«Встань та іди, віра твоя спасла тебе» (Лк. 17, 19)
Дорогі брати і сестри!
З нагоди Всесвітнього Дня Хворого, який відзначатиметься 11 лютого 2012 року, у свято Божої Матері з Лурду, я хотів би оновити свою духовну близькість з усіма хворими, які перебувають у лікарнях та інших оздоровчих місцях чи під опікою своїх сімей, і запевнити їх в турботі та любові до них всієї Церкви. Приймаючи з щирістю і з любов’ю кожне людське життя, найперше слабке і хворе, християнин виражає важливий аспект свого євангельського свідчення, наслідуючи приклад Христа, який схилявся над матеріальними і духовними хворобами людини, аби лікувати їх.
1. Цього року, впродовж якого готуємось до урочистого святкування Всесвітнього Дня Хворого, що відбудеться у Німеччині 11 лютого 2013 і присвячене взірцевій постаті євангельського самарянина (пор. Лк. 10, 29–37), я хотів би наголосити на «таїнствах зцілення», тобто таїнстві Покаяння і Примирення, а також таїнстві Єлеопомазання, яке досягає своєї природної повноти в Євхаристії.
Зустріч Ісуса з десятьма прокаженими, про яку розповідається в Євангелії від св. Луки (пор. Лк. 17, 11–19), зокрема, слова, які Христос Господь говорить до одного з них: «Встань та іди, віра твоя спасла тебе» (Лк. 17, 19), допомагають усвідомити важливість віри для осіб, які під тягарем страждань і хвороб наближаються до Господа. У зустрічі з Ним вони мають реальний досвід того, що той, хто вірить, ніколи не самотній! Бог через Свого Сина ніколи не залишає нас наодинці з нашими тривогами і стражданнями, Він завжди з нами і допомагає нам їх переносити, хоче зцілити глибину наших сердець (пор. Мк. 2, 1–12).
Віра цього прокаженого, котрий побачив, що видужав, і єдиний – на відміну від інших – сповнений подиву й радості, одразу повернувся до Ісуса, щоб висловити Йому свою вдячність, показує, що відновлення здоров’я є ознакою чогось ціннішого, ніж звичайне одужання у фізичному сенсі, є ознакою спасіння, яким Бог обдаровує нас через Ісуса Христа; це виражають слова Ісуса: віра твоя спасла тебе. Той, хто в стражданні та хворобі кличе Господа, може бути впевнений, що Його любов ніколи не залишить і що любов Церкви, яка є продовженням у часі спасенного діла Христа, ніколи не підведе. Фізичне зцілення є виразом глибшого спасіння та показує, наскільки важливою для Христа є ціла людина, душею і тілом. Кожне таїнство виражає і приводить в дію близькість самого Бога, який абсолютно безкорисливо «приходить до нас через матеріальні речі,… Він використовує їх як інструмент для нашої зустрічі з Ним» (Проповідь під час Літургії з чином освячення Мира, 1 квітня 2010 р.). «Так стає видимою єдність створіння і спасіння. Таїнства є виразом тілесності нашої віри, яка обіймає тіло і душу – всю людину» (Проповідь під час Літургії з чином освячення Мира, 21 квітня 2011 року).
Головним завданням Церкви, безумовно, є проповідь Царства Божого, «але якраз саме це проповідування має бути процесом зцілення: щоб перев’язати рани зламаних сердець (Іс. 61, 1)» (там само), відповідно до місії, покладеної на учнів Ісуса (пор. Лк. 9, 1–2, Мт. 10, 1; 5–14, Mк. 6, 7–13). Зв’язок між фізичним здоров’ям та відновленням зраненої душі допомагає нам краще зрозуміти «таїнства зцілення».
