Україна

Ямпіль. Консекрація храму — як повернення народу з неволі

29 Вересня 2017, 11:50 1116

Консекрація храму — це не тільки урочисте присвячення його Богові. Це ще й «передання його в цілковите користування спільноті», як зазначив ямпільський настоятель о. Владислав Халуп’як після консекрації, звершеної 23 вересня.

Ямпіль над Дністром — поселення, яке у XVII ст. заснував граф Ян Замойський. В історії цих земель Ямпіль уславився міцною обороною Поділля проти турецько-татарської навали, аж потрапив у перлини світової літератури завдяки перу Генрика Сенкевича.

Ямпільський храм Непорочного Зачаття Діви Марії був збудований 1812 року, а 1930 року (за о. Юзефа Березовського) комуністична богоборча влада його закрила, як і багато інших храмів, особливо ж католицьких. Дім Божий перетворили на склад зброї та інших «потрібних речей».

Із приходом на Поділля німецької армії, в роки Другої світової війни, католикам повернули їхній храм, а священиком поставили капелана-італійця. З поверненням радянських «визволителів» храм у віруючих знову забрали.

 

Парафіяни сховали ключа від дверей храму, однак «найсправедливішій на світі» владі ключ виявився непотрібним: двері просто виламали.

Аудіо з Радіо Марія

Однак цього разу не робили навіть вигляду, ніби будівля потрібна для народного господарства. Вежі з храму зняли разом із дахом, дощі стали розмивати середину, стіни почали потроху валитися. Аж доки 1960 року було вирішено повністю розвалити приміщення, яке вже нікуди не надавалося… Те, що ще залишалося у рештках храму, комуністи кудись позабирали, а на місці колишньої святині збудували хлібозавод.

Католицьке життя Ямполя пішло у підпілля. Рештки вірних (рештки, бо в довоєнних репресіях поляків винищували суто фізично, по сибірах, по таборах) збиралися «в однієї бабці на хаті», потай. І так само потай приїздив священик, аби уділяти Таїнства.

Ті, хто зважувався визнавати себе католиком, приходили до цвинтарної каплиці. Як і багато де по Україні, цвинтарна каплиця залишалася єдиним не зруйнованим культовим місцем. Однак старий некрополь далеко за містом ставав дедалі тяжчим для доїзду, особливо людям літнім. Та й сам цвинтар щоразу сильніше заростав, перетворюючись на занедбані хащі… 

Аж 2000 року ямпільці розпочали старання, щоб довести старий цвинтар до пуття. Вони зверталися повсюди, куди могли, також і до поляків, у рамках акцій збереження минулого. Поляки відповіли 2010 року. Хоча присутній на урочистому поновленні ямпільської католицької історії Генеральний консул РП Кшиштоф Сьвідерек зазначив, що він особисто перше таке звернення отримав ще 2002 року.

— Коли дивишся на ці, такі страшенно понищені гроби наших предків, — сказав о. Владислав Халуп’як, настоятель парафії, — то страшенно шкода, бо ж то люди, які заслуговують на нашу пошану, любов, сердечність. І, певно, тільки любов може мати в цьому якийсь сенс — аби це все відновити. Бо це, зрештою, культура, яка свідчить про любов.

Парафію в Ямполі мав бажання відновити легендарний о. Войцех Мартиніян Дажицький. Говорилося про «хоч би маленьку халупку», аби при ній постала парафія навіть із тих нечисленних вірян, що залишилися. Однак усе якось не вдавалося і не вдавалося. Пані Людмила Помаранська, президент місцевої Спілки поляків, каже, що це, певно, були «інакші плани Матері Божої», бо замість очікуваної «халупки», стараннями єпископа Кам’янець-Подільського Леона Дубравського та о. Владислава Халуп’яка, було розпочато будівництво великого «справжнього» храму. Поки його не було, то парафіяни, бувало, діставалися Городківки (і бувало, що й пішки), аби приступити до Таїнств. Тому що до Ямполя священик приїздив вряди-годи, як йому вдавалося, і тоді вже хрестив, вінчав, сповідав… «А ми ходили до Городківки, пішки, бо автобуса не було, — розповідає п. Міхаліна Левицька. — Нас, малих, ховали на хорах, бо ж дітей не можна було допускати до храму».

