Vocare. Vocation. Powołanie. Призвание. Покликання. У певний період життя кожної людини (звичайно ж, якщо особа розмірковує над своїм життям, а не пливе за течією) це слово стає ключовим. Починаючи свою працю над цією заміткою, довго думала, про що писати і як висловити те, що відчуваєш у серці.
Адже часом те, що відчуваєш не можеш описати словами, їх просто не вистачає. Тим більше, коли пишеш про щось особисте. Питання покликання є дуже багатогранним, у той же час, не хочеться губитися в думках. Адже декілька років тому я сама знаходилась у пошуках значення цього таємничого слова для мене.
Не хочу писати про те, що на тему покликання пишуть словники, адже ця інформація загальнодоступна для широкого кола читачів. Більша частина замітки – мої власні переживання чудової пригоди відкривання свого покликання. Знову і знову пересвідчуюсь у тому, що досвід інших багато у чому допоміг мені зрозуміти своє призначення. Сподіваюсь нижче написані слова стануть комусь у пригоді. Тож, починаймо…
Покликання до богопосвяченого життя. Коли у моєму житті настав той самий момент Х, і у голові почали майоріти цілі купи нав’язливих знаків питання, то щастям для мене було те, що мала з ким поділитись тим, що мене турбує. Це не завжди були найкращі друзі або авторитетні священики чи монахині. Часом це були зовсім «випадкові» люди ( у випадковість не вірю), які у певний час опинились у певному місці. На щастя або на жаль для них самих). Хоча, часто саме завдяки їм могла зрозуміти більше. Зрозуміла, що варто ризикнути розкрити свої переживання для інших, бо погляд зі сторони… завжди є свіжим. Не дарма кажуть, що «…дві голови – краще».
У парі з консультаціями у «спеціалістів» завжди йшли мої власні роздуми, так би мовити, дослідження. Довелось досліджувати, насамперед, себе. Чого прагну, до чого схильна, що приносить мені радість і задоволення, одним словом усе те, що Творець вклав у моє серце. Здавалось, що можу помилятись, і помиляюсь, у тих відкриттях, але час розставив усе на свої місця. Досліджувала також інших. Це були і специфіка життя богопосвячених осіб, і подружжя, і самотніх. Коли вже вибрала богопосвячене життя, то постало питання обрання конкретного монашого Згромадження. А їх, ой, як багато, в одній лиш Україні. Але той самий час допоміг визначити пріоритети.
Усе це не мало б сенсу без одного дуже важливого елементу. Молитва. Багато молитви. Це були численні стуки у двері «небесної канцелярії». Часом ледь чутні, часом здавалось, що двері будуть виламані. Але у цьому випадку головне – бути наполегливим. Відповіді приходили з різних сторін. Через Слово Боже з Євангелії дня, через слова прочитаної на Святій Месі Молитви вірних, проповідь священика на реколекціях, слова друзів або зовсім незнайомих людей. У будь-якому випадку, коли чуєш ці слова, то розумієш, що це все не просто так… відчуваєш серцем.
Важливо є у моменти, коли відчуваєш, що Господь кличе Тебе до чогось особливого, не боятися відповісти «так!», не думати про відгуки рідних, друзів. Не так довго перебуваючи у монастирі, вже побачила, що Господь дає за Твоє мізерне «так!» набагато більше, ніж мала до того.
Але ці всі слова це моя пригода. У кожного з нас ця пригода є інша і по-своєму прекрасна. Головне – ризикнути і дати Богу, щоб Він нас вів своїми дорогами. А Він не дасть нам заблукати. Бажаю кожному, хто читає цю замітку знайти той найцінніший скарб, за який можна все продати. Не важливо що є тим скарбом, чи подарунок в комплекті з рясою, чи з обручками та улюбленим(-ою) на додачу, чи просто пропозиція прожити це життя повністю для інших. Ризикуйте…!
Настя, Католицький Медіа-Центр
фінансово.
Щиро дякуємо!