2. На таїнстві Покаяння часто були зосереджені роздуми пастирів Церкви, саме через його величезне значення на шляху християнського життя, бо «уся дієвість Покаяння полягає у відновленні нам Божої благодаті і в з’єднанні нас у найбільшій приязні з Богом» (Катехизм Католицької Церкви, 1468). Церква продовжує проповідувати прощення і примирення, про яке говорив Ісус, і постійно запрошує людство до покаяння та віри в Євангеліє. Вона закликає словами апостола Павла: «Ми ж посли замість Христа, немов би сам Бог напоумлював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом!» (2 Кор. 5, 20). Ісус у своєму житті проповідував і уприсутнював милосердя Отця. Він прийшов не засуджувати, але пробачити і спасти, дати надію навіть у найглибшій темряві страждання і гріха, щоб дарувати життя вічне, щоб в таїнстві покаяння, завдяки «лікам сповіді», досвід гріха не перетворився у відчай, але зустрівся з Любов’ю, яка прощає і змінює (пор. Іван Павло II, Постсинодальне Апостольське Повчання Reconciliatio et paenitentia, 31).
Бог, «багатий милосердям» (Еф.2, 4), як батько з євангельської притчі (пор. Лк. 15, 11–32), не зачиняє серця перед жодним зі своїх дітей, але чекає їх, шукає їх, йде до них, коли через відмову від спільності вони потрапляють в неволю самотності і розділення, кличе їх, щоби зібралися навколо Його столу і з радістю взяли участь у святкуванні прощення і примирення. Момент страждання, в який може з’явитися спокуса піддатися зневірі та розпачу, перемінюється в благодатний час, який дає можливість повернутися до тями, і так як блудний син з притчі, задуматися над своїм життям, визнаючи помилки і невдачі, затужити за Отцем і Його близькістю та повернутися до Його Дому. Він, у Своїй великій любові, завжди і скрізь стежить за нашим життям і чекає на нас, щоб кожній дитині, яка повертається до Нього, зробити подарунок повного примирення і радості.
3. З Євангелія бачимо, що Ісус завжди виявляв особливу турботу про хворих. Він не тільки посилав своїх учнів, щоб зцілювали їхні рани (пор. Мт. 10, 8; Лк. 9, 2; 10, 9), але для них також встановив спеціальне таїнство: Помазання хворих. Послання св. Якова свідчить про існування сакраментального жесту в першій християнській громаді (пор. 5, 14–16): через Помазання хворих, яке супроводжує молитва священиків, вся Церква віддає хворих стражденному і прославленому Господу, щоби Він полегшив їхні страждання і спас їх, і закликає їх до духовного з’єднання зі стражданнями і смертю Христа, щоб так вони стали причетними до дібр люду Божого.
У цьому Таїнстві ми споглядаємо подвійну таємницю, в якій Ісус драматичним способом опинився на Оливній Горі, де Отець показав Йому дорогу страждань як найвищий акт любові, яку Він прийняв. У цю годину випробувань Христос є посередником, «переносячи на себе, беручи на себе страждання і муки світу, перетворюючи їх у волання до Бога, заносячи їх перед очі Бога і складаючи в Його руки, і тим доводячи їх до моменту відкуплення» (Lectio Divina, Зустріч з духовенством Риму, 18 лютого 2010 р.). «Оливний Сад також є місцем, звідки Він вознісся до Отця, тому він є місцем відкуплення… Ця подвійна таємниця Оливної Гори також вічно «жива» в сакраментальних оліях Церкви.., олія є ознакою доброти Бога, яка торкається нас» (Проповідь під час Літургії з чином освячення Мира, 1 квітня 2010). У Помазанні хворого олія – матерія таїнства – дана нам «як Божі ліки – як засіб, який в цю хвилину переконує нас в Його доброті, який має нас зміцнити і втішити, але який водночас, незалежно від хвороби, скеровує думку до кінцевого зцілення, до воскресіння (див. Як. 5, 14)» (там само).
Це таїнство сьогодні заслуговує більшої уваги як у теологічних роздумах, так і в пастирському служінні серед хворих. Відповідне застосування сутності літургійних молитов, які можуть бути використані в різних життєвих ситуаціях, пов’язаних з хворобою, а не тільки наприкінці життя (пор. Катехизм Католицької Церкви, 1514), вказує на те, що помазання хворого не повинно розглядатися як таїнство меншої ваги, аніж інші. Ставлення до хворих з увагою та пастирською турботою є з одного боку знаком чуйності Бога до тих, хто страждає, а з іншого – приносить духовну користь так само й для священиків і всієї християнської спільноти, бо все, що робимо найменшому з братів, робимо для самого Христа (пор. Мт. 25, 40).
