Важкий тиждень

Почався Великий Тиждень. Той самий, котрий, як щороку, закінчиться спомином Христового Воскресіння, калатанням дзвонів і пасками. Тиждень, в якому акумулюється вся суть християнства, адже «коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (1 Кор. 15, 14). Останній тиждень Великого Посту.

Власне, закінчується піст. А здається, ще так недавно все тільки починалося – попіл на голову, благородні наміри поглибити своє духовне життя, небанальні великопісні постанови, плани на реколекції і Хресну дорогу протягом тижня… Але ось вже й Вербна неділя минула, залишився тиждень, Великий Тиждень.

Великий Тиждень як час на те, щоб усвідомити свою людськість, зі всіма її слабостями. Спробувати оцінити велич Божого рішення втілитися в людське тіло, щоб так само, як кожен з нас, втомлюватися, сердитися, бути голодним чи спраглим, хотіти спати, чимось перейматися і чогось боятися, відчувати фізичний біль і жертвувати собою для інших.

Великий Тиждень як час ще раз пригадати всі свої реалізовані і всі занедбані наміри, ще щось надолужити, очистити серце під час сповіді, зробити вчинок милосердя, помолитися тілом під час наведення великодніх марафетів вдома, коли бракує часу і допомоги, а заплановано силу-силенну справ.

Великий Тиждень – найважчий тиждень протягом цілого року, тиждень «Євангелії ніг», як його назвав один домініканський проповідник. Бо під час довгих трідуумних Літургій більшість часу стоїмо, не раз дратуємося через втому, гудіння ніг і спини, відволікаємося на тих, хто навколо, не все бачимо і чуємо, адже храми переповнені. Але, як запевняв той самий проповідник, в цьому немає нічого поганого. І навіть якщо не встигнемо доприбирати, вдекорувати, напекти, наварити і насмажити всього того, що запланувалося, навіть якщо після довгих Літургій болітиме тіло і в голові роїтиметься від біблійних текстів та проповідей, а сусідка принесе гарнішого кошика – це не проблема, просто до всього цього треба більше любові.

Бог любить нас такими, які ми є – безпорадними, слабкодухими, неідеальними. Саме за таких помирає, щоб воскреснути. Великий піст минає разом з надіями стати кращими і вірою в те, що все можливо (навернення, молитва, нове життя), варто тільки запланувати і захотіти. Піст минає, а ми за той час не так сильно встигли змінитися. Але залишається, як у святого Павла (1 Кор. 13, 13), – любов. Любов до себе і ближнього і Божа любов до нас. А любов може все і все вибачає. Саме з такою думкою прагну пережити цьогорічне Пасхальне Тридення, намагаючись любити Бога в моїх ближніх.

_____________________________________________________

У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.