Покаяння

Є одне слово, що вимовити найважче – це слово – «пробач». Коли ми просимо прощення, це означає не тільки те, що ми визнаємо свою помилку. Адже пошкодувати про неї можна і мовчки. «Прости мене» – це те ж саме, що сказати – ти потрібен мені, я хочу, щоб між нами не було мого гріха. «Пробач» – значить, не дивись на мене крізь призму мого поганого вчинку, я ж каюсь у ньому.

Але чому ж це таке просте слово так важко лягає на вуста? Неможливо сказати «пробач» – і при цьому тримати за пазухою гріх: якщо просимо вибачення, значить, ми виявляємо і викидаємо з душі, перекреслює те, що було зроблено поганого – і більше до нього не повертаємося. Простити – значить знову полюбити.

Так буває у стосунках між людьми. Але прощення один одного Христос робить абсолютною умовою прощення гріхів Богом: «Коли ви прощатимите людям їхні провини, то й Отець ван небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших» – повідомляє євангеліст Матей слова Спасителя (6: 14-15).

У грецькій мові слово покаяння – це зміна способу мислення та життя; покаяння – це перш за все прагнення бути іншим. Ця спрага зовсім необов’язково народжується з якоїсь тяжкої провини. Вона може виникнути з бажання бути кращим – і глибокого розуміння того, чим міг би бути, та не став.

Але гріх не тільки зводить стіну між людиною і Богом. Він подібно до ракової пухлини перетискає судини, по яких рухається до людини цілюща сила Божа. Тому словесна сповідь – винесення з душі гріха перед священиком як свідком покаяння, не тільки прощає гріх, але і знову сполучає з джерелом життя – Богом. Тому Таїнство Покаяння називається ще другим Хрещенням, в якому на людину знову сходить Божа благодать. Сповідь, яка відбувається в Церкві перед священиком, лише завершує процес покаяння, що зріє в душі: але без сповіді покаяння буде безплідним – людина так і залишається наодинці з гріхом, який мучить її душу.

Митрополит Антоній Сурозький радив сповідатися, «наче це твій передсмертний час; ніби це останній раз, коли на землі ти зможеш принести покаяння у всьому твоєму житті, перш ніж вступити у вічність і стати перед Божим судом, наче це – остання мить, коли ти можеш скинути з плечей тягар довгого життя неправдою і гріхом, щоб увійти вільним в Царство Боже. Якщо б ми так думали про сповідь, якщо б ми ставали перед нею, знаючи – не тільки уявляючи, але твердо знаючи, – що ми можемо в будь-який час, будь-якої миті померти, то наша сповідь тоді була б нещадно щира й правдива, вона була б пряма, і ми не намагалися б обійти важкі, образливі для нас, принизливі слова, ми б їх вимовляли з усією різкістю правди. Ми не замислювалися б над тим, що нам сказати, а чого не говорити, ми говорили б все, що в нашій свідомості видається неправдою, гріхом: все те, що робить мене недостойним мого людського звання, мого християнського імені ».