Простити після зради?

Подружня зрада – це досвід важкий, навіть драматичний. Він примушує засумніватися у самому сенсі тривання у зв’язку, підриває його автентичність. Викриття зради зазвичай супроводжується сильними й небажаними емоціями: жалем, гнівом, сумом, страхом за майбутнє, відчуттям використаності, осміяності й недооціненості.

Часто тільки перед лицем скоєної зради у подружжі виходять на яв труднощі, непорозуміння і взаємна нехіть. Хоч інформація про взаємні образи нерідко переказується у несподіваний і неприємний спосіб, однак вона таки містить важливі й істинні спостереження.

Із кульки вийшло повітря

Нерідко у таких розмовах після зради відкривається вся правда, яку людина не раз криє сама перед собою (і перед чоловіком чи дружиною) впродовж довгих років. Правда, сказати яку не було часу та відваги у щоденному забіганому житті. Чимало людей роками виправдовуються, що перебування у сталому зв’язку природним чином провадить до браку порозуміння, до почуття самотності й нудьги. Тому вони цілком логічно перестають старатися про прихильність та інтерес співподруга, визнаючи наявний маразматичний стан за цілком природний, ба навіть неминучий. Бо ж у житті кожної «дорослої» людини є чимало важливіших справ та обов’язків, ніж приваблювання власного чоловіка чи дружини!

“ Чимало людей роками виправдовуються, що перебування у сталому зв’язку природним чином провадить до браку порозуміння, до почуття самотності й нудьги.

Навіть більше. У багатьох суспільних колах жести ніжності у постарілих подружжів сприймаються з насмішкою як вияв «старечої» слабкості. Нормою стає говоріння про співподруга легковажним тоном, презирливо. Так, ніби ми боїмося, що хтось, не дай Боже, подумає, що цей зв’язок для нас важливий.

Ми як аніматорська пара часто стикаємося з явищем зради. І це зовсім не так, ніби зраджують насамперед люди, позбавлені моральних принципів. Часто це люди глибокої віри, які провадять життя, повне зречень і жертовності щодо інших. Люди, які не думають тільки про одне: про свої власні потреби та задоволення. Вони роками черпають зі своєї жертовності сили для діяльності та буття добрими, моральними людьми. І несподівано, певного дня, коли вони насправді цього не очікують, хтось звертає на них увагу. Каже їм, які вони важливі, добрі та гідні цікавості. Одна зустріч, часто одна розмова пускає в них у рух лавину глибоко прихованих прагнень бути дооціненим, поміченим і потрібним. Якщо внаслідок серйозного виховання або через релігійні погляди вони досі себе принижували і намагалися ігнорувати потреби небажані й ганебні, на їхнє переконання, – то в ситуації зіткнення з новою, невідомою досі реальністю часто стається несподіване виверження вчинків, суспільством не схвалюваних.

“ І це зовсім не так, ніби зраджують насамперед люди, позбавлені моральних принципів. Часто це люди глибокої віри, які провадять життя, повне зречень і жертовності щодо інших. Люди, які не думають тільки про одне: про свої власні потреби та задоволення.

Найважливішим кроком, який захищає від нечесної поведінки у подружжі, є насамперед щире ставлення до себе самого. Сформулювати, викласти і представити співподругові свої потреби. Також і ті потреби, які ми вважаємо ганебними і необгрунтованими. Говорячи про свої потреби, ми не матимемо гарантії їхньої стовідсоткової реалізації; однак дістанемо шанс, що нас вислухають і зрозуміють. Це також створює простір для того, щоби друга половина насмілилася щиро сказати про ті потреби, які є у неї.

Емоційний казан

Зрада породжує багато болісних переживань – як у того, кого зрадили, так і в того, хто зрадив, почуття провини змішується з почуттям кривди. Клубочаться думки, пов’язані з причинами та безпосередніми й пізнішими наслідками зради. Ця подія розвалює весь майстерно вибудуваний досі лад і світогляд. Постає питання: чи ми хочемо і чи можемо будувати подружжя далі, після зради? Чи вистачить нам сил на те, щоби проаналізувати це явище і зробити висновки з нього? Може, легше закінчити цей зв’язок?

Обидва рішення несуть із собою труд, але приносять і певну користь. Якщо ми вирішимо розійтися, то можемо забрати з собою і свої рації, і почуття кривди. У нашій праці порадників ми часто відкриваємо, як важливо для людей мати свою правоту і неслушне відчуття скривдженості. Вони не хочуть узяти на себе співвідповідальність за стосунки у подружжі. Не хочуть побачити, що до нечесності, занедбання й навіть покинення дійшло вже набагато раніше. Їм важко визнати, що фактична зрада є тільки наслідком більш раннього надлому або втрати зв’язку, поваги чи довіри.

