів, блогерів і просто користувачів соцмереж. В мене ж це асоціюється не з 1938‑м, а з наступним, 1939‑м роком. І ось чому. Я не буду переповідати зміст статті канадського священника о.Раймонда Де Суза «Путін, Трамп, апостоли слов’ян і ментальність “близького зарубіжжя ”», яку я наполегливо раджу прочитати. І якщо висновки, зроблені автором статті, правильні, — то варто поставити запитання: чи не збирається Трамп поділити з путіним світ на сфери впливу, як у 1939 році поділили Європу Гітлер і Сталін? Додати до цього ще вислови Трампа щодо Гренландії, Канади, Мексики … Дай Боже, щоб я помилявся; але при такому розкладі Україна заважатиме їм обом.
Влітку 1939 року, коли поділ Європи з Гітлером уже готувався, радянський союз вів перемовини з Англією і Францією щодо створення системи колективної безпеки в Європі. Пізніше, вже після закінчення ІІ Світової війни, радянська історіографія (а точніше — пропаганда), щоб виправдати укладення пакту Молотова-Ріббентропа як вимушеного кроку, звалила на Францію і Велику Британію вину за провал перемовин із ними. Мовляв, їхні учасники, які представляли ці держави, були недостатньо компетентні — що, своєю чергою, нібито доводило небажання французького і британського урядів запобігти початку великої війни в Європі. Таке порівняння може здаватися досить наївним; але чи не був костюм Президента Володимира Зеленського (точніше — відсутність на ньому костюма), його поведінка і вислови таким «аргументом», за допомогою якого адміністрація Трампа хоче собі довести «небажання» нашої країни та її керівництва припинити війну?
Далі, згаданий Майкл Волц у тому виступі на СNN сказав, що Сполученим Штатам потрібен такий лідер української держави, який зможе взаємодіяти зі США, а також із росіянами для припинення війни. Чи не нагадує це адресовані британському і французькому урядам заклики В’ячеслава Молотова припинити «безперспективну боротьбу проти гітлеризму», які лунали зі шпальт радянських газет уже після того, як Польща була окупована радянським союзом і нацистською Німеччиною? Та сама Польща, на яку в росії багато хто (й сам путін) звинувачують у початку ІІ Світової війни. Зокрема і через небажання поступитись Німеччині територією вздовж узбережжя Балтійського моря, яку тоді називали «Данцигським коридором».
А щодо закликів взаємодії з агресором для припинення війни… Мені особисто важко уявити, щоб у 1940‑му чи 1941 році тодішній президент США Франклін Рузвельт (або хтось із його радників) сказав, що Сполученим Штатам потрібен такий прем’єр Великої Британії, який зможе взаємодіяти зі США, а також із гітлерівцями «для припинення війни» в Європі. Укласти мир із Гітлером тодішньому британському прем’єрові Вінстону Черчиллю пропонували самі нацисти (і деякі «пацифісти» в самій Британії). Що би сталося, якби такий мир було б укладено? Не гинули б на війні англійські солдати; на Лондон та інші англійські міста не падали б німецькі бомби… А в окупованій нацистами Європі й далі димились би труби крематоріїв у концтаборах.
Я написав, що не збираюсь давати свої рецепти виходу з нинішньої ситуації. Тим більше, що серед наслідків того, що відбулось в Овальному кабінеті, є принаймні один позитив: Європа, як мені здається, починає прокидатися від летаргічного сну, в який вводить фальшиве відчуття безпеки й відсутності зовнішніх загроз, а голови під час цього сну заповнюються усілякими дурницями на кшталт гендерної ідеології, легалізації одностатевих шлюбів і захисту прав ЛГБТ-спільноти (на цьому, до речі, вдало спекулює московська пропаганда, яка переконує всіх, включно з оточенням Трампа, що саме їхня країна — в якій, до слова, виконують найбільше абортів у світі, — є чи не єдиною «захисницею традиційних цінностей»). Але знаю точно: вихід з цієї ситуації для України є. І про нього говорять вищенаведені слова з Псалма, які я не полінуюсь повторити:
«Ліпше до Господа прибігти, ніж покладатись на князів».
Адже для Господа немає нічого неможливого. Просімо — і отримаємо!
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