4. Про «Таїнства зцілення» Св. Августин каже: «Бог зцілює всі твої слабкості. Будуть зцілені всі твої слабкості, не бійся… Лише дозволь Йому тебе вилікувати, не відштовхуй Його руки» (Пояснення псалма 102, 5: PL 36, 1319–1320). Це цінні інструменти Божої благодаті, які допомагають хворому повніше уподібнитися до таємниці смерті та воскресіння Христа. Говорячи про ці два таїнства, я хотів би підкреслити важливість Євхаристії. Коли її прийняти у хворобі, то у надзвичайний спосіб вона спричинюється до тієї переміни, яка включає особу, котра живиться Тілом і Кров’ю Христа, в жертву, яку Він склав Отцеві з самого себе для спасіння усіх. Уся церковна громада, і особливо парафіяльні спільноти повинні намагатися запевнити можливість частого приступання до сакраментальної Євхаристії тим, хто за станом здоров’я або через свій вік не може відвідувати місця культу. Таким чином цим братам і сестрам надається можливість зміцнити стосунки з Христом розп’ятим і воскреслим беручи участь, через жертвування свого життя з любові до Христа, у місії Церкви. З цього погляду важливо, щоб священики, які виконують своє трепетне служіння в лікарнях, клініках і будинках хворих, відчули себе справжніми «слугами хворих», знаменнями і знаряддями Христового співчуття, яке повинно досягти кожну людину, яку діткнуло страждання» (пор. Послання на XVIII Всесвітній День Хворого, 22 листопада 2009 року).
Уподібнення до Пасхальної Таємниці Христа, яке досягається також у практикуванні духовного Причастя, набуває особливого значення, коли Євхаристію уділяють і приймають як «останнє напуття» (передсмертне Причастя). У цей момент життя ще чіткіше звучать слова Господа: «Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня» (Ів. 6, 54). Відповідно до визначення св. Ігнатія Антіохійського, Євхаристія – особливо як останнє напуття – є «ліками безсмертя, протиотрутою від смерті» (Послання до Ефесян, 20, 5 PG, 661), таїнство переходу від смерті до життя, від цього світу до Отця, який чекає на всіх у небесному Єрусалимі.
5. Тема цього послання на XX Всесвітній День Хворого: «Встань та іди, віра твоя спасла тебе», також стосується наближення року Віри, який починається 11 жовтня 2012 року і буде успішною та цінною можливістю заново відкрити для себе міць і красу віри, щоб поглибити її суть і свідчити про неї у щоденному житті (пор. Апостольське послання Porta Fidei, 11 жовтня 2011 року). Прагну заохотити хворих і терплячих, щоб завжди знаходили безпечний якір у вірі, що живиться слуханням Божого Слова, особистою молитвою і таїнствами; водночас пастирів закликаю завжди бути готовими уділити їх хворим. Нехай священики на зразок Доброго Пастиря, як провідники довіреної їм пастви, будуть сповнені радістю, турботливі до найслабших, убогих, грішників і показують їм нескінченне милосердя Бога сповненими втіхою словами надії (див. Св. Августин, Epistola 95, 1: PL 33, 351–352).
Тим, хто працює у сфері охорони здоров’я, а також сім’ям, які бачать у своїх близьких стражденне обличчя Господа Ісуса, ще раз дякую від свого імені та всієї Церкви, що завдяки професійним навичкам і мовчазній присутності, часто навіть не вимовляючи імені Христа, в конкретній формі свідчать про Нього (пор. Проповідь під час Літургії з чином освячення Мира, 21 квітня 2011 року).
До Марії, Матері Милосердя і Зцілення Хворих, підносимо наші довірливі очі та наші молитви, нехай Її материнське співчуття, яке вона відчула, стоячи поряд з Сином, що вмирав на хресті, оточує і підтримує віру і надію кожної хворої та терплячої особи в процесі зцілення ран душі й тіла.
Усіх запевняю, що пам’ятатиму вас у молитві, і уділяю кожному особливе Апостольське Благословення.
З Ватикану, 20 листопада 2011 року, в свято Ісуса Христа, Царя Всесвіту.
Benedictus PP. XVI
Переклад «Католицького Оглядача»
фінансово.
Щиро дякуємо!