Й ось, нарешті, в історії Ямпільського храму настав довгоочікуваний момент: консекрація. 23 вересня 2017 р. в суботу цей Акт здійснив єпископ Леон Дубравський. Співслужителями тієї урочистої Меси були єпископи Одесько-Сімферопольської дієцезії Броніслав Бернацький і Яцек Пиль. До участі в святкуванні запросили також греко-католиків: архиєпископа Львівського Ігоря Возьняка, митрополита Івано-Франківської єпархії Володимира Війтишина. Було багато священиків, зокрема гостей із Польщі, на чолі з о. Тадеушем Пителем, настоятелем парафії св. Йоана Хрестителя в Кєльцах — Кєлецька дієцезія вельми допомогла будівництву нового храму в Ямполі. «Бо що ж наші парафіяни, — немовби трохи вибачаючись, стиха говорив о. Владислав Халуп’як. — Вони більше допомагали фізичною працею та молитвою, аніж могли дати грошей». Тим більше що ямпільська парафія, колись така багата на людей, нині ще тільки-тільки оговтується після всіх гонінь і розпорошень: на недільну Святу Месу приходить 30‑40 осіб. Але й вони, мірою своїх сил та старань, готувалися до цього свята. Набільшу — бо, можна сказати, принципову — допомогу надав місцевий парафіянин Леонід Володимирович Галушко: він допоміг парафії отримати ділянку під будівництво. «Це перший і найважливіший крок, — відзначає о. Владислав, — бо як нема землі, то нема про що й говорити!»

Десять років тривало будівництво, два роки йшла підготовка до консекрації. Парафіяни допомагали кожен своїм трудом, найбільше, звісно, — молитвою. Певну матеріальну допомогу майбутній храм отримував радше від… туристів. Від тих, хто навідує старовинні святині, а подеколи, бачивши скрутний стан, просто витягає свої долари з гаманця й віддає священикові, навіть свого імені не називаючи… «Ми за них усіх молимося, а Бог їх знає сам», — каже о. Владислав.

Оскільки парафія невеличка, то в ній немає розгалужених і чисельних спільнот та рухів. Але свою маленьку справу робить Легіон Марії, який у Ямполі існує. Причому не варто вважати, що це просто «відгомін польської історії» на цих землях, кілька бабусь, на яких усе тримається. Звісно, що ці славнозвісні «бабусі» втримали віру в часи гонінь. Але тепер людей старшого віку, як каже отець настоятель, це відсотків 60-70, десь до 40% — люди середнього віку. Також ямпільська парафія має свою надію в молодому поколінні. Наприклад, цього року до Першого Причастя тут підготували восьмеро дітей стараннями Сестер від Ангелів. Сестра Тереза Якубовська займалася дітьми молодшого віку, а с. Антонія Халуп’як — старшими. Вони приїздили з Вінниці раз на місяць. Шкода лише, що за своїми чернечими змінами місць сестер переносять на інші осередки служіння, і тепер о. Владислав мусить шукати інших катехизаторок для молодого покоління. Проте надій він не втрачає і каже, що на наступне Перше Причастя можуть бути підготовлені ще п’ятеро юних парафіян. Як для такої нечисельної парафії, це просто величезний відсоток вірних і великий здобуток!

Перш ніж урочиста процесія увійшла до нового храму, на його сходах до мікрофону запросили п. Броніславу Радзєйовську — певно, найзаслуженішу ямпільську парафіянку. Звісно, драматичні слова про те, що храм «збудований на крові й кістках наших предків» це вже метафора (з огляду на викладену вище історію старих ямпільських святинь). Але ця метафора береться з тих самих часів руйнувань і переслідувань, які нам уже не відомі, і лиш нечисленні свідки, такі як п. Броніслава, несуть у собі живу пам’ять про ті часи. Пані Броніслава розповіла історію колишнього ямпільського католицького храму, що був освячений в ім’я Непорочного Зачаття Богородиці та об’єднував у парафію близько 1800 віруючих.