Нам зовсім не йдеться про виправдання зради, бо це морально неприпустимий учинок. Однак відмова у честі й довірі людям, які зраджують, часто викликана небажанням або невмінням взяти на себе частини провин за становище, яке склалося.
Однак чимало людей зважуються на розмову і забираються до спроби налагодити порозуміння, чому справа зайшла аж так далеко. Які були безпосередні та посередні причини, чи можна і як можна уникнути цього на майбутнє? Багато подружніх пар із досвідом зради вирішують скористатися досвідом посередника. Ця допомога дає їм шанс спокійної, систематизованої розмови по суті справи, розуміння психологічних механізмів і навчення дієвої комунікації. Це добрий крок уперед, оскільки часто реакція порятунку подружжя випливає зі страху бути покинутим і бажання зберегти попередній статус зв’язку. Такі люди спершу не замислюються над тим, що буде з їхнім зв’язком за деякий час. Вони діють хутенько, тут і тепер.

Вони часто не усвідомлюють, що до відкриття сильних емоцій, які нищать зв’язок, справа доходить лише після того, як мине перший шок і відчуття загрози. Лише тоді, коли зраджений почується в безпеці, часто виявляється, що насправді він більше за все хоче помститися і сквитатися. Хоче відшкодування. А якщо воно не настає у відповідній для скривдженого інтенсивності, то він починає постійно нагадувати про зраду, аби викликати докори сумління. Така людина гадає: «Оскільки мене образили, то я маю право та обов’язок мститися, а зраду ж нікому не можна так собі попустити. Якби я це так залишив, був би жалюгідним дурнем». Така людина не розуміє, що ця злість найбільше руйнує її саму, а нагадування про зраду є маніпуляцією і з часом втрачає свою силу.

“ Їм важко визнати, що фактична зрада є тільки наслідком більш раннього надлому або втрати зв’язку, поваги чи довіри.

Зрада може бути шансом

Одного дня до нас на консультацію прийшла пара з багаторічим подружнім стажем. 28 років тому сталася зрада. Зраджений чоловік вирішив простити. Однак незабаром почав докоряти жінці своєю образою. Спершу почуття провини пригнічувало її, і вона почувалася як «негідний хробак» (то її власні слова). Однак по роках вона зібралася з духом на відверту розмову. Сказала чоловікові, що він відсторонився від неї після народження дитини, а вона почувалася покинутою, геть самотньою. Він не приділяв їй уваги. А за кілька років знайшовся хтось, хто побачив у ній привабливу жінку, й вона одразу ожила. Відчула себе важливою і потрібною. І піддалася емоціям…

Лише після цієї розмови її чоловік зрозумів, що ненароком сам «вручив» свою дружину іншому мужчині, що, позбавляючи її своєї уваги, у певному сенсі сам її покинув.

Отож постає питання: чи можна вибачити зраду, і як це зробити. Це можливо – хоча це вельми складний і в кожному конкретному випадку індивідуальний процес. Люди часто плутають прощення із забуттям. Так ось, зраду забути неможливо, так само як ми неспроможні забути важливі й болісні переживання.

Прощення розпочинається з акту волі. Я стаю і кажу: «Хочу вибачити, прагнутиму порозуміння». Такий акт вимагає позбутися прив’язаності до переліку пунктів власної правоти і черпання переваги з факту, що то не я зрадив. Важливо усвідомити, що доки постійне нагадування про зраду залишається ключовим моментом у будуванні взаємних обов’язків, доти немає шансів на справжнє прощення.

Не замикатися в болю

Наша порада для зраджених така: насамперед порозмовляйте про зраду. Скажіть одне одному про свій біль, гнів, страх і сором. Вислухайте з повагою і довірою розповідь про біль, гнів, страх і сором людини, яка вас зрадила. Не порівнюйте ваших страждань і не доводьте своєї правоти, і не вимагайте кари. Якщо ви спроможні пройти крізь такий травматичний і трагічний досвід разом, то ваш зв’язок після нього може стати глибшим і сильнішим.

На жаль, люди вчаться тільки на власних, нерідко болючих помилках. Однак якщо вони зрозуміють свою слабкість і механізм її «активації», якщо побачать що при корені шукання зовнішнього схвалення часто лежить почуття заниженої самооцінки та брак віри у свої можливості, то вони можуть ніколи свідомо не повторити раз допущеної помилки.

Проте якщо ти не маєш відваги або й не хочеш узятися за ризик спільного життя, якщо вважаєш, що перестати дорікати зрадою – це наївність і втрата часу, то забери свою правоту з собою, і живи з нею сам до кінця своїх днів, як Горлум із «Володаря перснів», який вдивлявся у свій зловорожий скарб…

Беата і Богдан Яновські, deon.pl