На 1930 рік, коли храм зачинили, цими землями пролягав державний кордон із Румунією. Отож настоятелю відмовили у праві перебувати в Ямполі, бо він був поляк — «іноземець». Справа закінчилася арештом Таку ж заборону дістав доїжджий священик із Цегівської парафії, і зрештою католикам узагалі заборонили збиратися. А в храмі розважалися комсомольці — «надягали літургійні шати, танцювали»… потім там зробили склад. 1935 року арештували священика сусідньої парафії, зробивши з храму кінотеатр. Про що просили католики, збираючись потай на молитву? Про чудо. Про чудо волі та свободи…

Може, це дивно, але ямпільські парафіяни святкують   престольний відпуст у день 24 вересня — день Матері Божої Викупительки Невільників. Навіть ікону таку їм священик знайшов. Зокрема тому й говорять вірні, що Мати Божа заопікувалася будівництвом ямпільського храму.

Ця ж сама заслужена парафіянка вручила символічні ключі від нового храму єпископу Леону Дубравському. Саме єпископ, як батько дієцезії та відповідальний за всі її храми, має символічно відчинити двері ще одного храму. «Пастирю, провадь нас!» — звернувся до нього о. Владислав Халуп’як. «Мені казали, що одна пані сховала ключа від старого костьола на грудях і веліла себе з ним поховати, — відгукнувся єпископ. — Я би теж так не проти! Але, пані Броніславо, стільки людей не дожили до сьогоднішньої урочистості, що я хотів би з вами цими ключами поділитися… і поцілувати вашу руку. — Єпископа перервали оплески присутніх. — Ви, можна сказати, жива реліквія!»

Єпископ Броніслав Бернацький, ординарій Одесько-Сімферопольський, виголосив святкову проповідь як запрошений брат у єпископстві.

— Дорогі парафіяни Ямполя, — сказав він, — ви маєте записати цю подію у своїх серцях, бо це історія. Перше читання говорить про радість єврейського народу, який повертається з неволі. Всі уважно слухали, як священик Езра читає слово, бо в рабстві не було Слова Божого — вони були переслідувані. Отож, настала велика радість для католиків Ямполя.

Ісус заснував Церкву, обираючи учнів, — продовжував єпископ Броніслав, — і сказав їм іти і нести Слово Боже по всі краї землі: хто повірить і охреститься, той буде спасенний. І ви сьогодні урочисто внесли Євангеліє у свій храм, відкриваєте свої серця на Службі Божій, щоби прийняти це Слово, щоби воно проросло. Нинішню свободу ми маємо завдяки вірі тих, чиї життя втрачені — як казала пані Броніслава, і віруючі, і священики, які гинули по сибірах, десь закопані їхні тіла, над ними, може, не те що пам’ятника, але й хреста нема кому поставити… Але ми нині маємо цю свободу завдяки їхній вірі. Колись один кадебіст, пишаючись, сказав, що по Волинській області була прокладена межа для Католицької Церкви: далі на південь та схід фактично не було кому служити Слову. Нині маємо, здається, все: священиків, храми — але треба пам’ятати, що Слово Боже ще не дійшло до стількох людей! Ще люди не приходять до віри, і, може, в цьому є якась причина і наша: і нас, духовних, і вас, світських. Ми маємо жити цим Словом, вірою — і вдома, і на роботі, і серед людей… Хто ж, як не ми, християни, буде давати людям світло віри, світло правди Божої?

Виховувати людей до життя вірою, а насамперед своїх найближчих, це найперший обов’язок віруючого. Єпископ Броніслав розповів давню історію про капуцина о. Іларія Вілька, який у побитому храмі, вказуючи на побиті стояння Хресної Дороги, запитував: «Хто побив цю Хресну Дорогу? Хто?.. Ваші діти, ваші онуки!» Так, дітей та онуків треба виховувати до віри, бо з них складається нинішнє наше суспільство.

— Ця святиня дає свідчення собою, що наше життя не закінчується на землі, що воно іде до вічності, — підсумував єпископ Броніслав. — Отож і у вашому житті, дорогі парафіяни, настав новий етап. Нехай цей храм буде щонеділі такий повний, як сьогодні. Приходьте сюди з дітьми, онуками, сусідами, родичами… Щоби з цією святинею не сталося того, що з минулою, — це залежить від вас!

 

Дякуємо за допомогу в підготовці матеріалу п.Володимиру Мищанчуку.
Фото: Віктор Залевський

 

 

На студію + щомісячний борг
Зібрано Залишилося зібрати
50046грн
23046грн
Потрібно зібрати
73092грн
Залишилося
4дні
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

4149 4978 3481 8017

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: